Комусь
здається, що з патріотизмом у нас перебір. Ось їду додому з Сум в автобусі, в
боковому вікні віддзеркалюється три національні прапорці, які водій прилаштував
біля лобового скла разом з вимпелом у вигляді малого українського герба
(тризуба). Переконаний, що це нормальне явище, особливо, коли ллється на сході
України, кров за незалежність і цілісність. Хтось до сих пір не вивчив слова
національного гімну, в якому є: «Душу й тіло ми положим за нашу
свободу…», а хтось всюди використовує жовті і блакитні кольори, бо ці кольори
(на моє переконання також) стали частиною нашої ментальності, підсвідомою національною ідентичністю. Бо ми – українці! І тут не потрібно боятись бути
наївними, бо наївними бувають або дуже малі діти, або дуже старенькі люди. Варто
дослухатись до серця. Зараз в моді національний кордоцентризм!
Далі
трішки російської мови, бо буде витяг з журналу, який придбав в Сумах:
Отрывок-цитата из статьи Артема Франкова в журнале
«Футбол» № 76 (1257) 2014 от 18-21.09.2014 г.
«Гордость
и предубеждение»
Стр. 10: «Спорт, спортивные команды всегда служили
источником национальной гордости, поводом лишний раз безобидно самовыразиться,
вспомнить о своих корнях (не люблю упоминать слово «патриотизм» всуе –
беснование на трибунах все-таки имеет к нему лишь косвенное, зачастую очень
формальное отношение)».
Стр. 11: «Гордость и предубеждение» это не только
многочисленные экранизации, но прежде всего – роман Джейн Остин. К слову,
рекомендуется к прочтению, хотя бы для лучшего понимания англичан».
І
національної патріотичної ідеї, зрозуміло...
«На
Михайлове чудо»
19
вересня 2014 року, перебуваючи в Сумах по справах, зайшов у ЦУМ на вул.
Петропавлівській аби придбати згаданий вище журнал «Футбол». Поки
розраховувався з продавчинею, віддаючи їй шість гривень, звернув увагу на
чоловіка, який, входячи до магазину, привітався з жінкою, яка віддавала мені
«Футбол».
«Та це ж Фоменко!» – пронеслось
у мене в голові і я рушив за чоловіком, аби переконатись у своєму
припущенні. Михайло Іванович Фоменко – тренер збірної України з футболу.
Зустріти на вулиці (в магазині) живу футбольну легенду – справжній подарунок!
У
скільки разів починає цінуватись місце, в якому перебувають час від часу
видатні особистості! Маркетинг. Безкоштовна реклама… Поставив портфель до камери
схову і пішов до торгових рядів. Так, це Фоменко. Без сумніву. Стежив як він
розрахувався за пляшку коньяку (а може за щось інше) і вийшов з магазину. Я
розрахувався за хліб «Бородинський» та пакетик кави, забрав портфель і підійшов
до продавчині преси з запитанням: «А Михайло Іванович тут часто буває?».
Вона
відповіла, що час від часу купує футбольну пресу. «А Ви, мабуть, його сусідка і
добре знаєте Фоменка, бо він привітався з Вами?». «Та ні, просто він мій
ввічливий покупець…». «Я також буду Вашим постійним покупцем!».
До речі, Михайло Фоменко - сумчанин.
Ось
така приємна неочікувана зустріч на Михайлове чудо (святковий день для всіх
Михайлів), овіяне патріотичним настроєм.
Цінуючи світ, в якому завжди є місце
для патріотизму і приємної неочікуваної події!
