"Осіння муза"

Люблю як ти шепочеш ніжно так "люблю",

Люблю як вітер ніжить, гне березу.
Моє життя як шлях крізь обрій кораблю,
Моє життя як бій, де я воскресну.

Твоє життя як маятник із слів,
Які всі я зберу, і всі зігрію.
Ти сподівалась, що розлуки ці малі.
...Вони зняти з хреста вже не зуміють.

Ти сподівалась, що дорога ця пуста
І осінь світлофорів не побачить...
На жаль, ця теорема вже проста
І марно Фарадей тихенько плаче.

Хай наші будні вічністю цвітуть,
Хай ніжать нас за обріями трави.
Ти моя муза, що оселиться десь тут,
Де берег лівий є і де є переправа

На берег правий, там, де уночі
Блукає сива осінь, наче плаче...
Не плач, а краще трішки помовчи,
Де все як є, нічого ще не втрачено.

Де все як ковдра, під якою спить весна.
І кожен раз, коли вдивляюся їй в очі,
Я думаю, що ти зі мною не одна,
Одна така під спів чужої ночі.

Я в ній тебе знаходжу уві сні,
Листям привітним, що злетіло з клена,
Тебе осиплю, щоб всміхнулася весні
І щоб любов твоя була як світ - нетленна.

Жовтень 2024.