«Освітній форпост на північному кордоні України: з досвіду Глухівського ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою»

         Замість передслова: не люблю пафос, бо він є спокусою для нещирості. Проте, це саме той випадок, коли без нього (пафосу) неможливо, бо мова про великі амбіції маленького суб'єкта освітнього відомства з претензією на пропедевтичну військову підготовку. Люблю виклики! До нового сезону - 37 днів...

Глухівський ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою є спеціалізованим закладом повної середньої освіти, в якому навчаються діти віком від 6 до 17 років з Сумської області. Склад учнівського колективу – 450 осіб.

Що ж робить цей начальний заклад по-справжньому особливим?

Ліцей-інтернат є комунальним навчальним закладом, що перебуває на забезпеченні Сумської обласної ради, є спеціалізованим, навчання проводиться за трьома ступенями: початкова школа (1–4 класи); школа ІІ ступеня (гімназія – 5–6 класи); ліцей (7–11класи). Постійно відчувається увага депутатського корпусу обласної ради: системна опіка і підтримка ініціатив дозволяє успішно впроваджувати в освітній процес різноманітні інноваційні технології і методики виховання, мати належно матеріально-технічне забезпечення. 

Педагогічний колектив закладу, до складу якого входять 65 педагогів, ставить за мету забезпечення науково-теоретичної, гуманітарної, загальнокультурної підготовки обдарованих і талановитих дітей. У пріоритеті є виховання громадянина України на кращих традиціях українського народу, самовідданого служіння Батьківщині, готовності до захисту її незалежності та територіальної цілісності, поваги до Конституції України, державних символів України. Кожна дитина, яка навчається у ліцеї-інтернаті, має можливість втілити в життя свої таланти, творчо самореалізуватись, набути допрофесійної підготовки зі спеціалізацією на військовому фаху – бути офіцером.

Колектив освітнього закладу працює над педагогічною проблемою «Формування і розвиток соціальнозрілої, творчої особистості з усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної самосвідомості, особистості підготовленої до професійного самовизначення». У ліцеї-інтернаті велика увага приділяється саме морально-етичному вихованню учнів в контексті провадження допрофесійної військової підготовки. Налагоджена активна співпраця з громадською організацією «Військово-патріотичний клуб «Мужність» (м. Глухів), що дозволяє учням закладу брати участь у різноманітних оздоровчих та розвиваючих проектах з акцентом на військово-фізичній підготовці. Загальний патронат закладу як дієвого осередку військово-патріотичного виховання здійснює робоча група з числа депутатів Сумської обласної ради, яку очолює Олег Анатолійович Бояринцев. 

Поділ учнівського колективу здійснюється відповідно до законів України «Про загальну середню освіту» та «Про військовий обов'язок і військову службу», 7-11 класи ліцею називаються взводами. Взводи у ліцейних класах формуються згідно з нормативами наповнюваності класів, встановленими законодавством, з урахуванням наявності приміщень, що відповідають встановленим санітарно-гігієнічним вимогам. Ліцей-інтернат планує свою роботу самостійно відповідно до перспективного, річного планів. План роботи схвалюється педагогічною радою ліцею-інтернату, та затверджується наказом директора. Основним документом, що регулює освітній процес, є освітня програма, що складається на основі типової, затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Відповідно до робочого навчального плану педагогічні працівники ліцею-інтернату, на чолі з директором Іриною Іванівною Терещенко, самостійно в автономному режимі добирають програми, підручники, навчальні посібники, що мають гриф Міністерства освіти і науки України, а також науково-методичну літературу, дидактичні матеріали, форми, методи, засоби навчальної роботи, що мають забезпечувати виконання статутних завдань та здобуття освіти на рівні державних стандартів.

Порядок конкурсного приймання учнів до Ліцею-інтернату відбувається відповідно до Наказу №266/222/363 від 26.07.1999 року «Про затвердження Правил приймання до ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою та схеми закріплення ліцеїв за військовими формуваннями України», зареєстрований Міністерством юстиції України 16.08.1999 №556/3859.

Принципи організації роботи закладу освіти є роздільне навчання та  виховання хлопчиків-ліцеїстів і дівчаток-панянок. Учні (ліцеїсти) з посиленою військово-фізичною підготовкою. Спеціалізована освіта з 12 років за військово-фізичним напрямом підготовки. Дівчата (панянки) за напрямом медичної справи мають змогу відвідувати  заняття «Школи успіху», де працюють студії «Хореографія», «Живопис», «Музичне мистецтво», «Рукоділля» тощо.

Відбір учнів в ліцей проводиться на підставі вивчення особової справи, зарахування – за результатами вступних випробувань.

Вступні випробування передбачають:

-        фахові вступні випробування – професійно-психологічне обстеження, медичний огляд, визначення рівня фізичної підготовки;

-        вступні іспити із загальноосвітніх дисциплін: українська мова (диктант), математика (письмово) – 7-11 класах;

-        вступні іспити із загальноосвітніх дисциплін – українська мова (тести), математика (тести) – 5-6 класах;

-        вступні іспити із загальноосвітніх дисциплін – українська мова (тести), математика (тести) – 1-4 класах.

Поза конкурсом, за умови позитивного складання вступних іспитів,  зараховуються діти-сироти та діти, які залишилися без опіки (піклування) батьків, а  також діти, у яких один із батьків-військовослужбовців загинув під час виконання службових обов’язків.

Першочергове право на зарахування до ліцею при рівності набраних  балів  мають юнаки з числа дітей-сиріт, дітей учасників бойових дій, дітей військовослужбовців,  дітей, батьки яких були учасниками ліквідації  наслідків Чорнобильської катастрофи або загинули під час виконання службових обов’язків, та дітей із багатодітних родин.

Крім різних форм обов'язкових навчальних занять, у ліцеї-інтернаті проводяться індивідуальні, групові, факультативні та інші позакласні заняття та заходи, що передбаченні окремим розкладом і спрямовані на задоволення освітніх інтересів учнів та на розвиток їх творчих здібностей, нахилів і обдаровань.

Педагогічні працівники володіють високими моральними якостями, мають належний рівень професійної підготовки, забезпечують результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я дозволяє виконувати їх професійні обов’язки. Недарма на Дошці пошани в Департаменті освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації знаходиться портрет вчительки ліцею-інтернату – Інни Петрівни Ащеулової (вчитель географії, екології та природознавства, спеціаліст вищої категорії; науково-педагогічна проблема дослідження: «Формування ключових життєвих компетенцій учнів на уроках географії шляхом використання різноманітних форм контролю та перевірки знань»). Це визнання високої якості професіоналізму, педагогічної майстерності і таланту конкретного педагога і успішності колективу ліцею-інтернату в цілому.

За належної матеріально-технічної та соціально-культурної бази, відповідного фінансування ліцей-інтернат регулярно проводить міжнародні учнівські та педагогічні обміни у рамках освітніх, оздоровчих програм, проектів, встановлює відповідно до законодавства України прямі зв’язки з міжнародними організаціями та освітніми асоціаціями.

Ліцей-інтернат, відповідно до законодавства України, укладає угоди про співробітництво з закладами освіти, науковими установами (з Національною академією педагогічних наук України в т.ч.), підприємствами, організаціями, громадськими об’єднаннями інших країн. Налагоджено тісну співпрацю з фаховими підрозділами Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, ректор якого доктор історичних наук, професор Олександр Іванович Курок високо оцінює потенціал ліцею-інтернату, який базується на досвіді своєї попередниці – школи-інтернату імені М. Жужоми (учасника ІІ світової війни, уродженця Глухова, героя США, Югославії, СРСР).

Постає логічне уточнююче запитання: що робить навчальний заклад особливо перспективним? В чому його, так би мовити, сильні сторони і можливості?

В умовах реформи освітньої галузі, яка цілеспрямовано здійснюється в Україні в рамках Концепції «Нова українська школа» особливого значення, як відомо, набуває конкурентоздатність освітніх закладів, готовність до цілеспрямованого докладання комплексних зусиль задля спроможності і сталого інституціонального розвитку. Якщо заклади не роблять це вчасно і самостійно, їх просто ліквідують у той, чи інший спосіб з метою економії бюджетних коштів. Ринок включає в себе і освітні послуги, які підкорюються економічним законам і принципам маркетингу (баланс між попитом і пропозицією), зв’язків з громадськістю і, врешті решт, функціональної спроможності (якщо не давати прибуток, то мусиш щонайменше виконувати на високому якісному рівні державне замовлення, відповідати певному якісному стандарту і бути конкурентним).

Отже, продовжуючи спробу знайти відповіді, констатуємо, що у Глухові, який небезпідставно вважається північним форпостом держави, вже рік як функціонує ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою, заснований на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління яким здійснює Сумська обласна рада (власник). Зрозуміло, що багато хто з громадян міста задає питання: а що воно таке «посилена військово-фізична підготовка»? Спробуємо сформулювати відповідь на цілком зрозуміле питання, яке може бути актуальним і для зацікавлених освітніми моделями допрофесійної військової підготовки людей з усієї України.

Спеціалізація закладу, які відомо, полягає у військовій професійній орієнтації та допрофесійній військовій підготовці. Хтось скаже, що це загальні слова, які не розкривають змісту і сутності феномену ліцею-інтернату. Що конкретно в ліцеї організовано не так, як у звичайній школі (начальні предмети  «Захист Вітчизни», «Основи здоров’я» викладаються, як відомо, і там)?

Пропонуємо до вашої уваги таку систему аргументів в побудові кейсу-відповіді.

По-перше, ліцей-інтернат діє в сфері спеціалізації на підставі регламентуючого посилену військово-фізичну підготовку документу – «Концепції допрофесійної військової підготовки», яка встановлює функціонування у структурі ліцею  кафедри допрофесійної військової підготовки, до складу якої входять педагоги, офіцери-вихователі, що мають вищу військову і педагогічну освіту (досвід участі у бойових діях, служби в регулярному війську). Викладання спеціалізованих дисциплін (з практичними заняттями) з військовою орієнтацією для ліцеїстів і ліцеїсток.

По-друге, ліцей-інтернат має закріплену статутом структуру роздільного навчання: дівчата – панянки, хлопці – ліцеїсти. У ліцеїстів – військова форма та єдині вимоги до дисципліни і порядку (згідно військових статутів, в межах, що не порушують прав дитини). За бажанням, дівчата також можуть доєднуватись до навчальних взводів, бути ліцеїстками та мати перспективу набуття військового фаху вищої освіти аби стати офіцерами. Такий підхід дозволяє забезпечити високу якість навчання та здобуття достатнього для вступу до військового вишу рівня допрофесійної військової підготовки (ДВП), тому що у ліцеї діє фахова кафедра, де викладаються спеціалізовані курси: «Азбука ліцеїста», «Основи військової підготовки», «Військові дебати», «Основи військової психології та етики». Завдяки проходженню такого навчання у поєднанні з адаптованою до вимог захисту прав дітей та юнацтва системою дисципліни і військового режиму функціонування (акцент на стройових компонентах та військових статутах) в умовах ліцею-інтернату вдається сформувати комунікативно-компетентну особистість з чітко визначеною професійною орієнтацією – прагненням здобути фах військового (офіцера). 

По-третє, безпосереднє проведення практичних занять з базової військової підготовки (адаптовані стройова підготовка, вогнева підготовка, організація і проведення військово-польових зборів, інші практично-навчальні компоненти допрофесійної військової підготовки, в т.ч. розвиваючі проекти у співпраці з громадськими організаціями, що проводять військово-патріотичне виховання).

По-четверте, безумовне дотримання порядку і дисципліни в ліцеї на статутному рівні як запорука колективної успішності; дотримання пропускного режиму та охорони території згідно вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ (адаптоване до вимог захисту прав дитини чергування в приміщеннях, обмежений доступ на територію і до навчальних корпусів і спального приміщення, відеоспостереження і контроль з боку чергового офіцера-вихователя).

По-п’яте, в ліцеї організоване проведення змагання на звання кращого взводу/класу, що є унікальною за своєю формою мотивацією інтерактивного виховного процесу, спрямованого на забезпечення самореалізації в різних сферах життєдіяльності ліцею з боку учнівського колективу (ліцеїсти і ліцеїстки, панянки від 7 по 11 клас, 1-5 взводи), а також – особистісний репутаційний ефект ліцеїста (ОРЕЛ): облік індивідуальних досягнень учнів-ліцеїстів).

По-шосте, організація занять фізичного виховання військової орієнтації з врахуванням військово-прикладних та військово-патріотичних форматів занять (від участі у іграх типу «Джура»/«Сокіл» до освоєння військово-прикладних видів спорту, наприклад – адаптований варіант військового/воєнного триборства (triathlon), розвиток видів боротьби та військових єдиноборств, спортивна стрільба тощо).

Наступний навчальний рік має стати переломним з огляду на запровадження реально-діючої моделі посиленої військово-фізичної підготовки в ліцеї-інтернаті. Цей процес вимагатиме докладання злагоджених зусиль з боку педагогічного колективу і адміністрації (в т.ч. якісне вирішення кадрового питання: заповнення вакансій офіцерів-вихователів), які мають бути усвідомлено сприйняті учнівським і педагогічним  колективом з огляду на необхідність апріорі виконання статутних вимог, підготовки педагогічних кадрів військового фаху високого рівня, що мають спеціалізацію з допрофесійної військової підготовки (задля забезпечення відповідного рівня організації навчального процесу, режимного порядку, дисципліни в ліцеї-інтернаті).

Стати і бути справжнім офіцером – усвідомлена мрія, яка досягається лише за умови самовідданого служіння Батьківщині. А це не просто слова, це певною мірою усвідомлений моральний імператив для ліцеїстів. У результаті виконання програми впровадження такого навчально-виховного компоненту до навчального плану ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою (ПВФП) – 60-70% випускників/випускниць вступають до вищих військових і спеціалізованих мілітарних закладів (до 10% – дівчата). Особливий повноцінний результат (ствердження заявленого спеціалізованого статусу і виконання вимог статуту навчального закладу) діяльності в режимі посиленої військово-фізичної підготовки стане відчутним тоді, коли будуть випускатися ті, що пройшли повний курс навчання у ліцеї-інтернаті з 1 класу до 11 класу (а це – починаючи з 2029 року). Саме такі особи вважатимуться повноправними випускниками ліцею-інтернату, стануть гідними особливої колективної шани. Зазвичай, випускники ліцею-інтернату набирають високі бали по ЗНО з предметів професійної орієнтації і профілізації закладу, що є підтвердженням наявності вже сьогодні необхідного рівня у частині забезпечення здобуття повної загальної середньої освіти, бо там, де створені умови – завжди є місце для успіху і перемог. Як казав Віктор Гюго: «Не перемогти, а переконати. Ось, що є гідним слави!». У цьому зв’язку вже згадуваний спецкурс «Військові дебати», як елемент варіативної частини навчального плану, саме і  спрямований на формування комунікативної компетентності і готовності до переконливого аргументування точки зору і власної позиції, розвитку критичного мислення.

За умови реалізації такого концепту в стінах ліцею-інтернату, який розташувався на мальовничому березі Павлівського озера у Глухові, щороку заклад обґрунтовано очікує від випускників на проведення результативної вступної кампанії до закладів вищої освіти військово-спеціального призначення (ЗСУ, НГУ, податкова, прикордонна, служба безпеки, тощо).

Таким чином, завдяки докладанню релевантних цілеспрямованих зусиль педагогічного колективу (що є усвідомленим і дієвим його переконанням) та активного кола підтримки (агентів впливу), забезпечується систематична спеціалізована освітня діяльність, спрямована на постійне підтвердження статусу території як форпосту північної України, що має коріння в історичному минулому Глухова – гетьманської столиці України у ХVІІІ столітті.

                                               

«Для шукачів істини» або «Мій друг Петерсон»

Я навряд чи сам наважусь вести цю тему і тому беру собі в допомогу експерта. Знайомтесь – Джордан Петерсон (сучасний канадський психолог-філософ). Далі – цитати з його книги «Карти смислу: архітектура вірування», 1999. Вони є твердженнями по темі, а нам залишиться лише подумати з приводу. Разом дотепніше і продуктивніше міркувати, чи не так?

«Сенс нашої обмеженості – це не страждання; це саме життя. Нам була дарована здатність свідомо виносити жахливий тягар нашої смертності. Ми відвертаємося від цієї здатності і тим самим принижуємо себе, тому що боїмося відповідальності. Таким чином, трагічні передумови життя стають нестерпними».

(ЛВА: Звучить як запрошення помислити про сенс життя на свій смак. Радує те, що після смерті ми не існуватимемо, а тому навряд чи почуємо осуд нас в тому чи іншому сенсі. В цьому і прихована головна істина нашого життя: після смерті ми є вічністю, а значить не підвладні судженням і моралі людській. То чи варто вести пошук за межею?)

«Я прокинувся вранці після одного з її уроків (ЛВА: мова про дівчинку, яка вчилась грати на музичному інструменті) і вхопив обривок сну-мрії. Ось думка, відкрита цим мріянням: це правда, що є відмінності між лініями дії, які перетворюють дії в щось вартісне або ціннісне. Я знаю, що те, у що вірять, визначає цінність речей. Але я ніколи не доводив це судження до його логічного завершення. Якщо віра визначає цінність, то «відстань» між добром і злом надає життю сенс.

(ЛВА: Як відомо, все, що має сенс наближує до істини в розумінні життя, сприйняття реальності.)

Чим більше вартісною є лінія дії (що означає, що вона є «кращою», тим більше в ній добра, ніж зла), тим більшу позитивну валентність вона «містить». Це означає, що речі не мають сенсу тому, що не мають певного мірила, що визначає іншу цінність, для тих, хто не вірить в добро і зло».

«...Тягар життя не здається вартим того, щоб його виносити за відсутності доказів, що прагнення і робота мають якусь дійсну цінність».

(ЛВА: Ця теза приховує в собі прагнення слави, а значить – провокує марнославство. Не думаю, що людям варто так занадто вибагливо ставитись до роботи зокрема, бо якщо це про офіс і ступінь комфорту в ньому – це одне, а якщо про функцію – наприклад копання котловану – зовсім інше. Аби уникнути плутанини, дозволимо собі не сприймати життєвий тягар як реально існуючий, а не психологічний конструкт в нашій уяві, яким є будь-яке і будь-чого прагнення.)

«Добро не може бути визначеним – не може існувати – при відсутності зла. Цінність не може бути встановлена ​​при відсутності протилежностей. Таким чином, для того, щоб світ був вартим (тобто вибір між двома діями був дійсним вибором), повинні існувати як добро, так і зло.

(ЛВА: Точнішим буде інше порівняння, бо цей процес скоріше нагадує рух не від точки до точки як від Добра до Зла, а як рух в коридорі, де стіна зліва – Добро, а стіна зправа – Зло. Виходить, що рухатись вперед або жити можна тримаючись лише однієї сторони і досвід життя багатьох людей це доводить на практиці.)

Але в такому випадку було б можливо (принаймні в ідеальному випадку) вибирати тільки добро – і тоді зло не існувало б, хіба що в уяві або гіпотетичній можливості. Тому, здається, що світ міг би бути цінним (міг виправдовувати той тягар, який він вимагає щоб ми витримували), якби зло повинно було існувати тільки в можливості – тобто якби кожен вважав за краще діяти так, як слід. Це здається мені найбільш оптимістичною думкою, з якою я коли-небудь стикався.

(ЛВА: Тут проглядається педагогічна нотка: я знаю як виховати в тобі прихильність до добра. А це вже варте того, аби присвятити цій справі все життя!)

Але як ми можемо перестати бути дурними? Яким шляхом ми можемо слідувати, щоб подолати нашу сліпоту і дурість; щоб наблизитися до світла? Христос сказав: «Отже – будьте досконалі, як досконалим є Отець ваш Небесний» (Матвій, 5:48). Але як? Нас як завжди, ймовірно, ставить у безвихідь іронічне питання Понтія Пілата: «Що є істина?» (Іоанн, 18:38).

(ЛВА: А тут проглядається методична нотка – я знаю як навчити тебе добра і творити добро. Тобто – бери це і неси туди! Далі по тексту найцікавіше – автор відкриває істину і вона на стільки ж проста, як геніальна, бо містить у собі природу людського у вимірі як формі дослідження від індивідуального до колективного або масового.)

Але навіть якщо ми не знаємо точно, що є істина, ми, тобто кожен з нас, без сумніву, можемо сказати, чим вона не є. Це, перш за все, не жадібність і бажання постійного матеріального прибутку; це не заперечення досвіду, про який ми знаємо досить добре, що він реальний і не спричинення страждання заради страждання. Може бути, перестати робити те, про що ми поза сумнівом знаємо, що воно є неправильним – стати внутрішньо дисциплінованими і чесними, – і тому все більше і більше наближатися до розуміння природи позитивного добра.

(ЛВА: Автор успішно застосовує логічний прийом докази «від зворотного» для аргументації обраного підходу в процесі переконання. Але, чи можлива ситуація «негативного добра»? «Негативним добро» може бути, точніше – стати, в оцінці його через історичну проекцію, тобто за наслідками у майбутньому. Та чи слід говорити зараз про те, що колись може трапитись, а може і не трапитись? Якщо ми будемо турбуватись про те, що ніколи не станеться, то будемо поводити себе як мало розумні люди. Герой одного серіалу, «Чорнобиль», серія 5, навіть порадив написати це на банкнотах: «Навіщо турбуватись про те, що ніколи не станеться?» І в цьому є істина, безсумнівно! Зверніть увагу на різниці між виразом «у цьому є істина» і «це є істиною». Це як коробка для взуття з взуттям і взуття окремо. Варто замислитись про природу реальності і істинності… Реальна істинність і істинна реальність. )

Істина здається болісно простою, на стільки простою, що видається чимось на зразок дива перспективи того, що вона зможе коли-небудь бути забутою. Люби Бога всієї твоєю душею, і всіма твоїми справами, і всім твоїм серцем. Це означає, перш за все, служи істині і поводься зі своїм ближнім так, як ніби він був самим тобою – ні з жалістю, що підриває його повагу до себе, і не по справедливості, що підносить тебе над ним, – а як божество, важко обтяжене, яке, тим не менш, могло б бачити світло.

(ЛВА: Припущення «могло б» тут псує надію на світле майбутнє у розумінні і сприйнятті завтрашнього дня. Виникає особлива атмосфера нереальної темпоральності, яка своєю невимушеністю псує очікування на істину, тобто – перестає бути реальною істинністю. Зіпсована надія і очікування перетворюються на заперечення правильного вибору між добром і злом, точніше – безпомилковості у ситуації необхідності жити далі, бути у перспективі, а це вже про істинну реальність.)  

Кажуть, що важче управляти собою, ніж містом, – і це не в переносному сенсі. Це істина, на стільки ж буквальна, наскільки вона може бути така. Саме тому ми завжди намагаємося керувати містом.

(ЛВА: Це відкриття істини № 1 є і реальним символом, осмисленим на власному досвіді мною. Щонайменше, балотування на виборах міського голови така ж сама реальність у минулому як те, що міським головою я не став, а значить – отримав шанс на досягнення більшої майстерності у управлінні собою, тобто – знайти перспективу найбільшого простору для самореалізації в житті, що є істиною.)

Це перекручення гордості – перестати молитися на людях і, замість цього, підмітати пил у себе під ногами; здається занадто мирським поводитися з повагою і гідністю з тими, з ким ми насправді стикаємося, коли ми могли б активно виступати проти них на вулиці. Може бути, що більш важливим є зміцнювати свій характер, ніж виправляти світ. Так багато з цього виправлення в будь-якому випадку здається своєкорисливим; є своєкорисливістю і розумовою гординею, що видають себе за любов, які створюють світ, переповнений добрими справами, що не спрацьовують».

Істинна реальність і реальна істинність співвідносяться як правдиве і ідеальне. З точки зору організації навчально-виховного процесу у освітньому закладі, його планування та експериментального впровадження ці поняття торкаються перш за все інтерактивної взаємодії суб’єктів взаємного впливу. Однак, один з них (педагоги) перебуває у пошуку в коридорі істинної реальності, а інший (учні) в коридорі реальної істинності, що є безпосередньою природою, сутністю дитини як об’єктивного прояву людського. Змінювати світ, до чого закликають численні антагоністи політичного сектору, є поганою порадою з точки зору педагогіки, бо у своєму бажанні «управляти містом» ніколи не зможуть самі розпочати з себе, ставши на сторону добра, тобто чесності, дисципліни і відповідальності. Та чи є цей факт причиною для скасування пошуку істини як життєвого процесу? Звісно, ні, бо управляти собою – значить тримати істину за хвоста і не бути при цьому носієм зла, самим злом.

Варто спробувати вже зараз, цього літа...

Слідами Вегеція. «Військова підготовка і військова служба: парадигма воєнного часу і підготовки ліцеїста майбутнього офіцера (військового фахівця)»

Не хочеш війни, турбуйся про військо. Не матимеш війська – матимеш війну. Певною мірою, ці тези є лише перефразуванням відомого вислову «Хочеш миру – готуйся до війни» / «Si vis pacem, para bellum» (Вегецій, давньоримський військовий теоретик, автор роботи «Про військову справу»).

Варто спробувати розібратись у термінах і визначеннях (дефініціях) «військовий» і «воєнний» як важливих компонентах усвідомленого ставлення до проблематики війни і миру як об’єкту політики, оскільки на побутовому рівні існує певна плутанина в цих поняттях. Здається, що саме це викликає суспільне нерозуміння сутності подій і важливості вчасного і правильного реагування на процеси суспільних відносин у контексті балансування між війною і миром.

«Воєнний», «військовий»… Етимологія цих слів близька і плутанина, на мою думку, через те, що існує російськомовна калька – «военный» и «войсковой». Коли говорять про людину, яка є професіоналом у військовій справі, то кажуть українською «військовий», а російською «военный». Так само і певна різниця з трактуванням воєнного стану (чи військового?), наприклад. Як бачимо, наслідки для України більш ніж плачевні (анексія Криму саме через невведення воєнного стану і не застосування зброї контингентом ЗСУ в Криму з метою відбиття агресії «зелених чоловічків», найманців РФ).

Корінь «війна» як визначальний у сенсі визначення геополітичного стану, конфлікту збройного між державами, а «військо» як сфера професійної діяльності. Та чи змінює це ситуацію з тим, щоб усвідомити різницю між «військове училище» і «военное училище»? Мова, її знання – вирішальний фактор для розуміння і експліцитного застосування в процесі мисленнєвого пошуку правильних рішень з застосуванням законів логіки і критичного мислення для оптимального виходу зі складної ситуації.

В цьому контексті поняття «військова підготовка» означає не підготовку до війни, а підготовку до служби у війську, тобто – набуття професійної компетентності у сфері взаємодії та забезпечення військ. «Воєнна підготовка» передбачає тактику і стратегію ведення війни як способу вирішення проблем міждержавного соціально-політичного існування, передбачає досвід бойових дій, об’єднаних операцій. Тут не варто говорити про співвідношення загального і конкретного, або цілого і частини. Мова про різні точки зору на об’єкт застосування і осмислення: професійна підготовка і результат практики ведення воєнних дій.

З Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст. 1: «Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень». Воєнний стан, перш за все, регламентує діяльність військ як спосіб ведення війни, а ми прагнемо розглядати його як організацію дій цивільних мас в екстрений період. Звісно, коли б було поняття  «військовий стан», то адресність була б акцентованою – для війська, було б зрозуміло, кому і що робити перш за все. А війна, на справді, б’є, перш за все по цивільному населенню, як не парадоксально. Однак основний актор під час війни – військо, а засіб – зброя і техніка.  

Військова підготовка передбачає виховання готовності до війни, готовності з боку війська (військових професіоналів). Тому нема сенсу тлумачити «воєнну підготовку», бо вона містить у собі компонент професійної діяльності апріорі (артилерист, наприклад, вчиться стріляти не для того, щоб потрапляти в ціль як це робить спортсмен-лучник, а для того щоб забезпечувати вогневу підтримку військ під час бою в період війни, знищувати агресора).

Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» (Стаття 8. Підготовка до військової служби) наступним чином визначається комплекс підготовчих заходів:

«Підготовка громадян України до військової служби включає патріотичне виховання, допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку у військових оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, військову підготовку у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови».

Виходячи з законодавчого визначення, можемо розкласти комплекс на складові військової підготовки:

1)           патріотичне виховання;

2)           допризовна підготовка;

3)           підготовка призовників з військово-технічних спеціальностей;

4)           підготовка у військових оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою;

5)           підготовка до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів;

6)           військова підготовка у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу;

7)           фізичну підготовку;

8)           лікувально-оздоровча робота;

9)           підвищення рівня освітньої підготовки;

10)      вивчення державної мови.

Останній пункт є особливо важливим акцентом, який зазвичай помилково сприймається як щось зайве, «шкільне» і передбачає необхідність засвоєння української мови (державної мови), її особливостей задля точного застосування термінів і їх трактування (інтерпретації), що усуває непорозуміння і складність комунікації (особливо в екстремальних умовах воєнного стану, ведення бою тощо), дозволяє діяти злагоджено з розумінням завдань і наказів.

Теоретично засвоїти дефініції військової справи (базису воєнної справи як справи ведення війни) важливо у прийнятний спосіб з врахуванням особистих якостей ліцеїста. Пропонується це зробити у комплексі з опануванням практикою «Військових дебатів» – спеціалізованого навчального курсу у рамках допрофесійної військової підготовки в ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою, яким передбачається розгляд тем і понять військово/воєнного спрямування (характеру). Курсом передбачається засвоєння основ освітньої технології «Дебати» як способу розвитку критичного мислення і ораторського мистецтва ліцеїстів, практичне дебатування у Британському форматі парламентських дебатів (не з метою відрепетированого театралізованого перформансу як показового заняття, а з метою набуття індивідуальної і групової компетентності аргументованого переконання усім особовим складом навчальних підрозділів).

Врешті, правильне і релевантне застосування української мови (в т.ч. спеціальних військових термінів, понять) з усвідомленням необхідності її популяризації і використання як мови не лише службового, а й повсякденного спілкування – є запорукою порозуміння, вчасно і правильно прийнятого рішення, успішної самореалізації у процесі виконання комплексних завдань військової підготовки (з думкою про формування особистісної компетентності у сфері ведення війни як способу досягнення миру, забезпечення суверенітету держави).