Від виховної роботи до зв'язків з громадськістю. В чому ідея?

Це - відкритий лист. В ньому ідея, яка навряд чи є новою, але те, що вона є інноваційною для наших умов - факт незаперечний. Ще соціолог Еверетт Роджерс (США) вказував на складність впровадження соціально-економічних інновацій. Він називав цей процес "дифузією" і переконував, що без докладання надзусиль агентами змін навряд чи щось зміниться в нашому стереотипному житті. Страх, якби чогось не вийшло, майже непереборний.

У Оксани Забужко є текст (фрагмент), який по-особливому надихає саме зараз: «Найкраща публіка в світі – та, яка приходить на культурні заходи з такими обличчями, ніби вийшла на барикади: інтуїтивно розуміючи, що в цій війні – чи то Третій світовій, чи вже Четвертій (якщо рахувати разом з «холодною») – сказати собі: «Я не боюсь!», і не дати збити себе з плигу (навіть якщо мова всього тільки про плани на вечір) – це вже перемога, хай і маленька, і перемога цілого народу складається з мільйонів таких от маленьких персональних перемог – усіх тих, хто не скорився і не став сам, з власної волі, робити те, чого хоче від нього нападник». Отже: я не боюсь.

Але боюсь втратити час і можливість. Страх залишає шанс на виживання. Факт, проти якого не попреш...

Трансформація в системі вищої освіти має тягнути за собою фундаментальні зміни в підході до функції виховання (організаційний аспект перш за все) або до організації його продукування у формі впливу на громадськість. Замість виховної роботи як такої в університеті має функціонувати комплексна система зв’язків з громадськістю: від уповноваженого підрозділу в сфері PR до модернізованої системи позанавчальної (виховної) роботи, яка виконує функцію PR – створення сприятливої громадської думки про університет. 

Два напрями: 1) запровадження спеціального курсу «Зв’язки з громадськістю» в навчальний план (на початку - як факультативного); 2) впровадження практики PR (створення спеціалізованого підрозділу) в структуру адміністрування в університеті.  

Ідею про зміну, як сенс діяльності інноватора, виразив у статті «Чому прийшов час змінюватись? Тому що – зв’язки з громадськістю (PR)» від 22.01.2014:

http://schoolword-liubyvyi.blogspot.com/2014/01/pr_22.html

Крок за кроком розширюючи базу знань, компетентності і практики PR має бути сформована концепція впровадження інновації в університеті. Однією з можливостей для подальшого руху є вивчення досвіду Києво-Могилянської Академії, викладацький склад якої є авангардом в науці PR.

Той, хто з 2013 року і по теперішній час є помічником ректора Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка зі сферою відповідальності – виховна робота так звана, точніше – позанавчальна робота, не може не бути агентом змін, не відчувати пульсу "життя університету". Зміни на часі. Вбачаю за необхідне і можливе трансформувати сферу відповідальності (компетенції) на зв’язки з громадськістю, яка включатиме в себе і той обсяг виховної роботи, який є дотичним до зв’язків з громадськістю. Мені потрібна експертна оцінка такої ідеї/ініціативи щодо змін в структурі університету. І я її отримаю. 

На фото: роботи Євгенії Гапчинської (м. Харків, Україна)

Бути поетом потрібно...

"Десь через годину йду в осіннє місто Глухів аби розігнати нудьгу і помітити, якщо не встановити, маркери успіху на стінах будівель, що очікують зиму. На парканах і на стовпах оживають від вітру оголошення, примушуючи мене дивитись в інший бік, аби не споглядати це умирання. Події, що минули так само як і люди, що вмерли – ніякого з них толку. Однак, пам'ять проводить досліди наді мною, даруючи у снах чіткі відчуття минулого, звісно – з дитинства. 

Йду по тротуару і не думаю про те, що в житті дуже багато непередбачуваного і прикрого, схожого на болото. Відсутність гідної нерухомості як привід почуватися вільним від будь-яких зобов’язань. Де будуть жити наші діти? Під небом блакитним і над полем золотим. І це факт, який осяйний лагідним сонцем жовтого чи навіть помаранчевого кольору. Однак сумно якось… Життя проходить, а ми залишаємось на зупинці чекати іншого? Абсурд. Так не буває і бути не може ніколи. Йти навіть посеред осені і знаходити привід для щастя, пускати його в голову і радіти життю як радіють прекрасному травневому ранку. В цьому велика магія щасливого життя" (Невідомий Сучасник).

...Писати вірші ще не означає бути поетом, так само як мати автомібіль і двоповерховий будинк не означає бути успішною людиною, що повністю самореалізувалась. З рештою ці роздуми вони прагнуть бути прагматичними, а залишаються ірраціональними, бо поезія не терпить раціонального, вона шукає музу. Не вимагає важливості, а міряє корисністю. Давати і брати - процеси одного напрямку в тому разі, коли заходить мову про природу поетичної творчості.

Японській поезії в Рік Японії в Україні.

Старезний протигаз

Подушки замість.

Сніг за дощем. 1987.

Живе дихання стін.

Я п’ю вино.

Осінь конає.

Весна – приправа.

Сльози замість солі.

Підсмажую пам’ять.  

Сім днів до смерті,

А що вже потім –

Чи є важливим?

Писати правду.

Творити гучно і щиро.

Ось, що є сенсом.

Кішка, мов качка,

Чекає свята

Сирого м’яса.

Серце не камінь.

Вирви і спробуй

Вибити вікна.

Білим по чорному.

Чорним по білому.

Сірість – ГАРМОНІЯ і збалансованість.

Сніг мов солдат.

Ми переможемо!

Лиш мокре місце.

Зло не переможе –

Вчергове неточний удар.

Футбол провокує зміни.

М’яч кольору земної кулі.

Ворона танцює в центральному колі.

Я добігаю останнє коло.  

Сніг випадає. Гинуть троянди.

Кажуть, що це не війна.

Лід на запечені рани.

Сонце через край.

Віддзеркалене небо

Фантазує птахами.

Книга як жінка.

Фільм – чоловік.

Читати натхненно.

Дебати як тінь серед степу.

Мовчання породжує вітер.

Дратуюсь даремно. Все буде.

12 стільців і весна.

Меблі – не люди,

Не терплять наруги.

"Будинок дивних".

Кава з собою

І запах сіна.

Дощ. Сіре небо.

Ворони ламають мовчання.

Під дахом танцює вогонь.

Зробили діло в тиші –

Посіяли сумніви.

Краще б відпочили.

Зляканий серпанок

Ліг на моріжок.

                                                  Слів лайливих відлуння.