«Критика
тих, хто критикує освітній виставковий ринок»
Вища освіта є компонентом освітньої сфери послуг і тому
регулюється законами ринкової економіки. Так, можливо не у чистому вигляді, але
такі інфраструктурні обслуговуючі галузі як маркетинг, зв’язки з громадськістю, реклама, брендинг
мають безумовний вплив на результати/успішність участі у ринку вищої освіти.
Через це участь у виставковій діяльності є логічним
компонентом організації процесу реалізації місії університету, бо кожний
поважаючий себе університет опікується власним брендом (імідж і репутація як
прояв влади, помножені на ресурсні можливості і власність).
Що ж пропонується у листі «Українська преса. «Правда 21
століття» вих. № 3421/1-234-А22? Пропонується припинити участь у виставкових заходах
у формі, яка дуже нагадує наклеп і може оскаржуватись у суді як ТОВ «Знання»
так і ТОВ «Виставковий світ», бо їх репутація постраждала/постраждає через цей
лист, адресований ректору.
Автор чи авторка листа починає: «Шановний ректоре!
Кореспонденти «Правди 21 століття» відкривають «Доступ до правди». Розкривають
саме ту правду, яку освітня громада не повинна знати. Цього разу піде мова про
багатомільйонний виставковий бізнес». Заява насторожуюча, але незрозуміла, бо
виникає логічне запитання: то хто і яку правду має знати/чи не знати?
Всі наступні тези межують з фантазіями на тему: «Кому жити
на Марсі гарно і чому», бо розглядати виставкову активність ВНЗ як прямий
профорієнтаційний захід не можна і нормальні люди так до виставок на
ставляться, бо їх завданням є поширення інформації про бренд університету,
реклама вишу, позиціонування себе серед рівних на офіційному майданчику
презентацій, конкурсів, конференцій та отримання нагород/відзнак. Якщо дипломи
підписуються Міністром освіти України і Президентом Національної академії
педагогічних наук України, то чи не доказ це вагомості такої відзнаки? Роздуми
про корупційність взагалі не брав би до уваги, бо у нас «все і всюди» в
корупції. Ми самі, як народ український, головні корупціонери... Облишимо це.
Той факт, що участь у виставкових заходах всеукраїнського і
міжнародного рівнів не додають балів до рейтингу ВНЗ (?) зовсім не означає, що
завдання, які ставляться перед командою, що представляє виш, не виконуються.
Знову ж таки, адресую до наук, які обслуговують ринкову модель економіки (сфера
освітніх послуг також входить туди): яким чином проводити успішні маркетингові
презентації, як рекламувати виш, забезпечуючи зв’язки з громадськістю, коли
відмовитись від участі у виставках, які організовуються поважними профільними
підприємствами, що визнається на міжнародному рівні?
Наступна теза зі статті: «Висновок:
такі виставки як: «Сучасні заклади освіти» та «Інноватика в сучасній освіті» й
«Освіта та кар’єра» – організатор ТОВ «Виставковий світ» / ТОВ «Знання» – це
банальний виставковий бізнес, або індустрія з багатомільйонними оборотами, яка
має свою авторитетну «кришу», та за рахунок якої існує». Наприклад,
Товариство «Знання», як відомо, має відношення до Національної академії
педагогічних наук України, то на що натякають автори статті? Далі не буду
вдаватись в розбір інсинуацій на тему «Виставки – лігво корупції».
У багатьох ВНЗ є програми виставкової діяльності і положення
про виставково-ярмаркову діяльність. Ці документи є затвердженими вченими
радами, а значить – обов’язковими до виконання. Цьогоріч ми відмовились від
участі у виставках через цей лист-пасквіль? Так-так, не журналістське
розслідування з фактами, а дешеве навішування ярликів. Подавати чи не подавати
до суду – справа згаданих в тексті листа юридичних осіб. Завдання вишів – додатково
пропрацювати вектори діяльності, що пов’язані з поширенням позитивної
інформації про ВНЗ, проведення маркетингової роботи, реалізації програм
зв’язків з громадськістю та брендингу. Ринок освітніх послуг не передбачає
простою. Той, хто втрачає динаміку позиціонування свого бренду (торгової марки)
– втрачає все.
А теза про те, що «тут
учасники виставки не отримують абітурієнтів – молодь покоління Z. Столична молодь не переїде до
регіонального вузу з метою вступу. В українських університетах не існує жодної
статистики, скільки конкретно абітурієнтів прийшло із виставки до вступу…
Висновок: участь у таких виставках – просто нераціональне використання (особливо
державних) коштів!» нагадує турботу про вплив потепління на
стосунки між вчителями і учнями в Соснівській школі (непереконливо і не за
адресою), бо порушує логіку системного обслуговування участі універистету в
ринкових умовах освітнього середовища, які, як відомо, передбачають жорстку конкуренцію
між суб’єктами-учасниками.
Виживає, якщо не перемагає, той, хто
турбується про поширення знання/інформації про себе, опікується своїм іміджем
та репутацією. Бренд універистету, якому вже понад 140 років, за
американськими мірками коштує, мабуть, сотні мільйонів доларів, а у нас
вважають, що презентуючи університет на міжнародних і всеукраїнських виставках
займаємось самопіаром і вирішуємо якісь поточні питання.
Ми маємо обслуговувати/поширювати наш бренд і на це потрібно витрачати
кошти (класичні витрати 4-8% від бюджету підприємства), співпрацювати з
виставковими організаторами, які володіють перевіреною репутацією, не
піддаватися на провокації (різні листи-пасквілі, що кидають тінь на поважних
суб’єктів виставкової діяльності в Україні).
