Казки
про технічних кандидатів починають переростати в мемуари окремих «робін гудів»,
яких буцімто намагались «підкупити» або «завербувати» (http://faktu-week.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1458997).
Але
ж на чому базуються такі свідчення осіб, яких, так би мовити, «вербували» для
технічної участі у перегонах? На диктофонному записі, який не є доказовою
базою? На переконанні особи в тому, що брудна технологія не для неї, бо вона –
виключно чесна та пухнаста і для неї така пропозиція не прийнятна? Має право, однак – чи варто вибудовувати
антипіар на спробі пролити світ на темну сторону української політики? А може вся
справа у пріоритеті інтересів особи (такого собі «робін гуда»), які просто
пов’язані з іншим кандидатом? Кукли та кукловоди.
Блукання
в темряві. Пошук чорного кота у темній кімнаті…Проблема не варта виїденого
яйця, бо зводиться до побудови ланцюгу антипіару з боку тих, проти кого за
деякою інформацією ведеться боротьба на мажоритарному окрузі з використанням
«чорного піару»… Політтехнології, однако, сфера професіоналів і інтелектуалів,
які не за чесні очі отримують значні гонорари від різноманітних політичних та
бізнесових сил (кіл).
Як
визначити технічного кандидата? Та чи можливо це? Не існує критеріїв, хіба що
прізвище аналогічне до прізвища фаворита. Проте і в цій сфері бувають
випадковості. Все інше – може прояснитися як результат виборів, тобто: або
перемога – 1 місце, або поразка – всі інші. Хіба не технічні кандидати всі, хто
не виграє перегонів? Після 28 жовтня саме так і буде, бо гроші повернуться лише
переможцю. Технічний – означає «допоміжний». Один за всіх, а всі – без одного!
Технічні…
Різниця
між кандидатами в тому, що хтось з учасників витрачає виключно власні кошти, а
хтось з виборчого фонду. Ефективність виборчої кампанії річ суб’єктивна і часто
непередбачувана, оскільки на результат участі у виборах можуть вплинути
ірраціональні чинники, такі як симпатії або ж антипатії електорату…
Активність
або пасивність агітаційної кампанії не можуть бути ознакою технічності
кандидата… Форми і методи політичної боротьби не прописані жодним законом і не
визначаються нічим іншим, окрім як піар-програмою та підпорядкованістю тій чи
іншій ідеї (політиці). Заяви про порушення закону про вибори, які не є
задокументованими, не будуть взяті судом до розгляду… Збирати докази – справа скрупульозна та довга.
Виходить – антипіар також піар! І в цьому сенс феномену.
На
запитання: «Де ви взяли гроші на участь в виборчому процесі?», яке не призводить
до будь-яких правових наслідків, може бути отримана відповідь на зразок: «Теща
підтримала…», «Скарб знайшов…» тощо. Тобто: відповідати на них не зобов’язані
ті, що беруть участь в виборчому процесі
і є офіційними кандидатами в депутати, які зареєстровані ЦВК. Так само як немає
обов’язку з боку кандидатів витрачати значні кошти на зовнішню рекламу та
виборчу друковану продукцію, теле- та радіо- ефіри. Кандидат має шанси на те,
аби зібрати голоси виборців, зважуючи на
його попередню роботу та її результати, ідею, з якою йде на виборчі перегони, а
не розраховуючи виключно на те, що завдяки плакатам, газетам, буклетам та
календарикам з його обличчям та лозунгом «Зроблю для вас усе, що хочете!» зможе
покорити серця електоральних мас. Та врешті: що він зможе? Ба навіть знятись з
виборчого процесу, бо не заборонено, але – виключно у відповідності з чинним
законодавством. Свобода як антипод рабства.
Тому
– пильнуйте і не шукайте відьом з числа тих, хто не дотягує до гордого
«олігарх», «партійний бос» або «провладний
чиновник»… Народ має право на помилку, але не має права на ігнорування виборів
та однобоке сприйняття складного, однак визначеного Конституцією, способу
реалізації принципу народовладдя.
(Фото з сайту fototelegraf.ru, серія про Слагго).
Комментариев нет:
Отправить комментарий