Епізод ІІІ. Про стоїцизм і Відродження.

«Про засідання Дебатного штабу ліцею»

Час для роздумів з приводу того, яким чином самоорганізуватись і обрати максимально адаптовану і ефективну модель поведінки у всіх сферах життєдіяльності. Не використати таку можливість для самовдосконалення не припустимо. На допомогу запрошуємо Бориса Акуніна (роман «Аристономія»)…

Письменник досліджує розвиток аристономічної думки, вправно маневруючи між досягненнями далеких часів, збираючи по крихтах все краще і не приховуючи те, що було злом. Головне – що було.

Стр. 265: «Просвещение – это выход человека из состояния своего несовершеннолетия, в котором он находится по собственной вине. Несовершеннолетие есть неспособность пользоваться своим рассудком без руководства со стороны кого-то другого. Несовершеннолетие по собственной вине – это такое, когда причина заключается не в недостатке рассудка, а в недостатке решимости и мужества пользоваться им без руководства со стороны кого-то другого. Sapere aude! – имей мужество пользоваться собственным умом! – таков, следовательно, девиз Просвещения. Леность и трусость – вот причины того, что столь большая часть людей, которых природа уже давно освободила от чужого руководства, все же охотно остаются на всю жизнь несовершеннолетними; по этим же причинам так легко другие присваивают себе право быть их опекунами. Ведь так удобно быть несовершеннолетним!»

Акунін не став занурюватись у проблематику стоїцизму, назвавши її занадто далекою для сучасників, а виокремив Відродження як фазу впровадження людської гідності та мужності брати відповідальність на себе за результати самореалізації в житті.  

Стр. 349: «Правильнее было бы вести эту философскую линию от эпикуреизма и стоицизма, которые в своем мировоззрении были, в той или иной степени, не зависимы от фигуры Родителя (автор має на увазі Бога). Взгляды этой школы я, однако, проанализирую в отдельной главе, посвященной первому в истории идеалу протоаристономической личности. Однако впоследствии нить, ведущая от Эпикура, Сенеки или Марка Аврелия, надолго прервалась. Поэтому корректнее вести развитие современной автаркистской философии не от стоиков, а от гуманистов Возрождения – именно они в сравнительно недавнем прошлом первыми спустились с Родительских рук на землю и сделали первые, очень осторожные, но уже самостоятельные шаги».   

Стр. 352: «Пожалуй, главная заслуга в зарождении (или, вернее, возрождении – тут Акунін має на увазі перерву історичну між стоїцизмом і Відродженням як епохами розвитку людства. ЛВА.) европейского аристономического направления мысли принадлежит итальянскому гуманисту Джованни Пико делла Мирандола (1463 – 1494). Это был один из тех естественно, от рождения, аристономических людей, которые появляются на свет во все времена и без которых человеческий род давно бы оскотинился или уничтожил сам себя…».

Чи не дивно: у двадцять років ця людина (Мірандола) визначила нові орієнтири у розвитку людства, окресливши їх людською гідністю.

Стр. 353: «…Взгляды моденца важны еще и вот чем: они принципиально отличаются от современной религиозной или юридической доктрины человеческого достоинства. У Мирандолы это качество не считается чем-то безусловным, достающемуся каждому по праву рождения; оно появляется и развивается в результате поступков, сознательных действий, внутренней эволюции – именно так трактует его и данная книга».

Акунін немов би заздрить націям, яким вдалося пройти цей складний і навіть кривавий шлях «революційного дорослішання» не з точки зору політичного доктринування, а аристономічного становлення суспільства в цілому і кожного його члена зокрема.

Стр. 354: «Но такова уж природа революций: за прорывом в общественном сознании всегда следует ужасающий регресс – террор, братоубийство, диктатура, однако через некоторое время общество излечивается от лихорадки и начинает жить на новой, более высокой стадии – более высокой именно в аристономическом отношении. Так случилось во Франции после Робеспьера, термидора, Директории, Бонапарта и реставрации. Так, уверен, будет и в моей стране».

Роман, написаний Акуніним раніше Революції Гідності в Україні (у 2012 році зданий до друку), стає немов провісником подій 2013-2014 року і анонсує словами автора ймовірний сценарій подій в РФ. Залишається лише дочекатись таких змін «і в його країні». А вони незворотні згідно логіки і досвіду історичного процесу суспільного розвитку. Але нам це не дуже цікаво, бо пророкувати не входить до нашого завдання. Ми лише визначаємо шляхи до аристономічного сприйняття життя і робимо акцент на «мужності» як реакції на прояв агресії, процесу, який визначає подальший перебіг долі людської.

То навіщо людині бути мужньою і чи не робить мужність її залежною від обставин? Ось в чому питання…

  

Дебатні резолюції по темі:

«Ця палата вважає, що мужність заважає виживанню у складних умовах».

«Ця палата доведе, що мужність пасує перед силою».

«Ця палата визначить важливість одиниці в процесі розв’язання військового конфлікту».

«Ця палата вважає героїзм пережитком минулого».

«Ця палата покаже різницю між мужністю і сміливістю».

«Ця палата визнає, що людина апріорі є агресивною».

«Ця палата відмінить орден «За мужність».

«Ця палата вважає, що добро має бути з кулаками».