Я навряд чи сам наважусь вести цю тему і тому беру собі в
допомогу експерта. Знайомтесь – Джордан Петерсон (сучасний канадський
психолог-філософ). Далі – цитати з його книги «Карти смислу:
архітектура вірування», 1999. Вони є твердженнями по темі, а нам
залишиться лише подумати з приводу. Разом дотепніше і продуктивніше міркувати, чи не так?
«Сенс нашої обмеженості – це не страждання; це саме
життя. Нам була дарована здатність свідомо виносити жахливий тягар нашої
смертності. Ми відвертаємося від цієї здатності і тим самим принижуємо себе,
тому що боїмося відповідальності. Таким чином, трагічні передумови життя стають
нестерпними».
(ЛВА:
Звучить як запрошення помислити про сенс життя на свій смак. Радує те, що після
смерті ми не існуватимемо, а тому навряд чи почуємо осуд нас в тому чи іншому
сенсі. В цьому і прихована головна істина нашого життя: після смерті ми є
вічністю, а значить не підвладні судженням і моралі людській. То чи варто вести
пошук за межею?)
«Я прокинувся вранці після одного з її уроків (ЛВА: мова про дівчинку, яка вчилась грати
на музичному інструменті) і вхопив обривок сну-мрії. Ось думка, відкрита
цим мріянням: це правда, що є відмінності між лініями дії, які перетворюють дії
в щось вартісне або ціннісне. Я знаю, що те, у що вірять, визначає цінність
речей. Але я ніколи не доводив це судження до його логічного завершення. Якщо
віра визначає цінність, то «відстань» між добром і злом надає життю сенс.
(ЛВА:
Як відомо, все, що має сенс наближує до істини в розумінні життя, сприйняття
реальності.)
Чим більше вартісною є лінія дії (що означає, що вона є
«кращою», тим більше в ній добра, ніж зла), тим більшу позитивну валентність
вона «містить». Це означає, що речі не мають сенсу тому, що не мають певного
мірила, що визначає іншу цінність, для тих, хто не вірить в добро і зло».
«...Тягар життя не здається вартим того, щоб його
виносити за відсутності доказів, що прагнення і робота мають якусь дійсну
цінність».
(ЛВА:
Ця теза приховує в собі прагнення слави, а значить – провокує марнославство. Не
думаю, що людям варто так занадто вибагливо ставитись до роботи зокрема, бо
якщо це про офіс і ступінь комфорту в ньому – це одне, а якщо про функцію –
наприклад копання котловану – зовсім інше. Аби уникнути плутанини, дозволимо собі
не сприймати життєвий тягар як реально існуючий, а не психологічний конструкт в
нашій уяві, яким є будь-яке і будь-чого прагнення.)
«Добро не може бути визначеним – не може існувати – при
відсутності зла. Цінність не може бути встановлена при відсутності
протилежностей. Таким чином, для того, щоб світ був вартим (тобто вибір між
двома діями був дійсним вибором), повинні існувати як добро, так і зло.
(ЛВА:
Точнішим буде інше порівняння, бо цей процес скоріше нагадує рух не від точки
до точки як від Добра до Зла, а як рух в коридорі, де стіна зліва – Добро, а
стіна зправа – Зло. Виходить, що рухатись вперед або жити можна тримаючись лише
однієї сторони і досвід життя багатьох людей це доводить на практиці.)
Але в такому випадку було б можливо (принаймні в
ідеальному випадку) вибирати тільки добро – і тоді зло не існувало б, хіба що в
уяві або гіпотетичній можливості. Тому, здається, що світ міг би бути цінним
(міг виправдовувати той тягар, який він вимагає щоб ми витримували), якби зло
повинно було існувати тільки в можливості – тобто якби кожен вважав за краще
діяти так, як слід. Це здається мені найбільш оптимістичною думкою, з якою я
коли-небудь стикався.
(ЛВА:
Тут проглядається педагогічна нотка: я знаю як виховати в тобі прихильність до
добра. А це вже варте того, аби присвятити цій справі все життя!)
Але як ми можемо перестати бути дурними? Яким шляхом ми
можемо слідувати, щоб подолати нашу сліпоту і дурість; щоб наблизитися до
світла? Христос сказав: «Отже – будьте досконалі, як досконалим є Отець ваш
Небесний» (Матвій, 5:48). Але як? Нас як завжди, ймовірно, ставить у безвихідь
іронічне питання Понтія Пілата: «Що є істина?» (Іоанн, 18:38).
(ЛВА: А тут
проглядається методична нотка – я знаю як навчити тебе добра і творити добро. Тобто
– бери це і неси туди! Далі по тексту найцікавіше – автор відкриває істину і
вона на стільки ж проста, як геніальна, бо містить у собі природу людського у
вимірі як формі дослідження від індивідуального до колективного або масового.)
Але навіть якщо ми не знаємо точно, що є істина, ми, тобто
кожен з нас, без сумніву, можемо сказати, чим вона не є. Це, перш за все, не жадібність і бажання постійного
матеріального прибутку; це не заперечення досвіду, про який ми знаємо досить
добре, що він реальний і не спричинення страждання заради страждання. Може
бути, перестати робити те, про що ми поза сумнівом знаємо, що воно є
неправильним – стати внутрішньо дисциплінованими і чесними, – і тому все більше
і більше наближатися до розуміння природи позитивного
добра.
(ЛВА: Автор успішно
застосовує логічний прийом докази «від зворотного» для аргументації обраного
підходу в процесі переконання. Але, чи можлива ситуація «негативного добра»? «Негативним
добро» може бути, точніше – стати, в оцінці його через історичну проекцію,
тобто за наслідками у майбутньому. Та чи слід говорити зараз про те, що колись
може трапитись, а може і не трапитись? Якщо ми будемо турбуватись про те, що
ніколи не станеться, то будемо поводити себе як мало розумні люди. Герой одного
серіалу, «Чорнобиль», серія 5,
навіть порадив написати це на банкнотах: «Навіщо турбуватись про те, що ніколи
не станеться?» І в цьому є істина, безсумнівно! Зверніть увагу на різниці між
виразом «у цьому є істина» і «це є істиною». Це як коробка для взуття з взуттям
і взуття окремо. Варто замислитись про природу реальності і істинності… Реальна
істинність і істинна реальність. )
Істина здається болісно простою, на стільки простою, що видається
чимось на зразок дива перспективи того, що вона зможе коли-небудь бути забутою.
Люби Бога всієї твоєю душею, і всіма твоїми справами, і всім твоїм серцем. Це
означає, перш за все, служи істині і поводься зі своїм ближнім так, як ніби він
був самим тобою – ні з жалістю, що підриває його повагу до себе, і не по
справедливості, що підносить тебе над ним, – а як божество, важко обтяжене,
яке, тим не менш, могло б бачити світло.
(ЛВА: Припущення «могло
б» тут псує надію на світле майбутнє у розумінні і сприйнятті завтрашнього дня.
Виникає особлива атмосфера нереальної темпоральності, яка своєю невимушеністю
псує очікування на істину, тобто – перестає бути реальною істинністю. Зіпсована
надія і очікування перетворюються на заперечення правильного вибору між добром
і злом, точніше – безпомилковості у ситуації необхідності жити далі, бути у
перспективі, а це вже про істинну реальність.)
Кажуть, що важче управляти собою, ніж містом, – і це не в
переносному сенсі. Це істина, на
стільки ж буквальна, наскільки вона може бути така. Саме тому ми завжди
намагаємося керувати містом.
(ЛВА: Це відкриття істини
№ 1 є і реальним символом, осмисленим на власному досвіді мною. Щонайменше,
балотування на виборах міського голови така ж сама реальність у минулому як те,
що міським головою я не став, а значить – отримав шанс на досягнення більшої майстерності
у управлінні собою, тобто – знайти перспективу найбільшого простору для самореалізації
в житті, що є істиною.)
Це перекручення гордості – перестати молитися на людях і, замість цього, підмітати пил у себе під
ногами; здається занадто мирським поводитися з повагою і гідністю з тими, з
ким ми насправді стикаємося, коли ми могли б активно виступати проти них на
вулиці. Може бути, що більш важливим є
зміцнювати свій характер, ніж виправляти світ. Так багато з цього
виправлення в будь-якому випадку здається своєкорисливим; є своєкорисливістю і
розумовою гординею, що видають себе за любов, які створюють світ, переповнений
добрими справами, що не спрацьовують».
Істинна реальність і реальна істинність співвідносяться як правдиве
і ідеальне. З точки зору організації навчально-виховного процесу у освітньому
закладі, його планування та експериментального впровадження ці поняття
торкаються перш за все інтерактивної взаємодії суб’єктів взаємного впливу.
Однак, один з них (педагоги) перебуває у пошуку в коридорі істинної реальності,
а інший (учні) в коридорі реальної істинності, що є безпосередньою природою,
сутністю дитини як об’єктивного прояву людського. Змінювати світ, до чого
закликають численні антагоністи політичного сектору, є поганою порадою з точки
зору педагогіки, бо у своєму бажанні «управляти містом» ніколи не зможуть самі розпочати
з себе, ставши на сторону добра, тобто чесності, дисципліни і відповідальності.
Та чи є цей факт причиною для скасування пошуку істини як життєвого процесу?
Звісно, ні, бо управляти собою – значить тримати істину за хвоста і не бути при
цьому носієм зла, самим злом.
Варто спробувати вже зараз, цього літа...
Комментариев нет:
Отправить комментарий