«Про засідання Дебатного штабу ліцею». Епізод І.

Про здатність на відсіч агресії…

         У ситуації, коли суспільство намагається мінімізувати прояв пандемії вірусу Covid-19 (коронавірус), дуже важливо зберігати внутрішній та зовнішній спокій, вести дбайливий і виважений спосіб життя, що дозволяє усвідомлено ставитись до поняття «самоізоляція».

        Сьогодні це не вирок, бо он-лайн спілкування і без карантину було превалюючим не лише у середовищі дітей та молоді.

         Давайте поміркуємо над тим, що ми втрачаємо без огляду на епідемію (чи то пандемію). Зникають газети. Чому? Бо їх не купують, а значить – не читають, бо не цікаво і є альтернатива. Відходять книги. Чому? Те ж саме пояснення. Люди годинами читають пости і дивляться фото або відео у тій чи іншій соціальній мережі. Такий спосіб життя робить людину іншою по відношенню до тої, якою вона була двадцять років тому. І це – факт, який не пов'язаний з суб’єктивною позицією або якістю освіти, чи то виховання або навчання зокрема.

        Але ж існує усталена система цінностей, які продовжують служити людській самореалізації. Хто з сучасних дітей не має мрії про себе майбутнього і обов’язково успішного? Яка вона – «успішна людина»? Очима дітей і підлітків – це такий собі віртуальний герой (віртуальний – уявний), що має доступ до всіх джерел задоволення, комфорту і можливостей. Що від цього суспільству? Питання не має сенсу, бо ми живемо в епоху, коли «Я» вивищується над «Ми».

      Через це залишається прийнятною формула супер-людини, яку запропонував у своєму романі «Аристономія» Борис Акунін. Супер-людини або аристонама не як недосяжну модель, а як результат самоосвіти, постійної роботи над собою і своїми вадами. В т.ч. і засобами «самоізоляції». Стоїцизм в період, який ми проживаємо є чи не найбільшою цінністю. Стоїцизм як усвідомлену здатність на відсіч агресії.

Про це на сьогоднішньому засіданні Дебатного штабу ліцею.

Якщо існує уявлення і досвід розвитку аристонама як особистості, то має і бути уявлення про ідеальне суспільство (державу).

Акунін так визначає аристономічну особистість (стор. 148 роману «Аристономія», видавництва «Захаров», 2012 року): «Людину можна назвати аристономом, якщо вона прагне до розвитку, володіє самоповагою, відповідальністю, витримкою та мужністю, при цьому відноситься до інших людей з повагою та емпатією». 
Отже, Аристоном – це той, хто перебуває у постійному розвитку. Володіє самоповагою, відповідальністю, витримкою, мужністю, повагою до інших та емпатією. Це – формула від Акуніна. З чим би поспорили ви у цьому переліку?

Мені важливо мати відгук від вас, бо особисто я не бачу чіткої відмінності між емпатією і повагою до інших на цьому узагальненому рівні. Потрібні конкретні приклади і прояви цієї матерії, чи не так?…

Про країну мрії, у якій живуть аристономи, Акунін говорить як про «Аристополіс». Цитата з його роману (стор. 163 там же): «Аристополісом можна назвати країну, якщо вона забезпечує гідне існування і повноцінний розвиток своїх громадян; існує у відповідності з твердими моральними нормами і є здатною ці принципи охороняти; володіє історичною відповідальністю та політичною витримкою; базується на солідарності і міцності суспільства; відноситься до інших країн з повагою та емпатією, але при цьому здатна до захисту від агресії».  

Два визначення («Аристоном» і «Аристополіс») наштовхують на важливість пошуку того, що їх об'єднує і що (через це) може визначатись як головне з точки зору виживання (а часи пандемій в т.ч.). Захист від агресії як дія і готовність або здатність до нього як риса характеру в індивідуальному виразі є мужністю. Саме через це – Мужність є найважливішою рисою людини. 
Як у тебе з цим? Не спіши. Це є дуже складним питанням. Варто поміркувати. І, звісно, почитати роман Акуніна. Шукайте.

Гарного дня!