До Дня Соборності України 22.01.2016.
(відкрита лекція-дискусія)
Поняття «соборність»
з’явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Соборність
не є явищем лише суто українським. Це загальна, органічна ознака будь-якої
нації, – неодмінна умова її розвитку й процвітання. Вона означає, по-перше,
об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на
суцільній території. Це – один з найзаповітніших ідеалів багатьох народів світу.
По-друге, соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у
рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього
населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої
національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної
державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу,
побудови процвітаючої демократичної національної держави.
Єдність, державність,
централізація: взаємозалежність понять і принципи функціонування «відкритого
суспільства». Актуалізуючи ризики і негативний історичний досвід, шукаємо
відповідь на питання: в чому рецепт успішності на цьому шляху?
Для
українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та
розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була
особливо болючою і неймовірно складною. Соборність для України – це єдність
багатоманітності, об’єднання навколо спільного стрижня, яким є українська
державність, українська ідентичність.
Чи унікальна «українська соборність»? Які відомі
історично-політичні аналогії?
Ідея
єдності українських земель – соборності України – сягає у глибину віків та бере
свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу
в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків
практичним втіленням ідеї соборності займались українські гетьмани Богдан
Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ – початку ХХ
ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею,
Росією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях
кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні
інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
Історичні події ХVІІ-ХVІІІ ст. в Глухові.
Територія Гетьманщини. В чому полягає урок теперішнім політикам?
В
результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада
1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло
9 українських губерній. Восени 1918 року після перемоги буржуазно-демократичної
революції в Австро-Угорщині, на уламках монархії утворилися незалежні буржуазні
держави: Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Югославія, а також (як
наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах
цього краю) Західноукраїнська Народна Республіка. Під впливом цих подій в
жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій
створили Українську Національну Раду, а 1 листопада того ж року було
проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між
урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня
1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об’єднання УНР і
ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити
єдину державу. 3 січня 1919 року Національна Рада УНР у місті Станіславі
(Івано-Франківськ) схвалила закон про об’єднання Західноукраїнської Народної
Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну
Республіку.
Проголошення
злуки було призначено на 12:00 годину 22
січня 1919 року, тобто в першу річницю проголошення четвертого
універсалу про повну незалежність України. 22 січня було проголошено
всенародним і державним святом. Київ був прикрашений національними
синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах
відправляли богослужіння.
Акт Злуки
був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського
народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім
виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх
самоідентифікації, становлення політичної нації. Вперше за 600 років він став
реальним кроком до об’єднання українських земель, що вплинув на подальші
національно-політичні процеси в Україні.
Об’єднавча
акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського
народу та сформувала підґрунтя для відродження незалежної соборної
демократичної України, утвердження її національної ідеї. Свято Дня Соборності
встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення
об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної
Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з
Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року
№ 42/99.
День
Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності
українських земель. Сьогодні за запитанням щодо соборності України стоїть
проблема того, наскільки в нашій країні створено передумови для національного
єднання, насамперед – в контексті єднання регіонів, самовідчуття українських
громадян як єдиної нації. Та чи можна зараз, на двадцять п’ятому році
незалежності України, говорити про те, що передумови для
«націєтворення»/«державотворення» створено? Чи подолано суперечності, які
існували на зорі створення української держави, коли питання державності,
питання становлення нації постійно підміняли питанням етнічним? Констатуємо, що
головне досягнення цього періоду у тому, що загрози зведення питання єдності
нації до питання етнічної єдності були подолані. Зараз під нацією розуміють
соціальну єдність, політичну єдність, єдність традицій і проекцій розвитку,
економічну та соціальну гомогенність суспільства.
Велика держава не може бути бідною. Бідність – головний ворог
української незалежності. Корупція є наслідком недолугості економічної політики.
Квазімонітарна політика і квазікредитна залежність негативно впливають на
рівень життя в країні, підривають засади державності. Чи бідні ми? Чи велика Україна
при цьому? І чому?..
Ми
віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів
незламних борців минулого, овіяна героїзмом сучасних захисників України, навіки
залишатиметься непорушною. Ми свідомі того, що лише в єдності дій та соборності
душ можемо досягти величної мети – розбудови економічно й духовно багатої,
вільної й демократичної України, забезпечення добробуту нинішніх і наступних
поколінь українців.
Україна на правильному шляху – на шляху євроінтеграції.
Реформи перетворюються на незворотні процеси, що придушать корупцію, наведуть
лад в економіці і державній політиці. Мрія про європейські стандарти життя: чи
досяжна для українців? Як швидко?
Ми,
українці і українки, маємо бути переконані, що відзначення Дня Соборності,
вшанування творців Акту Злуки – це не тільки суспільна потреба, а й моральний імператив
берегти світлу пам’ять незліченних жертв, протягом віків принесених українським
народом на вівтар незалежності, соборності, державності. Гідна пам’ять про
Героїв Небесної Сотні, про Революцію Гідності, про борців за суверенітет
України в умовах сучасних геополітичних викликів є обов’язком кожного українця,
кожної українки. Україна має друзів і ворогів. Не повторити помилки наявні в
історії України – великий національний подвиг, який звершує український народ.
*З використанням
матеріалів з Інтернету.
