«Збірка
корисних порад»
Це
– матеріал з мого смартфону, точніше – з папки «Нотатки». На столі в квартирі
на вулиці Шевальє Густаво в передмісті Буенос-Айреса сиджу за столом на якому кава (тільки но
закипіла), шоколадні фрагменти (дві частинки з пористого шоколаду від Єви),
книга Гріна (читаю саме зараз «Та, що біжить по хвилях»/ “Бегущая по волнам”) і
– моє бажання завершити цей життєвий період якомога швидше, але красиво і майстерно. Я відчуваю, що багато чого не
хотів би змінювати, однак – неможливо інакше, залишаючи все на місцях. Тоді навіть саме місце стає мотлохом, поширюючи затхлий сморід стомленого тіла. А з дзеркала - майже незнайома людина, що колись могла вершити долі... Комфорт – це те, до чого звикав
роками. Потрібно змінювати оточення, в яких людям пріоритетне місце. Речі починають воювати, а це погана ознака
депресивного стану, бо людям притаманна бійка і коли хтось її уникає, то стає неперевершеним ворогом. На все життя...
Порадити,
порадіти. Радіо. Радий, о!
Мистецтво спокою. Піко Айєр. Чули про такого?
Книга,
яка може пролити світло на ситуацію, в якій я перебуваю. Точніше, позитивні
маркери цього стану і періоду життя, який його породив.
Айєр
П. Мистецтво спокою: пригоди на шляху в Нікуди
/ Піко Айєр ; пер. з англ. Т. Скрипник. – Х. : Віват, 2017. – 96 с.
Варто
згадати і іншу книгу (Віктор Пелевін, «Generation «П»), в якій згадується, так
само як і в першій, з двох, які взяв сьогодні в бібліотеці, що захована в катакомбах поблизу театру вар'єте, поет Леонард Коен як творець життя зі спокою.
Стор.
20: «Як пояснив мені Коен, прямувати в Нікуди – означає поринути в грандіозну
пригоду, що розкриває істинний зміст усіх інших місць на світі».
Стор.
31: «Рух набуває найбільшого сенсу, коли обрамлюєш його спокоєм».
Книга,
яка нині оживає для мене є романом Орхана Памука, турецького письменників,
лауреата Нобелівської премії 2006 року, Харків, «Фоліо». – 2012.
Стор. 238:
«Таємниці снігу з давніх часів викликали зацікавлення й захоплення у людства. В
1555 році священик Олаус Магнус із шведського міста Уппсала першим зауважив, що кожна сніжинка має унікальну
шестикутну будову...»
Стор.
279: «Ідучи тим маршрутом, яким Ка в останні роки щоранку діставався до міської
бібліотеки, ми вийшли на залізничний майдан...
Міською
бібліотекою Франкфурта виявився модерний, невідомо чий будинок. Всередині
сиділа типова читацька публіка таких
бібліотек: домогосподарки, старі, що вбивали час, безробітні, кілька арабів
і турки, студенти, які хихотіли, виконуючи домашні завдання, та невиправні
завсідники цих місць; ті, хто страждав від ожиріння, каліки, жебраки, розумово
відсталі».
Мой
друг Фромм.
«Человек для самого себя». Книга мудрости.
«Самосознание, разум и воображение разрушили «гармонию»,
свойственную животному существованию. Их появление превратило человека в
аномалию, в причуду Вселенной. Он часть природы, субъект ее физических законов,
неспособный изменить их, и все же он выходит за пределы остальной природы. Он
обособлен, будучи в то же время и частью; он бездомен и при этом прикован к
дому, который он делит с другими творениями. Заброшенный в этот мир, в место и
время, которых не выбирал, он оказывается выброшенным из мира опять же не по
своей воле. Осознавая себя, он ясно понимает свою беспомощность и
ограниченность своего существования.
Он предвидит свой собственный конец: смерть. Никогда он
не бывает свободен от дихотомии своего существования: он не может избавиться от
своего ума, даже если б и захотел; он не может избавиться от своего тела, пока
жив, – и это тело заставляет его хотеть жить».
Семенов
Ю. С. Позиція : Роман : Кн. 4 : Експансія-ІІІ;
Відчай. - К. : Вид-во «Україна», 1991. – 702 с.
Стор.
181: «Я змушений відповісти вам словами
Льва Толстого: «Патріотизм – останнє сховище негідників».
Стор.
182: «Любий мій, раз хаос почався, то надовго! Не тіш себе надією! На жаль,
тільки пора закоханості й спокою швидкоплинна».
Стор.
198: «Необхідне військове навчання всієї молоді. Загальне військове навчання
приведе народ до дисципліни й патріотизму!».
Стор.
210: «Марнославні й самовпевнені люди не можуть бути хорошими керівниками, бо
вони вразливі».
Стор.
211: «Людина, яка змогла створити собі кумира, найщасливіша людина на землі».
Я
знав, що ця книга буде гарним другом і на день народження ювілейно-карантинний
я матиму чим згаяти час без особливої уваги від людей. Аргентинці не вчать чужу мову. Принципово.
Семенов
Ю. С. Позиція : Роман : Кн. 4 : Експансія-ІІІ; Відчай. – К. : Вид-во «Україна»,
1991. – 702 с.
Я
винайшов слово «кредоратив», що є поєднанням двох слів «імператив» і «кредо». У
цій книзі я знайшов приклад кредоративу.
Стор.
114: «Не кури, Пол. Не втрачай глузду. Ти навмисне граєшся життям. Навіщо? Коли
вже воно тобі зовсім не дороге, розпорядись ним на загальне благо».
«Євангеліє
від Томи». Роман
Іваничук.
Стор.
115: «Я усвідомив, що в цю мить стикаюся не з ворожою мені ідеєю, а з реальним
ворогом, який замахнувся на мою внутрішню свободу, на моє право мислити так, як
я хочу, на мою особистість. Ворог прийшов до мене для того, щоб при мені
здолати сам принцип чистоти сумління, затягнути мене на стезю пристосовництва,
компромісу з власною совістю, поступливості моральним засадам задля досягнення
мети - розчавити мене й самому залишитися зразком порядності, оскільки після
знівечення моєї особистості його поведінку не буде з чим порівнювати. Велика
небезпека нависла наді мною, і я шукав аргументів для словесного двобою з
підступним супротивником».
Стор.
119: «Яка різниця: коли хворого перенесуть з дерев'яного ліжка на золоте, хвороба
все одно залишиться з ним...»
Стор.
140: «Сказав Сенека: «Справжня та людина, яка глиняною посудиною користується
так само, як срібною».
Стор.
148: «Я сумнівався в божественності Ісуса не тому, що не любив або не вірив у
його вищість: невіра моя була протестом проти власної тимчасовості. Щоб змиритися
з Вічністю, я мусив діткнутися до неї, бо вірити без переконання – це те саме,
що уявляти море за такими побічними ознаками, як хмари, грім або дощ».
Стор.
150: «...То був глум над людиною, яка не могла збагнути, що усамітнитись на
землі нікому не дано, і в останню мить
зрозумів Тома, що єдина на світі істина, яка не підлягає сумніву, – то
смерть.
Та
раптом стих регіт Сатани: життя цвіло білою чашею лотоса на мертвоводді, чаша
розкрилася до неба, звідки проглянув на землю лик Христа – холодний, мов Закон.
Мовив
Ісус до Томи:
-
Ти єдиний з моїх апостолів мужньо
витерпів тортури мислі й за те ще сьогодні будеш зі мною в раю».
Айн Ренд,
том 1, цитати
Стор.
308: «Ознакою чесноти є відсутність щастя. Якщо людина нещасна, нещасна
реально, по-справжньому, – це свідчить про те, що вона належить до найвищих створінь,
які живуть серед людей».
Стор.
345: «Коли одружені люди дивляться одне на одного, в їхніх очах не видно думок
про ліжко. Людям властиво одне з двох – вони або дотримуються моральних
принципів, або насолоджуються життям. Одночасно одного й іншого просто бути не
може».
Абстрактне мислення
Насім Ніколас Талеб
(1960), «Чорний лебідь», «Наш формат», 2017.
Стор.
134: «На жаль, людство у його теперішньому варіанті не вміє розуміти абстрактне
– нам потрібен контекст, а випадковість і невизначеність – абстрактні. Ми
переймаємося тим, що відбулося, ігноруючи те, що могло відбутися. Іншими
словами, ми від природи створення неглибокі й поверхові, але не здогадуємося
про це. Проблема навіть не в
психології, а в основній
властивості інформації. Темний бік місяця важче роздивитися - на освітлення
піде багато ресурсів. Так само важко
побачити невидиме - треба провести чимало
обрахунків і докласти розумових зусиль".
Стор.
135: «Тренуйтеся приймати рішення головою, а в особливо важливих випадках
вимикайте Систему І (емпіричну, емоційну). Учиться бачити різницю між тим, що
відчувається, і тим, що відбувається. Відійти на певну дистанцію від токсичного
світу ще й для здоров'я корисно. І не забувайте, на скільки поверхово ми розуміємо ймовірність
– матір усіх абстрактних понять. Цього цілком вистачить, щоб глибше розуміти
світ».
«Прогноз,
а не наратив – ось мірило світу».
Стор.
144: «...Людина від природи схильна недооцінювати виняткове, тобто Чорних
лебедів».
Стор.
149: «Зазвичай справжні фахівці: оцінники худоби, астрономи,
льотчики-випробники, шахісти-гросмейстери...
Зазвичай
«ліві» фахівці: біржові брокери, клінічні психологи, психіатри, голови
приймальних комісій, судді, різного роду радники, кадровики, аналітики
розвідданих...»
«Річ
у тім, що в галузях, де є рух, а отже, й потреба в постійному оновленні знань,
фахівців зазвичай немає; фахівці є в тих
галузях, де немає руху».
Стор.
150: «Самообман – штука серйозна. Проблема фахівців полягає у тому, що вони не
знають, чого вони не знають. Неповнота знань і переоцінка користі цих знань
ідуть у комплекті – один і той самий процес заважає розширювати знання і вселяє
задоволення наявним знанням».
Стор.
203: «Шукайте ситуації, у яких позитивні наслідки набагато більші за негативні.
Асиметричність
результату – головна ідея цієї книжки: я ніколи не знатиму невідомого, бо воно
за визначенням невідоме. Але я можу припускати, як воно на мене вплине, і на
основі цих припущень ухвалювати рішення.
Такий
хід думок помилково плутають з відомим «парі Паскаля», названим так за іменем
філософа і (вдумливого) математика Блеза Паскаля. Він міркував так: я не знаю,
чи існує Бог, але знаю, що від атеїзму нічого не отримаю, якщо його не існує, і
багато втрачу, якщо він існує. Тому вірити в Бога раціонально».
Стор.
213: «Минає все. Щасливий випадок створив і знищив Карфаген; щасливий випадок
створив і знищив Рим».
«Щасливий
випадок, скажімо, куди демократичніший, ніж інтелект».
Стор.
281: «Діяти за власним вибором – це не програти в бійці щурів за місце біля
годівниці, а піднятися над нею.
Із
власної волі звільнившись з добре оплачуваної роботи, ви виграєте більше, ніж
зможете купити за ці гроші (знаю, важко повірити, але я спробував – і все
вийшло). Це перший крок до того, щоб стоїчно послати долю в дупу. Самостійно
обираючи критерії, ти стаєш господарем свого життя».
«Дійте
рішуче; самі виходьте з гри, якщо маєте хребет.
Якщо
сам установлюєш правила, програти важче.
У
чорнолебединому контексті це означає, що неймовірне вам загрожує тільки тоді,
коли ви дозволяєте йому себе контролювати. Що сам робиш, то сам контролюєш, тож
до цього й варто йти».
Цитати
з роману У. Еко «Празький цвинтар».
Еко У. Празький цвинтар: роман
/ У. Еко; пер. з італ. Ю. В. Артеменко.
- Харків : Фоліо, 2012. – 6 33 с. – (Карта світу).
Стор.
256: «Дурень – це я, бо захотів боротися з вітряками».
Стор.
259: «Коли хочуть знищити шпигуна, його не вбивають, а дезінформують. А для
цього нам потрібні ті, що грають у подвійну гру».
Стор. 290 – про празький цвинтар.
Стор.
369: «...То були часи, коли, якщо тобі не довіряють, тебе пристрелять».
Стор.
371: «Яка там у біса зрада, казав я сам до себе, ви просто не вмієте боротися
по-іншому, тільки й знаєте, що влаштовувати революцію...».
Стор.
385: «Настає мить, коли всередині щось обривається, й тоді вже немає ані снаги,
ані волі. Кажуть, потрібно жити, але життя – то морока, що, врешті-решт, доводить до самогубства».
Стор.
396: «Коли домовляються джентльмени, зайве укладати письмові угоди».
Стор.
488: «Хтось сказав, що патріотизм – це останній засіб негідників: морально
безпринципні люди завжди загортаються у стяг, а байстрюччя завжди посилається
на чистоту своєї раси. Національна ідентичність – це останній засіб незаможних.
Наразі почуття ідентичності грунтується на ненависті, ненависті до того, хто не
є ідентичним. Ненависть треба зрощувати як громадянську пристрасть. Ворог – це
насправді друг народу. Щоб виправдовувати власну нікчемність, завжди потрібен
хтось, кого можна ненавидіти. Ненависть – це єдина перворідна пристрасть. Любов
– ось відхилення від норми. Чому Христа розп'яли? Бо говорив він речі чужі
природі. Не можна любити когось усе життя, й саме через це марне сподівання
перелюбствують у шлюбі, убивають матерів і зраджують друзів... А от ненавидіти
можна протягом усього життя. Аби тільки ця людина завжди була поряд, щоб не
дати згаснути нашій ненависті. Ненависть розжарює наші серця».
Стор.
500: «Тому самому Фердинанду Лессепсу, батькові Суецького каналу, доручили
збудувати й Панамський перешийок».
Стор.
508: «Гав'ялі сказав, що йому байдуже, кому служити, аби добре платили, тож
Сімоніні заплатив йому достатньо, аби місяць він не жив з лахміття. Щоб змусити
людину коритися тому, хто віддає накази, немає нічого кращого за лаву
підсудних».
Стор.
510: «...Найбільш охочі підняти галас – студенти. Найзручніше – організувати у студентському
середовищі якесь заворушення, а потім
вкинути туди кілька професійних організаторів суспільного безладу».
Стор.
597: «...Та чи є щось цікаве для студентства, окрім згадок про розрахунки? У
Росії студентство має неабияке значення,
це гарячі голови, які треба тримати під контролем».
Стор.
598: «А ось: «Коли заберемо владу у свої руки, приберемо з освітніх програм усі предмети, які можуть бентежити розум
молоді, перетворивши їх у покірних істот, які обожнюють свого правителя.
Замість вивчення класиків та античної історії, в якій більше поганого, ніж
доброго, змусимо їх вивчати проблеми майбутнього. Зітремо з пам'яті молоді
спогади про минулі століття, які були для нас сповнені прикрощів. За допомогою
послідовності в освіті знищимо у головах залишки самостійності думки, котра
довгий час була нам у нагоді у досягненні наших цілей. Книжки об'ємом менше трьохсот сторінок обкладемо подвійним податком, й
через такі критерії письменники будуть змушені писати довжелезні твори, які
ніхто не захоче читати».
Стор. 600: «У політиці
допускається лише неприхована сила,
насилля – ось, що має стати підґрунтям; хитрість та лицемірство мають узяти за
правило. Зло – це єдиний засіб досягнення добра. Нам не треба спинятися ані
перед корупцією, ані перед обманом чи зрадою: мета виправдовує засоби».
Комментариев нет:
Отправить комментарий