пятница, 29 мая 2015 г.

«Позаду МАРС. Попереду - ?»

Молодість – вічна рушійна сила, яка потребує цілеспрямування і творчого розвитку в процесі пошуку сенсу життя. Рано чи пізно все закінчується. Однак чомусь ця банальність надихає саме на пошук нового формату, нової ідеї і нової мети…


Добігла до завершення офіційна складова дебатного проекту, ініційованого виховною платформою «Молодіжний актив «Гравітація» (МАГ) Глухівського національного педагогічного універистету імені О. Довженка, під загальною назвою: «Дебатна академія: молодіжний активізатор раціональної співпраці» (ДА: МАРС). В цілому вдалося провести 7 дебатних шкіл в Глухові, Сумах, Києві та Кролевці, залучити до активного дебатування 100 студентів і 15 старшокласників.
Нам ще випаде можливість разом оцінити процес, який умовно був обмежений рамками проекту. Процес комунікативного обміну, процес дебатування і пошуку сфер дискусійного моделювання, виховання толерантності як здатності бути вільним від обмежень (стереотипів, навіювань, забобонів) вимагає критичного мислення, яке поступово перетворюється на синтетичне (народження прогресивних ідей і їх реалізація).


Дебатний молодіжний рух має свою усталену структуру. Всеукраїнські молодіжні організації (такі як ВМГО «Федерація дебатів України») є форпостом і гарантом виживання, мотиваційним стражем цього вектору молодіжної активності, спрямованого на міжнародний рівень. Університетська складова розвитку освітньої технології «Дебати» більш академічна, так як спрямована переважно на навчальну функцію дебатів. Інші функції – змагальна і громадська – є наслідком першої і не потребують активної участі з боку академічного формату.   
Отже, в рамках соціально-розвиваючого проекту учасникам вдалося не лише навчитись грати в Британському форматі парламентських дебатів (БФПД, модифікація – Всесвітній формат дебатів), випробувати свою здатність бути переконливим на практиці за рахунок участі в дебатному турнірі (з назвою «МАРС»), а й долучитись до молодіжного дебатного руху, спрямованого на пробудження ініціативи та лідерства в  молодіжному (студентському) середовищі.


Як відомо, учасниками проекту є: студенти соціальних професій педагогічних вишів (майбутні соціальні педагоги та соціальні працівники), потенційні соціальні інженери, що здатні змінити життя на краще, активні старшокласники. Важливо, що участь в проекті взяли три університети і один коледж: Національний педагогічний універистет імені М.П. Драгоманова, Сумський державний педагогічний універистет імені А.С. Макаренка, Глухівський національний педагогічний університет  ім. О. Довженка і Професійно-педагогічний коледж Глухівського НПУ ім. О. Довженка.
Метою проекту стала апробація навчально-виховної моделі, яка формує комунікативну компетентність. За великим рахунком, успішне життя є результатом правильно окресленої комунікативної сфери персоніфікованого рівня. На 50% успіх – це те, що формує нашу комунікацію (спілкування). Бути досвідченим та ефективним в цьому аспекті – означає бути носієм комунікативної компетентності.
Не лише дебати як освітня технологія, спрямована на розвиток комунікативної компетентності (хтось це називає – вмінням критично мислити і переконувати, інший – вміння застосовувати технології зв’язків з громадськістю), а як важливий компонент успішної професійної самореалізації особистості.
Учасникам проекту вдалося осмислити сутність спроби визначити формулу успіху, а саме його соціально-педагогічної складової: постійне застосування професійних технологій зв’язків з громадськістю (PR) та фандрейзингу (FR). Словосполучення «постійне застосування» означає соціальний процес, який не можливий без мистецтва публічного виступу, вміння бути переконливим лідером (ініціатором або генератором ідеї).

        
Отже, створення дебатних клубів в університетах, коледжах, школах є практичною складовою програми  підготовки майбутніх соціальних педагогів до професійної діяльності (набуття комунікативної компетентності) з використанням освітньої технології «Дебати». Навіть більше того – це є адаптуванням наукової позиції К. Поппера, який в роботі «Відкрите суспільство та його вороги» визначав найвищий рівень професіоналізму як компетентність «соціального інженера»: «Соціальний інженер не питає про історичні тенденції чи про приреченість людини. Він вважає, що людина є господарем власної долі і що, відповідно до нашої мети, ми можемо змінювати чи впливати на історію людини так само, як ми змінили обличчя землі. Він вірить не в те, що ці наслідки нав’язані нам нашим історичним минулим або загальною спрямованістю історії, а що вони радше обрані, або навіть створені нами точно так, як ми створюємо нові ідеї, нові твори мистецтва, нові будівлі чи нові машини».
Як вказував К. Поппер, осмислюючи важливість пошукової діяльності: «Останнім випробуванням будь-якого методу є його практичне застосування і практичні результати». Власне, проектом «ДА: МАРС» доведено важливість дебатів як методу формування комунікативної компетентності. І результатом є не відповідь на питання «Що робити?», бо дебати самі по собі є інструментом підготовки до публічної діяльності. Результатом проекту є відповідь на запитання «Яким чином?». Запропонована модель може використовуватись як мотиваційна в процесі виховання громадської активності та соціальної відповідальності молоді. Кількісні показники, замірювання якісних змін на індивідуальному рівні, які досягнуті під час проекту, можуть бути сприйнятими як об’єктивна реальність в історичному процесі. Головні соціально-педагогічні результати проявлять себе в середньотерміновій перспективі (5-7 років).

     
Саме для передбачення такої перспективи, обумовлення її здійснення і був реалізований молодіжний проект «Дебатна академія: молодіжний активізатор раціональної співпраці» (ДА: МАРС) на соціальному грунті сприятливої готовності і розуміння того, що бо без об’єднання в молодіжні центри народження ідей, розвитку синтетичного мислення та набуття досвіду публічних виступів, що забезпечує освітня технологія «Дебати», сьогодні неможливо досягнути соціально запитуваного рівня фахівця-носія комунікативної компетентності і бути гарантією соціального зростання суспільства.


Дякую за підтримку колегам з Київського національного педагогічного універистету імені М.П. Драгоманова (А. Ярошенко, Т. Голубенко), з Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (Д. Усик), Глухівського національного педагогічного університету імені О. Довженка (Л. Міщик, А. Журавель, Ю. Рябко), Професійно-педагогічного коледжу Глухівського НПУ ім. О. Довженка (З. Туряниця), Кролевецькій спеціалізованій школі № 1 (О. Петрова), ВМГО «Федерація дебатів України» (А. Крис, І. Бобришев), студентській профспілковій організації Глухівського НПУ ім. О. Довженка (О. Ядута), ректору Глухівського НПУ ім. О. Довженка Олександру Івановичу Курку за особисте сприяння і підтримку ідеї.        


Керівник наукового гуртка кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи Глухівського НПУ                           
 ім. О. Довженка  «Дебатна майстерність соціальних педагогів і соціальних працівників»
Володимир Любивий  

понедельник, 4 мая 2015 г.

Інтернет-дискусія "НАМ Є ПРО ЩО ПАМ’ЯТАТИ…"

За мотивами статті «Білі плями чорних днів» в газеті «День»,
№ 58-59 від 3-4 квітня 2015 року
(автор Олександр Прилипко)




В цьому році 70-річний ювілей Перемоги над нацизмом в Європі і завершення Другої світової війни.
Вперше День Перемоги відзначатимуть інакше, ніж за останні три десятиліття. У Вашингтоні, Лондоні та Москві 9 травня виявиться датою, що символізує розділення колишнього союзництва на сторони, що приймають і відштовхують фашистську ідеологію. Цей розподіл слід було провести відразу ж після уточнення подоби переможців і переможених.
Дискусія:
Чи можна вирішувати міжнародні конфлікти невоєнним способом? Простими відповідями «так» чи «ні» не відповісти. Кожного разу навіть після виснажливої війни (дуже спрощуючий термін) сторони шукають шлях до компромісу. Не по відношенню до переможеного. З цим все зрозуміло: рішення ухвалюється в рамках трибуналу і за нього відповідають переможці-союзники. Складніше – знайти компроміс, який породжує тривалий мир серед переможців світової війни. Для СРСР «Велика Вітчизняна війна» завершилась капітуляцією гітлерівської Німеччини, а Друга світова – перемогою над Японією і побудовою нового порядку (кордонів в т.ч.) в Європі. Як виявляється зараз – вузли просохли і нині потребують перегляду та реконструкції на рівні нового міждержавницького компромісу.
  
Поступово, крізь зотлілі шари старої брехні у нас проступають обриси того, що сталося більше 7 десятиліть тому. Два світові агресори СРСР і фашистська Німеччина, напавши на Польщу, зчинили колосальну бійню з перелицюванням кордонів. І обидва заплатили за неї страшну ціну – 35 мільйонів своїх громадян. (Цифра змінюється залежно від статистичних джерел, але не змінює своїх жахливих масштабів). Розпочавши війну із союзниками, Третій Рейх і Радянський Союз закінчили її ворогами. Рідкісний історичний парадокс, про який ми й досі мало знаємо. Москва приватизувала безліч німецьких і радянських архівів, закрила їх на невизначений час і створила міф «Великої Вітчизняної війни», що заступив правду про реальні події драматичного десятиліття з 1939 до 1949 рр.
Дискусія:
Чи була «дружба» СРСР з Німеччиною (пакт Молотова-Ріббентропа) вимушеною? Там, де починаються інтереси, які породжують протиборства, дружба руйнується… 
На жаль, до спотворення дійсності причетне не лише радянське суспільство, але й політичні сили в США та Великій Британії. Офіційна історіографія країн антигітлерівської коаліції представляла Другу світову війну у вигляді епохальної битви добра зі злом, де на одному боці билися чорні демони в есесівській формі, а на іншому – воїни світла з червоними, білими зірками та левами на кокардах. Одні називали ту війну «Великим хрестовим походом», як генерал Дуайт Ейзенхауер, «Місією США з порятунку світу від тиранії», як Білл Клінтон, «Великою визвольною місією СРСР», як Політбюро ЦК КПРС, «Великою Перемогою російського народу», як Йосип Сталін. Всі піднімали рівень власних заслуг у поваленні ворога, всі робили різні акценти на боях і битвах, і всі прославляли пафос спогадів про них до легенд та героїчних саг.
«Участь у війні проти Гітлера залишається непорушним фактом із царини богослов’я... Критика американської політики двадцятого століття, аналіз її помилок цілковито застраховані участю США у Другій світовій війні. У нашій національній міфології вона залишається символом «хорошої війни», переваги участі в якій явно переважують витрати. Багато питань, справедливо поставлених після війни, залишилися без відповіді». Думка одного з найавторитетніших науковців, фахівця з конфліктології Брюса М. Рассетта, що побачив небезпеку героїзації трагедії замість її вивчення. Що тоді говорити про Радянський Союз, де святині війни надійно заступають військові злочини через чверть століття після зникнення СРСР.
Так складався міжнародний політес для офіційних розмов про Другу світову. Він дисонував із романами письменників, думками істориків та розслідуваннями публіцистів, що намагалися осмислити найбільшу трагедію XX століття. І, читаючи романи Д. Фаулза, В. Бикова, Г. Бьолля, Е. Хемінгвея й багатьох інших авторів, ми розуміли, що зрада, лицемірство і підлість проявилися на тій війні з тією самою виразністю, що й героїзм. А головне, перемога над фашизмом, розподілена між учасниками коаліції в Ялті, не така вже й перемога. Адже потрясіння Європи й світу почалося із захоплення Польщі Гітлером і Сталіним. А закінчилося тим, що один з агресорів забрав частку Гітлера собі, й Польща на довгі десятиліття втратила незалежність.


Один із військових теоретиків Другої світової війни британський історик сер Безіл Ліддел Гарт, той самий, що назвав радянську стратегію фронтальних атак – причиною безглуздих жертв, написав, що Західні союзники вступили у війну з двома цілями: виконати свою обіцянку, зберегти незалежність Польщі й забезпечити свою власну безпеку, усунувши потенційну загрозу. В результаті, не було досягнуто ні одне, ні друге. «Після шести років війни США і Велика Британія були вимушені погодитися на домінування Росії й відмовитися від обіцянок полякам, які билися на їхньому боці».
Звичайно ж ні США, ні Великій Британії, тим паче СРСР, не хотілося перегортати ганебні сторінки війни. Простіше було замінити їх літописом спільної боротьби із фашизмом. Тому Мюнхенський розділ Чехословаччини залишився лише на совісті Гітлера й Муссоліні, радість Перемоги заступила зраду Польщі, злочини СРСР, включаючи напад на Фінляндію й захоплення величезних територій східної Європи, випали з контексту процесу в Нюрнбергу. Так само, як випали з нього окупація Ірану радянськими і британськими військами для захисту власності нафтових компаній, операція «Стредфорт» з нападу Франції та Англії на нейтральну Норвегію. Використання Францією та СРСР примусової праці сотень тисяч німецьких військовополонених. Депортація 10 мільйонів німців з країн східної Європи і кримських татар, чеченців у Радянському Союзі. Атомне бомбардування мирних міст Японії... Блокада Берліна радянськими військами 1948 року, з якою і розпочалася холодна війна, або продовжилася Друга світова в нових формах?
Дискусія:
Місце України в післявоєнному світорозподілі тісно пов’язане з СРСР. Сучасні кордони України зафіксовані у 1939 році (див. фото-карту). Зберігались СРСР як частина своїх кордонів до 1991 року. Стали суверенними кордонами України як незалежної держави. Кому вигідно «ворушити» минуле? Невже не існує способів впливу на агресивні перегляди історії? Чому до нині Україна сприймається як частина пострадянського простору, а отже сферою імперських амбіцій РФ?
Проблема в наших керманичах, які протягом 24 років не можуть обірвати пуповину з привидом СРСР… Народу потрібна стабільність та високий рівень задоволення соціальних потреб. Політика і тим паче «геополітика» народу не цікава як така. На те і існують уряди та президенти, щоб успішно керувати державою. Відступлять зараз – знову все піде по колу…

 
Озираючись на ті події із сьогоднішніх висот знань і досвіду, ми бачимо одну спільну закономірність. Коли в політиці зникають принципи й мораль, війни стають перманентними. СРСР розпочав Другу світову війну союзником фашистської Німеччини, потім став воювати з Німеччиною в коаліції з Великою Британією та США, й закінчив гарячу фазу цієї війни, вступивши в конфронтацію з новими союзниками. Іншими словами, Радянський Союз був завжди послідовний і не змінював свою агресивну загарбницьку позицію, вступаючи до будь-яких альянсів і змови. А ось Захід лавірував і жертвував демократією заради територіальних і політичних надбань. Щоправда, потім доводилося оплачувати ці надбання за потрійною ціною. У цьому впевнені багато очевидців й учасники війни. Легендарний льотчик, дослідник, герой романів і детективних історій, незалежно мислячий Чарльз А. Ліндберг (погортайте на дозвіллі розповіді про нього для переконання в красі щирості) наприкінці 1960-х років написав вражаючі рядки: «Ми виграли війну у військовому сенсі, але в ширшому втратили цінності й престиж західної цивілізації. Нас менше поважають і менше довіряють нам свою безпеку. Щоб перемогти Німеччину і Японію ми підтримали ще більші загрози, що виходять від Росії та Китаю, які очевидні в епоху ядерної зброї. Польщу не було врятовано... Велика частина нашої західної культури зазнала руйнувань. Ми втратили генетичну спадковість, що відбулося в результаті втрати зв’язків поколінь й багатьох мільйонів життів...».
Дискусія:
Що має на увазі Ліндберг, коли говорить «Польщу не було врятовано…»? Чи йде мова про кордони Польщі на період 1936-1938 років? Вторгнення Німеччини в Польщу супроводжувалось поділом її частин між союзниками – СРСР і Німеччиною. Дивись фото-карту.
Тривалий час фрази на кшталт цієї не викликали емоційний резонанс у душах сучасників. Всім здавалося, що світ розвивається, відходячи від фашисткою ідеології у бік світлого майбутнього, де захоплення територій, відмінності етносів і ментальності вже не мають сенсу. Але все виявилося не так. Спочатку в Україні, а тепер й у всій Східній Європі люди розуміють, що війна, що формально закінчилася 1945 року, насправді, триває. З двох винуватців тієї трагедії один вижив і продовжує займатися підкоренням континенту, як і планував 1939-го.
Дискусія:
Складно погодитись з автором, бо наміри РФ під контролем НАТО, США. Навряд чи РФ перетвориться на гітлерівську Німеччину ХХІ століття. Важливіше знайти відповідь на питання: на кого перетвориться Україна – на Білорусь чи на Польщу? Все залежить від нашого Уряду, Президента, які зараз вирішують долю української нації за столом пошуку допустимого компромісу між РФ і США. Навряд чи скоро подадуть страву і сакраментальне «Кушать подано!» може означати, що хтось за столом без приборів.  

Хай у Росії продовжують жити за підручниками ВКПБ і вірити, що 1940 року країна «Совєтов» захоплювала чужі території в ім’я боротьби із фашизмом. Через 75 років старий прийом повторюють ідейні й реальні онуки Молотова – Ріббентропа. Цікаво, що скажуть про це наші лідери, коли в травні розпочнуться сезонні спогади про білі плями історії, перев’язані стрічками й розфарбовані салютами?
Дискусія:
Наші лідери мають вести незалежну гру на кшталт ізраїльської. Чи по силам українському народу така доля? Чи гідні такої місії наші лідери? Без сумніву.



                                                                  Інтернетний дискусійний клуб

«ДКД – ПІКО»