Кубок фонду «Благовіст» з футболу: вперше на Кролевеччині

Завдяки ініціативі Сумського обласного благодійного фонду «Благовіст» (Почесний попечитель Фонду – Дашутін Григорій Петрович, президент фонду «Благовіст» Карпенко Галина Василівна), якому цього року виповнилось 12 років, за підтримки Кролевецької райдержадміністрації та Управляння освіти Сумської облдержадміністрації, розіграш Кубку фонду «Благовіст» цієї весни прийшов і на Кролевеччину, а  24 травня 2011 на міському стадіоні було проведену фінальну частину районних змагань (серед команд шкіл Кролевецького району) з футболу на Кубок Сумського обласного благодійного фонду «Благовіст». Попередні ігри були проведені в групах ще в квітні та на початку травня 2011 року. До півфінальних пар увійшли: команда Тулиголівської та Алтинівської загальноосвітніх шкіл, міських команд СШ №1 та СШ № 3.

Урочисте відкриття та сам турнір відбулись за присутності понад трьохсот вболівальників, заради задоволення яких і були організовані змагання. Сонячна лагідна погода сприяла якісній грі з боку команд-учасниць, а це, безумовно, саме те, чого очікують вболівальники. І головне – щоб перемогла саме своя команда, за яку вболіваєш! Так вже влаштовані футбольні фани…

На відкриття фінальної частини турніру з футболу на Кубок фонду «Благовіст» прибули поважні гості: президент концерну «Укрросметал» (м. Суми) Кирик Григорій Васильович, віце-президент концерну – Петрусенко  Анатолій Миколайович, представники місцевої влади: голова Кролевецької райдержадміністрації  Шприндель Олег Олександрович, голова Кролевецької районної ради Авраменко Микола Вікторович, заступник міського голови – Мачульський Василь Миколайович, інші запрошені. Благословив починання настоятель Спасо-Преображенської церкви отець Михаїл.

На столі, поруч з мікрофонами для виступаючих, виблискували на сонці трофеї змагань – перехідний кубок Фонду «Благовіст» та індивідуальні медалі для учасників фіналу. Подібні змагання вже декілька років проводяться в південних районах Сумщини. Приємно відзначити те, що турнір отримав і кролевецьку прописку, будемо сподіватись надовго. Додатково до кубку після фінальної гри учасників змагань очікували цінні подарунки та дипломи.

Чудовим подарунком для вболівальників та учасників змагань став танок від танцювального ансамблю Будинку дітей та юнацтва. Привітали присутніх на змаганнях Кирик Г.В. та Шприндель О.О. Відмічено було, що гра в футбол має головну мету – сподобатись вболівальникам, а тому – від слів до діла! В небі над стадіоном замайорів державний прапор, який підняли на верхівку флагштоку капітани команд-учасниць.

Пролунав свисток судді – перший півфінал розпочався! Зустрічались команди СШ №1 та СШ №3. Гра проходила в напруженій боротьбі, хлопці відчайдушно боролись за м’яч на кожному клаптику футбольного поля, часто отримували болісні удари по ногам від непоступливих суперників. Переможець був виявлений завдяки одному влучному удару. Гол забив Острижкін Станіслав. З рахунком 1:0 перемогла команда СШ №1 та вийшла до фіналу, де її вже чекала команда Тулиголівської ЗОШ – переможець у парі Тулиголівська ЗОШ – Алтинівська ЗОШ.

Нетривала перерва і знову на прекрасному травневому газоні футбольного поля вирують справжні футбольні пристрасті. Команда  СШ № 1 відчутно відійшла до власних воріт через те, що за 5-7 хвилин відпочинку не змогла відновитись після першого матчу цього дня. Але ближче до перерви почала вже тиснути на ворота команди Тулиголівської ЗОШ, час від часу створюючи небезпечні моменти завдяки дальнім ударам по воротам суперника. Декілька разів вдало зіграли центральні захисники тулиголівців, яким вдавалося відводити загрозу голу від власних воріт. Одного разу не вистачило влучності нападнику СШ № 1 у ситуації для стовідсоткового взяття воріт.

І все ж – майстерний  гол ударом з далекої відстані забив гравець СШ №1 Гапич Артем. Воротар навіть не зрушив з місця і м’яч опинився за комірцем, «збивши павутиння» правого кута воріт. Гол! 1:0.

Здавалось, що сільська команда не зможе побороти щільний півзахист та захист суперника, але завдяки зусиллям центрфорвардів було створено декілька зручних моментів для того, аби зрівняти рахунок та перевести поєдинок у овер-тайм і, можливо, до пенальті. Вболівальники очікували затяжного та цікавого протистояння і апогей у вигляді пробиття одинадцятиметрових ударів був би гарним подарунком чисельним глядачам на трибунах. На жаль, тулиголівській команді не вдалося зрівняти рахунок, хоча дві чудові можливості для цього хлопці попросту втратили… Необхідно відмітити якість суддівства, претензій до суддів з боку гравців, тренерів та глядачів не було. А це говорить, що все відбулось на футбольному полі відповідно до правил «Чесної Гри».

Отже, з рахунком 1:0 перемогла  команда СШ № 1 і стала першим володарем перехідного Кубку Сумського обласного благодійного фонду «Благовіст», який капітану команди вручив Кирик Григорій Васильович зі словами вітання з перемогою та побажання успіхів і надалі. Всім учасникам фінальної частини були вручені дипломи, пам’ятні призи та медалі. За результатами проведення фінальної частини Кубку фонду «Благовіст» кращим гравцем турніру названо Гапича Артема (СШ №1). Кращим в команді Тулиголівської ЗОШ став Шило Сергій.

Радісні переможці, трохи засмучені учасники фінального поєдинку отримали гучні аплодисменти від вболівальників як вираження вдячності за красиву та безкомпромісну боротьбу на футбольному полі. Атмосфера, що панувала на міському стадіоні протягом змагань, засвідчила, що Кубок фонду «Благовіст» перетвориться, безумовно, на очікувану та традиційну подію спортивної Кролевеччини, яка кожного року наприкінці травня місяця буде бажаною та очікуваною як для старшокласників шкіл району так і для сотень кролевецьких вболівальників.

Тим більше, що президент концерну «Укрросметал», депутат Сумської обласної ради Кирик Григорій Васильович озвучив ідею та пообіцяв особисто сприяти вирішенню питання проведення обласного турніру з футболу під егідою фонду «Благовіст», засновником якого є концерн «Укрросметал», для переможців районних змагань серед школярів вже наступного, 2012 року. Місцем проведення турніру, як планується, стане Сумський стадіон «Ювілейний». Отже, з мотивацією до участі та перемоги в розіграші Кубку фонду «Благовіст» 2012 року проблем немає!

«Кролевець: кроки по створенню місцевого бренду»

Бренд-сесія: «Кролевець: кроки по створенню місцевого бренду»

         Дата: 26.05.11, четвер

         Час: 12.00 – 13.30

         Місце: Кролевецьке ВПУ  (аудиторія №11)

         План:

         1. Теоретична частина: що таке бренд та брендинг?

         2. Путівник як спроба моделювання бренду міста. Кролевецький бренд – який він?

         3. Про менторський проект «Брендинг міста як засіб ефективного розвитку території» та перспективи його реалізації.

Бренд (англ. brand)— комплекс понять, які узагальнюють уявлення людей про відповідний товар, послугу, компанію або особистість. Широко використовується в маркетингу та рекламі, але тим не менше є фінансовим поняттям.

Бренд може мати вигляд власного імені, символу або графічного зображення, яке представляє економічний об'єкт та однозначно з ним асоціюється в свідомості споживачів.

Існує кілька основних трактувань бренду. Згідно першого, — бренд — це сума всіх почуттів, спогадів, образів та емоцій, які виникають у людини, коли вона з ним стикається. Згідно другого, — це обов'язково дуже позитивний образ, який говорить про високу якість та гарну репутацію свого власника. Через такі різниці в трактуванні серед професійних маркетологів та рекламістів іноді виникають дискусії щодо того, чи можна називати мало відомий товарний знак брендом.

Бренд — унікальна комбінація цінностей торгової марки, за яку споживач сплачує додаткову вартість, або просто надає перевагу при покупці, часто викликає унікальні емоції. Різниця між торговою маркою і брендом: торгова марка — може мати високий товарообіг, а бренд — має мати високий прибуток.

Бренд, або торгова марка, є товаром, тобто може продаватись та купуватись.

Регулярно журнал BusinessWeek спільно з компанією Interbrand проводять оцінювання брендів. Найбільш дорогими брендами на даний момент є Coca-Cola, Microsoft та IBM.

Існує два поняття «brand valuation» та «brand evaluation», які перекладаються однаково — «вартість бренду», але мають принципові відмінності. англ. Brand valuation — цінність бренду. англ. Brand evaluation — вартість бренду.

Управління брендом, також бренд-менеджмент, брендинг — застосування маркетингових технологій до конкретного продукту, продуктової лінійки чи бренду.

Брендинг передбачає створення системи цінностей відносно конкретного продукту, продуктової лінійки чи бренду.

Бре́ндинг — це діяльність зі створення тривалої прихильності до товару на основі спільного впливу на споживача рекламних повідомлень, товарної марки, пакування, матеріалів для стимулювання збуту та інших елементів комунікації, об'єднаних певною ідеєю та фірмовим оформленням, які виокремлюють товар серед конкурентів і створюють його образ. Брендинг об'єднує творчі зусилля рекламодавця, рекламної агенції, торгових фірм та посередників у широкомасштабному впливові на свідомість споживача бренд-іміджу — персоніфікованого позитивного образу торгівельної марки на основі науково обґрунтованих висновків маркетингових досліджень. На думку Девіда Огілві (англ. David Ogilvy), «товаровиробник, який присвячує свою рекламу створенню найсприятливішого образу і відмінності свого бренду від конкурентів, завоює найбільшу частку ринку і довго одержуватиме максимальний прибуток».

Брендинг допомагає:

• підтримувати запланований обсяг продажу на конкретному ринку і реалізовувати на ньому довгострокову програму зі створення та закріплення у свідомості споживачів образу товару або товарної групи;
• забезпечити збільшення прибутковості внаслідок розширення асортименту товарів і знань про їхні загальні унікальні якості, впроваджуваних за допомогою колективного образу;
• передати в рекламних матеріалах і кампаніях культуру країни, регіону, міста, де виготовлений товар, врахувати запити споживачів, для яких він призначений, а також особливості території, де він продається;
• використовувати три фактори, важливі для звернення до рекламної аудиторії: історичні корені, національний менталітет, нинішні реалії і прогнози на перспективу.

Управління брендом потребує вміння рекламодавця і рекламної агенції працювати з інтелектуальною власністю, товарними знаками, дизайном і текстами.

Ідентифікація торгової марки в процесі рекламного контакту необхідна для досягнення першої комунікативної мети брендингу — створення поінформованості. Поінформованість може виражатися у двох формах: популярність торгової марки та згадування про неї.

При створенні поінформованості використовується принцип кодування, сформульований психологом Енделем Тулвінгом (естон. Endel Tulving): «успішне відтворення (в пам'яті) залежить від збігу інформації, закодованої під час запам'ятовування, з інформацією, яка існує на час її відтворення», тобто якщо споживачеві необхідно впізнати упаковку товару, то реклама повинна чітко показати товар у фірмовій упаковці серед аналогічних товарів відповідної категорії (так, як він побачить товар у магазині).

                              

Роздуми про бренд Кролевецької громади та його просування

         Наскільки питання створення бренду території (міста, району) актуальне можна судити виходячи з бажання громадян мати конкурентоспроможну місцеву економіку, яка гарантовано задовольнила б достатній рівень комфортності життя та надала умови для самореалізації, а економіка, як відомо, без реклами та активної маркетингової політики  мертва. Саме бренд (формалізоване уявлення про територію, отримане внаслідок дії системи елементів формуючих бачення) та його формування і просування (брендинг) забезпечують позитивне сприйняття іміджу міста, району. Поняття, про які йдеться не є новими, про них чула переважна більшість людей, починаючи від школярів і закінчуючи депутатами, керівниками міста та району. Проте, що саме є брендом міста Кролевець та Кролевецького району досі офіційно не визначено. А вакуум в цьому питанні не сприяє створенню позитивних умов для приходу інвестицій, зростання місцевої економіки. Невідомо, хто відповідає за те, що в цій площині суспільного життя більше питань, аніж відповідей на них. Чи є люди, які цілеспрямовано займаються у нас цією проблематикою? Займатись, можливо, й займаються (опосередковано чи безпосередньо), але чи відповідають за дієвість та ефективність результатів від використання громадського ресурсу? Чи маємо ми кролевецький бренд?

Спробуємо розібратись в проблемі, розпочавши з роздумів про національний рівень проблеми, з тим, щоб зрозуміти сутність та стан (наявність або відсутність) місцевого, тобто кролевецького, бренду.

Питання бренду держави Україна відноситься до розряду соціально-гуманітарних, культурних надбань багатьох поколінь українців. Національна культура презентується через бренд країни, його сприйняття іноземцями є (має бути) результатом цілеспрямованої діяльності уповноважених державних органів. За «культурну політики»  відповідають в державі  декілька органів виконавчої влади. Міністерству культури в цьому питанні провідна роль не належить. «Формування позитивного іміджу» (в офіційних документах аналог «брендингу») вотчина, як і євроінтеграція зокрема, Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Держкомтелерадіо, НТКУ, можливо, деяких інших органів та посадових осіб держави. Мінкульт задовольняється в кращому разі другорядними позиціями, бо лише тематичне наповнення через проведення мистецьких та презентаційних заходів без можливості впливати на розміри та розподіл ресурсів, встановлення акцентів не дає змоги визначати напрямок просування, тобто – формувати політику в цьому питанні. Навіть українські культурні центри в інших країнах перебувають під опікою МЗС і фактично випали з процесу іміджмейкінгу України за кордоном, перетворившись таким чином на місця для спілкування діаспори. У сфері Мінкульту залишились лише традиційні заходи, проведення яких можливо зміцнює імідж самого міністерства, але навряд чи сприяє все тому ж «просуванню позитивного іміджу» України в світі. До переліку таких заходів належать різні тематичні виставки, фестивалі, Дні української культури за кордоном. Чи адекватне все це очікуванням країни? Зрозуміло, що рівень ефективності цих заходів та дієвості механізмів їх реалізації оцінюється як недостатній. Чи можна очікувати в результаті такої політики підвищення пізнаваності України в світі, посилення її бренда культурним та традиційним складником, зміцнення гуманітарних контактів, припливу туристів? Туризм, як відомо, останнім часом взагалі виведений зі сфери впливу та контролю Мінкульту. Мабуть, на краще, оскільки  останні 5 років було наявне повне не визначення в тому, що робити з цією сферою. Туризм – це перш за все бізнес, окрема стаття доходів держави. Маємо розуміти, що від самого факту наявності українського стенду (павільйону) на міжнародній виставці, або українського фільму в програмі міжнародного кінофестивалю ще не випливає, що ім’я нашої країни стає більш пізнаваним,   більш дорогим серцю іноземної аудиторії. Брендинг вимагає  цілеспрямованих зусиль, спеціальних знань та креативного підходу з боку людей, місією яких є формування гармонійного комплексу складових процесу представлення держави на міжнародному рівні. Переважній більшості чиновників, перш за все, потрібно самим позбутися упередженого ставлення до власної країни, пов’язаного з негативними асоціаціями попередніх історичних періодів, повсякденно ламати такі ж уявлення з боку представників  іноземних делегацій та країн, які тим чи іншим способом потрапляють в сферу комунікації та впливу нашої сторони. Аби щиро любити свою країну навряд чи потрібні додаткові фінансові вливання, або зосередження функції по просуванню бренду в тому, чи іншому державному виконавчому органі. Потрібно вірити в Україну, бути українцем про духу, а не за посадою.

Аналогічно справи і проблеми розвитку бренду території фокусуються і на місцевому рівні. Єдине, що варто відмітити, так це історичне везіння для нашого міста, району, в результаті якого ми маємо національну святиню, готовий традиційно-народний бренд – кролевецький рушник. Тканий ручний виріб був, є і буде (в чому не сумнівається ніхто) результатом прояву народної художньо-мистецької культури, що самостійно вилилась в промисел та засіб для забезпечення життя значної частини місцевої громади.

Торгова марка:

«Кролевецький рушник» - «Krolevetskyi rushnyk»

 Сьогодні цей процес (промисел) називають бізнесом. І в цьому факту є наступна додаткова перевага в можливості здійснення ефективного брендингу нашого міста та району, оскільки традиційно в кролевецькому рушнику закладено не лише художню цінність, а й ознаки товару, який користується значним попитом на ринку товарів широкого вжитку. Варто згадати, що у ХІХ сторіччі загальний річний обіг виробництва та торгівлі кролевецькими тканими рушниками вимірювався мільйонами карбованців. Про кролевецький рушник знали не тільки в Європі, а й в Північній Америці та Китаї.

Бренд Кролевця та Кролевецького району має бути розвинений за рахунок насамперед відродження бізнесу у вигляді серійного виробництва ткацького рушника, збереження та розвиток навчальної бази (традиції технологічного та художньо-мистецького характеру), створення туристично-музейного сегменту та ефективної системи оптово-роздрібної торгівлі з акцентом на зовнішній ринок. З цією метою в місті ведеться цілеспрямована робота, ініційована владою та громадськістю, по розробленню інвестиційного проекту комерційно-виробничого спрямування (просування торгової марки «Кролевецький рушник») в поєднанні зі створенням заповідно-музейного комплексу народного ткацтва на базі існуючого виробничого підприємства, навчального професійно-технічного закладу та музейної бази, що зібрана та збережена завдячуючи старанням кращих представників міста різних поколінь.

Нарешті, великим позитивним явищем в сенсі створення умов для формування якісного бренду Кролевецького району є щорічний Міжнародний літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники», який, починаючи з 1995 року, збирає письменників, поетів, художників, майстрів декоративно-художнього ткацтва, композиторів, співаків і музикантів, художні колективи не тільки Сумщини і України, а й далекого і близького зарубіжжя. Завдяки фестивалю про місто та район знають далеко за межами України, що дозволяє сподіватись на позитивні результати в сенсі просування бренду Кролевецького району, є реальним шансом на стале економічне зростання в майбутньому.  

Зрозуміло, що сьогоднішній стан справ є лише планами, які поки ще далекі від практичної реалізації. Наявність задуму менторського проекту як наслідку участі в міжнародному молодіжному проекті «Євроавтобус-4» відкриває реальні можливості до просування ідеї в напрямку практичної реалізації. Наявне відчуття оптимізму, адже результат, як відомо, створюють люди і саме від них залежить бути чи не бути знаним у світі кролевецькому бренду. Той факт, що в громаді існує розуміння необхідності спільних цілеспрямованих дій у цьому напрямку дозволяє з впевненістю дивитись у майбутнє міста Кролевця та Кролевецького району, координованими діями та ініціативою забезпечувати рух до мети.  Порозуміння та бажання досягти результату відкривають нові можливості на шляху пошуку ефективного способу реалізації амбітних планів і намірів, метою яких є створення якісних умов життя та добробуту громадян Кролевецького району.

Менторський проект:

Робоча група (Молодіжний актив Кролевця) та МЦ «Дорговказ».

Дуб-Орел: як і для чого я його шукав

Отже, привітним  теплим ранком 1-го травня 2011 року я, взявши напрокат велосипед італійської фірми «Херкулес» у свого товариша, виїхав на пошуки Дуба-Орла. Виїхав сам, оскільки Володя К. не відгукнувся на мою пропозицію. Брати когось, хто не знає дороги (їхати через Боцманів хутір) не наважився через складність тлумачення причини, пов’язаного з вмовлянням, та ризик заблудитися, саме ці чинники заставили відмовитись від пошуку попутників.
         Чесно скажу, задоволення від велодрайву таке, що я прийняв остаточне рішення продати один з ноутбуків та купити велосипед! Тим більше, що малій Єві (майже чотири роки) сподобалось кататись, сидячи в спеціальному сидінні на багажнику велосипеда (катались вдень після моєї поїздки до Дуба-Орла).
         Виїхав десь о 9.40. Дорогою наздогнав літню жінку, яка їхала на велосипеді. Спитав чи далеко до Дуба-Орла, вона сказала, що їде на хутір і покаже дорогу. Потім розповіла як і куди. Я сказав, що поїду швидше. Вона лише замітила, що на такому гарному велосипеді можна й швидше. Зрозуміло, що я проїхав той необхідний поворот наліво, на хутір Боцманів. Добре, що біля хати на узліссі кілометрів через 2-3 стояли чоловіки. Вони й сказали, що маю повертатись, або їхати лісом. Обрав перший варіант і там, де два стовпці (з біло-синіми полосами) звернув. За 3 кілометри – Боцманів хутір. Тепло було і від ранішнього сонця і від фізичних зусиль, які забезпечували пристойну як для велосипеда швидкість. Природа починала радувати зеленими фарбами, співом птахів та мальовничими пейзажами. Рідкі автомобілі не заважали рухатись до мети. Хутір Боцманів складається з десяти (може й менше хат), але не зважаючи на те, що добра половина з них покинуті, все одно дуже мальовниче і приємне місце.
         Піщана дорога через село стає неподоланною перешкодою для тонких коліс велосипеда. І тому потрапляєш в пастку, коли назустріч несеться злий пес, що гавкає. Вчасно зупиняється, аби не створити справжній конфлікт з людиною, яка вперше на хутір потрапила. З правого боку гарний господарський двір з хатою, на стіні якої параболічна антена для телебачення. З лівого боку – зачинена будівля магазину, досить пристойна та надійна. Десь в 70-80-х роках там йшла, мабуть, жвава торгівля… Далі – майдан, що виводить до лісу, покинута хата. Ось і кінець хутора. Розвилка. Одна дорога в ліс, інша – по узбіччю ліса і знову ж таки в ліс, але з північного краю. Їду спочатку туди. Бачу як на ближньому дворі працює жінка. Заїжджаю в  ліс. Їду хвилин п’ять. Дороговказу до Дуба-Орла, про який казала жінка на велосипеді, не видно. Вирішую повертатись. Дзвонить Віта, дружина, потім Єва, донька. Відволікаюсь від пошуку на телефонну розмову. Розказую їм по черзі про свої пригоди, але словами не передати ті враження, які отримую від контакту з природою та лісом. Виїхав знову на розвилку, проїхав кілометрів півтора. Дороговказу не знайшов. Повертаюсь та під’їжджаю до подвір’я, на якому жінка працює на городі. Запитую про Дуба-Орла. Жінка кличе чоловіка, який каже, що потрібно проїхати у напрямку, звідки тільки-но повернувся. Але тапер я точно, знаю, що дерев’яні стовпчики – це те, що залишилось від дороговказу до дуба-велетня.  «Ось біля них повертай направо, там метрів за 100 і буде дуб…»
         Розказувати про дерево більше, ніж можна побачити, не варто. Тому, скажу, що жолудів біля дерева практично немає.  Кабани ласують ними одразу, як тільки вони падають. Дубу понад 400 років за оцінками знаючих людей, тож за цей час звірі з покоління в покоління передають інформацію про природну годівницю.  А може вже й жолудів стариган не дає...
         … Він стоїть величавий та могутній своїми віковими шатами-гілками, мовчазно спостерігає за мінливим навколишнім світом. Поруч цвіте барвінок, починають зеленіти листяні породи дерев. Час від часу скрипить сосна, також багаторічна, але значно молодша за дуба. Співають і немов би розмовляють розмірковуючи птахи. Трохи здивувала сова своїм звичайним для вечора голосом. «Хто тут? Хто тут?». Я не відповідаю і вдивляюсь в підніжжя дуба, шукаючи жолуді з надією знайти та посадити там, де нащадок Дуба-Орла зможе вирости в справжнє та могутнє дерево.

         Отже, затрачений мною час на переїзд від вул. 8 Березня м. Кролевець до Дуба-Орла (хутір Боцманів, Реутинського регіону) та пошук об’єкту – 90 хвилин. Зворотній шлях зайняв близько 40 хвилин. Головне – тепер я точно знайду Дуба-Орла, бо знаю, де він причаївся  і зможу, за бажання, показати де він знаходиться гостям та друзям. А ще – в горшку для квітів посаджено жолудь, який (дуже сподіваюсь) рано чи пізно (все ж таки дуб!) перетвориться на дерево... А мені, рано чи пізно, знову заманеться побувати біля Лісового Велетня. Можливо, разом з вами.

Чому ми вчимося святкувати День Європи?

Так, дійсно, чому саме День Європи, а не День Америки, або День Австралії? Відповідь здається зрозумілою, оскільки наміри євроінтеграції України переважають над іншими політико-географічними устремліннями.

Взагалі, День Європи – свято загальноєвропейське. День Європи є одним із символів європейської єдності. Його відзначають щороку в травні. Рада Європи, членом якої є Україна, відзначає День Європи 5 травня – на честь заснування цієї організації в 1949 році. Європейський Союз відзначає День Європи 9 травня – у пам’ять про Декларацію Шумана, міністра закордонних справ Франції, який цього дня 1950 року представив своє бачення майбутньої об’єднаної Європи, передбачивши таким чином утворення Євросоюзу. Для нас 9 травня назавжди є Днем Перемоги, тому День Європи в Україні встановлено 2003 року Указом Президента на третю суботу травня. У 1997-1998 роках до святкування Дня Європи залучалися держави-кандидати на вступ до ЄС. У цих країнах святкування набувало певного політичного забарвлення і було спрямоване на формування громадської думки щодо підтримки вступу до Євросоюзу. Проводилися регіональні конференції та круглі столи, публічні дебати, виступи на телебаченні та радіо громадських діячів, велася широка інформаційно-роз’яснювальна кампанія, проводились культурно-розважальні програми, спортивні змагання тощо. Сьогодні Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи (цей день святкують у країнах-кандидатах – Македонії, Туреччині, Хорватії).

Свято щорічно впродовж останнього травневого тижня відзначають у Києві й інших містах України. Державною цільовою програмою інформування громадськості з питань європейської інтеграції на 2008-2011 роки передбачено два основних типи заходів на відзначення Дня Європи – громадські слухання зі звітуванням влади про результати діяльності з наближення до європейських стандартів і масові культурно-мистецькі заходи у центрах міст. Як показує досвід останніх років, чимало заходів місцевої влади з відзначення Дня Європи мають формальний характер і незначний резонанс, мало підтримуються місцевими громадами. Тому існує потреба збільшити роль громадськості в цій європейській ініціативі  та додати Дню Європи в Україні змістовності та яскравості.

Офіційний національний День Європи цього року Україна відзначатиме у Миколаєві, бо саме це місто перемогло у відкритому конкурсі серед українських міст на спільну з представництвом Євросоюзу організацію та проведення 14 травня Дня Європи. Оцінювання та відбір заяв здійснювався організаторами конкурсу незалежно. Друге місце в конкурсі посіли місто Суми, наш обласний центр та місто Лубни Полтавської області, до цих міст наприкінці травня прибуде посол Євросоюзу.

Отже, відповідно до Указу Президента України «Про День Європи» № 339/2003 від 19 квітня 2003 року, святкування Дня Європи (третя субота травня припадає) на 21 травня 2011 року – саме в цей день рекомендується громадам міст та сіл провести це європейське свято. А як воно буде в місті Кролевець?

Цього року у травні (з 24 по 26 травня) в місті перебуватиме міжнародна молодіжна делегація, яка в рамках проекту «Євроавтобус-4» здійснюватиме місію просування європейських цінностей, встановлюватиме  комунікаційні канали серед представників активної молоді та сприятиме закріпленню дружніх стосунків між молоддю Євросоюзу та молоддю українських громад. Участь міста Кролевець в цьому проекті ініційовано Сумським обласним благодійним фондом «Благовіст».  Було б дуже добре, коли б День Європи в місті Кролевець було проведено 25 травня 2011 року (середа), бо саме в цей день в місті перебуватиме «Євроавтобус». В цей день може бути практично засвідчено загально громадське прагнення до спілкування з європейцями, бажання більше знати культуру Європи та ініціювати спільні практичні дії з метою впровадження європейських стандартів у всі без виключення сфери життя місцевої  громади.