"Так много лет"

 И вряд ли я искал в твоем обличии

Тоску и жалость. Не вернуть назад
Того, что восхищало личность
И строило волшебный сад...
Так много лет тому назад...

Во мне живут стальные истуканы,
Живут былины, читаны во сне.
Я покажусь тебе немного странным,
Когда коснусь улыбкой по весне.
И я в седле как прежде, на коне.

Так много лет я шел к тебе сквозь темень,
Искал в саду спасения слова
И находил тебя, путая с теми,
Кого терял. Кружилась голова
И ветром стерты были сожаления.
Так много лет до пристани. Молчи,
Если я рядом, ставши на колени,
Учи меня и пусть сквозят лучи
По телу нежному, пусть прошлое теряет
Свой смысл. И, будущим звеня,
Пускай пройдет дней непонятных стая,
В которых ты не ведаешь меня.
Но кто посмеет у меня отнять

Тебя? Не тронут и не успокоят
Руки мои касанием любви,
Ведь я спросил у будущего: "Кто я?",
В ответ услышал: "Сам себя зови".
Листая книгу, что нашел однажды
У мыса прошлого, где ты легла на дно,
Я понимал, что счастьем были наши
Одежды. Одевать их не дано,
Глядя в дождя дрожащее окно.
Как много лет смотрели мы кино...

"Ти є моя кава"

 Чарівна твоя кава,

і з присмаком, ласкава.
Така як ти - лукава і завжди знов моя.
Ловлю я аромати,
щоб вільною тримати
ту, що дарує ніжність як в космосі Земля.

Чарівно бути разом,
Летіти понад трасою
На ауді мов лебеді в далекії краї.
Моя любов знесилена і, разом з тим, окрилена, бо є на небі зорі, які завжди твої.

Тебе я хочу з відчаю, що так далеко світишся
І робиш все довкола таємно-неземним,
Бо там, де ти є гола не видно ніц навколо
І лиш твоя безодня і радість сивини.
Давно я вже в пустелі і, вирісши до стелі,
Нічого в цьому світі я так і не досяг...
Та є десь твоя кава як зіронька яскрава,
Що краплею розтане на жадібних вустах.

І буде вітер грати, знімаючи халата
Казковість білосніжну. Любов річ не проста.
Як променем з колишнього
Не стане вічність хатою, яка завжди далека є і через те пуста.
Навік залишусь ніжним
І буду пити каву з тобою день за днем.
Давай поїдем іншими,
Якими не були ще ми
І поцілунком трепетним мов зливою-дощем
Зупиним літо  разом ми,
Щоб вірити і правити над містом нашим ще,
Не знати про кінець. І вірити, не станеться,
Бо закружились в танці ми
Під музику надії, мотивом двох сердець.

25.07.2025