Не маючи особливого
бажання бути повчальним, тим більше вказувати лідерам нації на те, як потрібно
діяти в конкретній ситуації, дійшов до чіткого бачення своєї мрії, яка полягає
в паритетності вчорашнього і сьогоднішнього як філософської цінності. Коли
попросив студентів написати есе на тему «Моя мрія: «за» та «проти» відчув задоволення
від перспективи ознайомлення з думкою молодих, разом з тим це підштовхнуло до
пошуку в цьому напрямку і мене. Отже, яка в мене мрія? Як не дивно, вона є!
Чітко. Конкретно. По
суті. Я мрію, щоб рівень заробітної плати випускника нашого універистету
(педагога-вчителя) був бодай на тому ж рівні, яким він був 100 років тому,
тобто – на початку ХХ століття. Я мрію, щоб престижність вчительської професії
була підкріплена відповідною соціальною базою, в якій зарплата не найголовніше,
а є лише елементом забезпечення прагнення до повної самореалізації, що потягне
за собою повагу та пошану від суспільства.
Сьогодні випускник педагогічного вишу може працевлаштуватись
в освітньому чи соціальному закладі з заробітною платою 1500 грн. Якщо хтось
може спростувати цей факт – будь-ласка, пишіть в коментарях. Обід в
їдальні-кафе обійдеться мінімум в 30-75 грн. (в залежності від апетиту та часу
доби, додасте ви). Не буду спорити з тим, що і за 20-25 грн. можна пообідати, а
перейду до предметної паралелі, яка зробить мою думкую фактичною, тобто –
переконливою.
В газеті Глухівського НПУ ім. О. Довженка № 8 (145),
спецвипуск, 2014 рік, присвячений 140-річчю навчального закладу, є цікава
стаття (стор. 6), яку дозволю собі процитувати повністю: «Учитель, випускник Глухівського учительського інституту на початку ХХ
століття в перший рік роботи за повну ставку отримував приблизно 300 рублів
жалування (на рік – прим. автора). Директор інституту отримував втричі більшу
пенсію (800 рублів з урахуванням 25-річного стажу, 960 рублів з урахуванням
30-річного педагогічного стажу). Оклади вчителя і директора по заробітній платі
співвідносилися як 1 до 4». І далі: «Щоб дізнатися цінність грошей того часу,
порівняйте: харчування одного вихованця за державний кошт обходилось у 25
копійок за дені містило: 1 фунт яловичини – 8 коп.; ¾ фунта білого і 1 фунт
чорного хліба – 5 ¾ коп.; чай і цукор – 3 коп.; гарнір – 4 коп.; сало «на
приварок», масло коров’яче, сметана, капуста, огірки, цибуля, перець, буряк,
сіль та інше – 3 ¼ коп. (1 фунт = 0,41 кг)». Ця інформація, як свідчить
підпис на прикінці, подана за матеріалами Київського архіву, опрацьованими
Олександром Масловим, провідним фахівцем, співробітником музею Глухівського НПУ
ім. О. Довженка. Сумніватись в недостовірності поданих даних безпідставно.
В цьому зв’язку цікавою виглядає спроба перевести зазначені
показники на даний час, або – скільки має отримувати нинішній випускник
універистету, щоб бути в соціальному статусі, рівному тому, який мав місце в
царській Росії початку ХХ століття (приблизно тоді, коли випускався Олександр
Довженко).
Скільки зараз коштує 1 кг яловичини точно не скажу
(допустимо – 60 грн.), зате можу сказати, скільки він коштував тоді – 20 коп.
Скільки зараз отримує вчитель першого року роботи точно не скажу (допустимо –
1500 грн. на місяць), але тоді він отримував 25 рублів на місяць. Отже, на 1
рубль можна було придбати 5 кг яловичини. Зараз же на 5 кг яловичини
приходиться викласти 300 грн. Вчитель початку ХХ століття мав на свою річну
зарплатню 300 (майже щодня!) разів гіпотетично робити придбання 5 кг на рік
(допускаю, що це не є нормою, скоріше – стільки м’яса нормальна людина не їсть,
хіба що вовк), то виходить, що сьогодні вчитель, орієнтуючись на принцип паритетності
вчорашнього і сьогоднішнього як філософської цінності, мав би отримувати річну
суму зарплати 90 000 грн, що дорівнює 7500 грн. на місяць. Як вам? В п’ять
разів менше за фактичну суму. Для перевірки порівняємо вартість обіду тоді з
нинішнім. Звернемось до суми, зазначеної в статті, – 0,25 руб. (ціна обіду).
Складемо пропорцію для контролю співрозмірності:
0,25
руб. – 25 руб. (місячна зарплата початок ХХ ст.)
х
грн. – 7500 грн (місячна зарплата еквівалент ХХІ ст.)
х
= 75 грн., що підтверджує гіпотезу, бо за таку суму я можу піти і нормально
пообідати в кафе «Старе місто» (м. Глухів), наприклад. Це реально.
Гіпотеза дієздатна і дає право серйозно заявити про
невідповідність існуючого рівня оплати як елементу соціального приниження
статусу вчителя (випускника Глухівського НПУ ім. О. Довженка зокрема).
Я мрію про те, щоб
МВФ, ЄС звернули увагу не лише на невідповідність вартості газу в Україні для
населення, а й на низьку (на рівні 20% від об’єктивної) оплату праці, яка має
високопрофесіональні якісні ознаки і є ефективною. Можливо, час дати право
кейнсіанству (економічна теорія) реалізуватись в Україні серед новітніх урядовців
(міністр фінансів, економіки, прем’єр), а не «по-совковому» вчергове вигадувати
нові механізми введення субсидій, бо сплачувати за газ по ціні в 7 разів вищій
за існуючу зможуть тільки багаті (зарплата понад 10-20 тисяч грн. на місяць), а
всі інші стануть суб’єктами надання субсидій (95% населення).
І
не питання в тому, що не можливо скоротити в 2-3 рази переобтяжливу систему
вищої освіти, бо наша соціальна сфера реально перетворилась на таку собі модель
суцільного «соціального субсидіювання». Тут механізм скорочення штатів саме і є
основою для підняття зарплати іншим, хто залишиться під час відбору на
конкурентній основі і що має автоматично потягнути за собою збільшення
пропорційно в рази зарплати (принцип співвідношення зарплати вчителя першого
року роботи і директора 1:4 має зберігатись)... Дискусія народжує спільне
бачення вирішення проблеми.
Так
що? Мрія здійсненна? Я – «за»! А ви? Я
проти соціальної революції, але реформування має бути революційним.
Володимир
Любивий,
соціальний
педагог-психолог
