Епізод ІV. Про важливі тези по темі дебатування.

«Про чергове засідання Дебатного штабу ліцею»

Борис Акунін (роман «Аристономія»)… Для когось це просто роман, який нагадує пригодницьку сповідь-спогади молодого учасника легендарних подій початку ХХ століття так само як місяць нагадує про ніч. На справді в ньому закодовано формулу аристонома – людини, яка має право на вічне існування, проте – з відомих причин не може існувати вічно, бо смертна.

Деякі дебатні тези з приводу природи мужності людської.

Людина живе з певною групою власних страхів. Страх №1 – страх перед смертю. Страх № 2 – страх перед публічними виступами. Страх № 3 – страх від себе самого, своїх реакцій на екстрені ситуації. Звісно, що психічна реакція на страх, якщо мова йде про дієву реакцію, – є агресивна реакція, яка одразу дає шанс на подолання страху. Як альтернатива – шок і ступор. Але це не для нас. Чому вночі всі події виглядають страшнішими? Тому що організм людини звик відпочивати в цей період життя, а не приймати рішучі заходи на протидію страху.

Людина має своє его, тобто частину особистості, яка проявляється у поведінці і реагуванні на зовнішні подразники. Его можна вбивати добровільно, а можна втрачати під тиском ззовні (прояв агресії як відомого так і невідомого походження). Насилля як агресія несе в тому числі і смерть, а людина прагне будь-що виживати. Війна є найяскравішою подією, що характеризує відношення его і смерті. Стосунки у родині, в якій відсутня довіра, також ведуть до безладу і хаосу, через що учасники приймають рішення вийти «з бою». А на війні «вихід з бою» – це визнати поразку, капітулювати.

Юнг зазначив: «Я краще буду цілісним, аніж добрим». І ця теза відкриває дорогу до виправдання агресії як реакції людини на прояв зла у своєму оточенні, соціумі. Варто вміти і розчиняти і згущати світовідчуття. Той, хто свідомо заявляє «Я не буду агресивним» обирає роль жертви і визнає свій страх як стан приреченості. Ніцше визначив мораль як боягузтво, тобто – на думку німецького філософа цивілізація винайшла моральні засади аби ховатись від необхідності адекватної дії на прояви агресії. Бути боягузом – це визнати, що я боюсь причинити біль іншому. Тоді я перестаю бути мужнім, бо біль – це і відмова, але ж дуже часто сказати «ні» так само важливо як і зробити зчеплення від сказу. Важливо усвідомлювати, що агресивне є у кожному і кожній. Потрібно визнати наявність цієї якості характеру і ввести її у свою життєву гру (активної поведінки у відносинах з іншими людьми). Отримана енергія є запорукою виживання і цілком виправдовує такий аморальний (здавалося б) крок як протидія злу злом. Хтось скаже, я цього не зроблю не через те, що боюсь, а через моральну заборону. Дивись визначення Ніцше вище і спробуй бути гнучкішим, аби мати шанс на продовження власної історії у спосіб, якого бажаєш усвідомлено.   

З іншого боку: як стати кращим? Знаючи, що є в цьому житті добром, а що є злом, потрібно припинити діяти як зла людина (тобто – перестати бути суб’єктом поширення зла). Кинути шкідливі звички і вийти на стадіон вранці, тоді, коли тільки-но прокидаються птахи і їх спів є на стільки цнотливим, що видається райським. Це – найменше з того, що ми можемо зробити задля виведення себе в зону Добра, не зважаючи на здатність бути агресивним задля виховання мужності. Хто я є? Порядок? Хаос? Процес між ними? Так, саме останнім є людина, яка перебуває у постійній трансформації, не залежно від власних прагнень. Аби переконатись у тому, що ви до цієї трансформації здатні – зберіть до купи старі речі і винесіть їх з кімнати (можливо і до смітника). Так ви по-іншому відчуєте себе – трансформуєтесь і втратите залежність від речей. З роками зробити це стає все складніше і потрібно бути агресивним до того, що породжує безлад і поїдає життєвий простір (в т.ч. і спогади про минуле є предметом нашої агресії заради майбутнього).

Так в чому ж важливість мужності? В тому, що вона робить мораль сміливою, дієвою. «Мужність – це мораль сміливої людини». Це адаптація визначення моралі від Ніцше на сучасний лад відповідно до дебатної теми.

Людина не ангел і їй завжди будуть притаманні помилки, гріх, сліпота, невиправдана агресія. Ці негативні прояви людського приходять не через проблему як хворобу, а через проблему як моральну яму. І через це кожному з нас важливо працювати з інтерпретацією ситуації, а не з її абстрактним проявом (суттю, яка сприймається як ірраціональна). Бо знайти справжню суть набагато складніше, аніж збудувати власну модель проблеми. Проте, саме інтерпретація нашою свідомістю є кроком на шляху відкриття істини. Як зазначав в одній зі своїх лекцій доктор Пітерсон: «З Богом все можливо, навіть у ситуації, коли ми згрішили». Найважливішим є усвідомлене визнання існування проблеми, а процес дебатування неодмінно виведе на конструктивне рішення. Спробуємо саме зараз.

Ці тези допомогли проявити: Борис Акунін (письменник, дослідник), доктор Джордан Пітерсон (клінічний психолог), доктор Томас Сас (психіатр та психоаналітик), Карл-Густав Юнг (психоаналітик), Фрідріх Ніцше (філософ).

І на останок цитата із роману Б. Акуніна «Аристономія»:

Стр. 361: «Из глупой мысли синтезировалась другая, нетривиальная, достойная того, чтоб положить начало дневнику. Перед отъездом Антон купил в канцелярском магазине на Банхофштрассе чудесную тетрадочку: красивый шагреневый переплет, тонкая, но прочная бумага – приятно взять в руки. Блокнот предназначался для записи впечатлений, регистрации чувств и мыслей».

То чому б не спробувати завести і собі такого зошита, до якого б заносити всі свої відчуття, що призвели до виявлення мужності з урахуванням пріоритету виживання в екстрених (критичних) ситуаціях?

Дебатний штаб рекомендує. Там, де є місце для мужності завжди знайдеться місце і для героїзму та подвигу. Чи не так?

Гарних канікулярно-весняних днів!