Потрібно діяти. Дебати як заклик.

«Екологічні дебати: поводження з ТПВ в Україні

має враховувати досвід ЄС»

         Дебати як форма комунікації супроводжують людей починаючи з дитячого віку і до старості, незалежно від сфери діяльності, в публічній чи то побутовій площині. Так влаштоване життя і бути переконливим на стільки ж важливо, і як і відповідально, що означає – складно. Освітня технологія «Дебати», яка застосовується в університеті з 2009 року, дозволяє зробити змагально-ігрову методику ефективною на різних етапах засвоєння студентством освітніх дисциплін, робити цей процес інтерактивним і цікавим, бо має в своїй природі елемент форматно-змагальної мотивації, яка утворюється між командами-учасницями, спрямовує на засвоєння та розвиток критичного мислення і риторичної майстерності учасників і учасниць дебатного раунду. Для поширення ОТ «Дебати» в університеті у 2013 році створений дебатний клуб «Оратор і Я».

         20 лютого 2018 року в Глухівському національному педагогічному універистеті імені Олександра Довженка відбулись дебати (Британський формат парламентських дебатів) як публічний захід навчальної програми проекту «Реалізація стратегії екологічної безпеки: інтеграція європейського досвіду» (грантова програма Європейського Союзу Еразмус + за напрямом Жан Моне).

         Експертною аудиторією гри  виступили: доценти – Олена Мельник, Ірина Данильченко та Олександр Благосмислов; докторанти – Людмила Загородня та Інна Коренєва. На дебатах була присутньою начальник управління житлово-комунального господарства Глухівської міської ради Марія Сегеда. Участь в дебатах взяла  депутат Глухівської міської ради, голова Первинної профспілкової організації студентів, аспірантів і докторантів університету Інна Савицька.

         Суддею та спікером дебатної гри виступив помічник ректора Володимир Любивий.

         Жеребкуванням було визначено тему (резолюцію) дебатів: «Ця палата запровадить інновацію в систему поводження з твердими побутовими відходами на базі практики ЄС».

         Склад учасників дебатного раунду:

Перший Уряд: Юлія Шаповал та Сергій Корнейчук.

Другий Уряд: Катерина Литвин та Галина Риковська.

Перша Опозиція: Дар’я Бокова та Тетяна Гудима.

Друга Опозиція: Юлія Григорець та Мар’яна Марунчак.

         Хід гри, як правило, визначається вже першою промовою, тобто – Прем’єр-Міністром Першого Уряду, який має ввести інтерпретацію резолюції. Таким чином немов би визначається ігрове поле, тобто межі обговорення, глибина інтерпретації теми дебатного раунду. На перший погляд урядовій лінії мало б бути нескладно вести аргументацію, спрямовану на запровадження такої моделі організації поводження з ТПВ, яка б унеможливила забруднення навколишнього України, однак урядовці не достатньо вірно зорієнтувались і визначили головною метою свого проекту формування свідомості громадян, зміну ментальності в питанні поводження ТПВ. Резолюція залишилась фактично без інтерпретації, а дебатний кейс виглядав немов би «загублений чемодан» (видається красивим, але нікому не потрібний і не зрозуміло, що з ним робити). Вчергове від урядових команд лунало запрошення педагогічного цеху до активної роботи в напрямку екологічної просвіти! Та чи дієвий такий підхід?

         На жаль, урядовій лінії не вдалося запропонувати конкретної моделі в сферу поводження з ТПВ, яка була б інноваційною навіть по відношенню до практичного досвіду ЄС в цій сфері. Більш вправно провели раунд опозиціонери. Їх промови були практично зразковими з точки зору правил формату і логіки виконання завдання на гру. В цілому команди продемонстрували знання як в сфері екології, так і в контексті форматних дебатів, які використовуються в університетському середовищі у якості механізму формування «студентської еліти», здатної критично мислити та якісно впливати на ефективність освітнього процесу.

 Аби вправно дебатувати, потрібно чітко розуміти структуру аргументу як основного компоненту мистецтва бути переконливим (від тези через пояснення, наведення релевантних фактів і до висновку). Здається все це простим, але вправність приходить з досвідом, а його переважній більшості дебатерів якраз і бракує. То як же бути переконливішим? Чи лише за рахунок емоційності? У кожної команди свій підхід. Саме у вмінні вибудувати структуру переконливої аргументації та відбитті аргументів суперників і змагались учасники і учасниці дебатів.

         Експерти гри відзначили важливість теми дебатування як запрошення до практичної дії з метою розповсюдження екологічної культури, пробудження експліцитного ставлення до проблематики збереження навколишнього середовища з застосуванням досвіду Європейського Союзу. І найактуальнішою проблемою в цій царині є організація роздільного сміттєзбирання, його переробки та утилізації. 

         Україна має розпочати «війну» зі сміттєполігонами, побудувати достатню кількість переробних заводів, щоб бути по-справжньому відповідальною перед майбутнім державою. Як колись зазначив французький філософ Монтень (близький до цитатного текст далі), люди мають єдиний важливий зиск від спілкування: вони вчаться бути солідарними і готовими до протесту разом. То чи не час проявити свою громадянську позицію аби не перетнути межу екологічної безпеки? Далеко не риторичне питання.  

"Монолог. Діалог. Логос"

           Якби не було Платона, то не було б і Сократа. Не навпаки, бо Сократ не писав того, що говорив. Платон же створив достатньо вагомий доробок літературно-наукової творчості.

         Чому ці особистості є дуже важливими саме у зв’язці? Дивись перше речення. Фактично, маємо справу з парадоксом. Сократ публічно заявляв про те, що не є учителем, а Платон вважає його своїм учителем, також заявляючи про це публічно. Сократ: «Я не був ніколи нічиїм учителем, тільки якщо хтось молодий чи старий, бажав слухати мене й приглядатись, як я роблю свою справу, то я ніколи нікому не боронив. Ніхто не може мені закинути, ніби  я тільки веду розмову, коли беру за це гроші, а коли їх не дістаю, то ні. Я однаково, як багатому, так і вбогому, дозволяю ставити мені запитання, і якщо хтось бажає, то й відповідати мені та слухати, що я кажу. А чи хтось через це стає кращим чи гіршим, то я по справедливості не можу за це відповідати, бо я ніколи нікому не обіцяв учити його і не вчив. Якщо ж хтось твердить, начебто він коли-небудь приватно вчився у мене або чув від мене щось таке, чого не чули всі інші, то той, будьте певні, говорить неправду».

         Сократ перемагав у публічних дебатах за рахунок вміння аналізувати, йому вдавалося зупинитись на деталях, які на перший погляд самі по собі зрозумілі. Поставити запитання, на яке потрібно відповісти «так» або «ні». Цього часто було достатньо, щоб за рахунок обраного напрямку приймати рішення, які роблять правильними і логічними узагальнення на обрану тему. Давай спробуємо і ми так! Сократ: «Я чудово знаю, що, хоч би куди я прийшов, молодь всюди буде слухати мене так само, як тут; і якщо я буду її проганяти, то її батьки й родичі виженуть мене з уваги на них». 

         Від педагогіки до роздумів про життя і смерть. Сократ довів, що боятися смерті немає чого, особливо у випадку, коли прийняте судове рішення про покарання смертю. Просити суддю про помилування те ж саме, що благати дитину не народжуватись. Тобто, вихід лише в одному напрямку, безальтернативний варіант. Сократ: «Поминаючи вже честь, афіняни, по-моєму, не личить просити суддю й проханнями звільняти себе від відповідальності замість пояснювати й переконувати. Адже суддя засідає не для того, щоб милувати як йому заманеться, а для того, щоб судити по правді. Він-бо присягав не на те, що буде милувати того, хто йому до вподоби, а на те, що буде судити за законами».

Сократ: «…Ні на суді, ні на війні ні мені, ні будь-кому іншому не годиться міркувати над тим, як би то уникнути смерті будь-якою ціною. Адже і в битвах часто-гуто виявляється, що можна уникнути смерті, покинувши зброю або звернувшись із благанням до переслідувачів. При кожній небезпеці є чимало різних способів уникнути смерті, якщо тільки хтось зважиться не цуратися ніяких засобів і слів. Отже, уникнути смерті неважко, афіняни; куди важче уникнути ганьби, бо вона мчить швидше за смерть». 

...Два слова на букву «г»: ганьба і гідність. Революція гідності 2013-2014 років відкрила нові можливості перед українською нацією. Смерті на Майдані сколихнули народ. То чи була ця смерть вироком, чи лише злочином, який не покараний досі? Четверта річниця апогею Революції гідності як вирок гнобителям, що принижують право на гідність людську. Стати героєм просто. Потрібно загинути за ідею, яка є всенародною. Чи думали Герої Небесної Сотні про смерть?..
Чи гідно діяли росіяни, коли розстрілювали наше військо під Іловайськом у серпні 2014 року? Коли було домовлено, що будуть «зелені коридори»? Вони стріляли, тому що наші бійці мали скласти зброю і вільно вийти по цим "коридорам" як бранці. Але ці коридори у такому разі б вели до ганьби. Через це зброю не склали, але прирекли себе на загибель. Понад 600 мертвих, більше півтори тисячі поранених, сотні зниклих безвісти. Це був вихід із пекла до гідності. Я (ми) пишаюсь тими, хто вибрав можливу смерть замість ганьби протягом життя. Та ось чому зганьбились у Криму? Оце питання, яке має набути вирішення з новим президентом і дехто має сісти у в’язницю за «кримську ганьбу 2014 року». Справа суду, а не судження. 

Історія Сократа як передісторія Ісуса Христа… Сократ просить людей, примиряючись зі смертю, так само як і Ісус Христос просив людей не грішити. Сократ: «Про одне тільки прошу: якщо, афіняни, ви побачите, що мої сини, підрісши, дбають про гроші або про щось інше більше, ніж про доброчесність, карайте їх за те, дошкуляючи їм так само, як я вам дошкуляв; і якщо вони будуть надто багато про себе думати, насправді бувши нічим, докоряйте їм так само, як я вам докоряв, за те, що вони не дбають про те, про що повинні дбати, і мають високе уявлення про себе, хоч самі нічого не варті. Якщо ви будете це робити, то віддасте належне і мені, й моїм синам.

Але вже пора нам іти звідси, мені – на смерть, вам – до життя, а що з цього краще, то не знає ніхто, крім Бога».

Декілька заспокійливих тез-аргументів від себе перед необхідністю свідомого ставлення до Смерті і смертності людини: 1) мої батьки померли, що означає – рано чи пізно прийде і мій час, тобто – я не перший на цій стезі і не останній, то чи варто смерті боятися?; 2) якщо всі смертні і Смерть нікого не омине, то всі перебувають у стані несвідомого або свідомого її очікування, то це, в такому разі, нагадує очікування автобуса, який може запізнюватись, але неодмінно прибуде до пункту Z, в якому опинюсь саме я, саме через це експліцитне очікування Смерті є нормальним станом зрілої особистості; 3) Смерть є явищем, яке потрібно експліцитно сприймати, використовувати її неминучість як позитивний чинник в тяжкі хвилини життя, на кшталт – все, що відбувається зі мною ніщо, бо попереду Смерть, так чи варто перейматись всіма цими проблемами-комахами? Якщо я виживу, то значить стану сильнішим і відтерміную зустріч зі Смертю. 4) Врешті, існує певна межа, яку я собі умовно визначив як перетинання фінішної стрічки – 84-86 років. Той, хто не розуміє цієї гри, може змиритись з тим, що прийшов у цей світ, на цю планету прозябати, жевріти і зникнути так само, як зникає сніг весною. Життя – це змагання за право відтермінованої Смерті без значних негативних суспільних наслідків. 

Сократ: «…Не буде для тебе дивиною, що вмирання – явище зовсім просте і не визнає ніяких винятків, які бувають в інших випадках. Безперечно, є люди, яким краще вмерти, ніж жити, і якщо комусь краще вмерти, то, очевидно, дивним тобі видасться, чому такій людині не годиться самій собі зробити добро, замість чекати, щоб його зробив їй хтось інший».  

То як дійти до розуміння істинного? Як, прокинувшись одного ранку, помітити світло Істини і не впізнати Смерті? Сократ: «Дорогий Пане та інші тутешні боги, наділіть мене внутрішньою красою! А зовнішнє у мене нехай буде у згоді з внутрішнім. Багатство я вважаю мудрість, а золота нехай би я мав стільки, щоб ні винести, ні вивезти не було б під силу нікому, крім людини, яка в усьому знає міру. Чи просити нам ще про щось, Федре? По-моєму, така молитва достатня».