четверг, 21 марта 2019 г.

«Головний виклик сучасності: чи буде Україна вільною?» Дебати кандидатів у президенти як спосіб проявлення деталей для раціонального вибору громадян-виборців


Вчора на дебатах «Зворотній відлік» на «Перший UA» Роман Безсмертний предметно довів свою здатність переконувати. Він набрав 40 відсоток, Наливайченко – 39, Балашов – 21. Це надихнуло всіх прихильників БРП і далі буде, бо в п'ятницю – дебати на «Еспресо» і Роман матиме черговий шанс проявити себе якнайкраще у відкритих змаганнях з вміння бути переконливим. Це вже стає цікавим.


В процесі рефлексії записав тезу, яка визначальна, на мій погляд, з дебатів вчорашнього дня: Бог існує, бо є посередники між ним і людиною; Держава існує, бо є посередники між нею і людиною. Бог є головною субстанцією у стосунках з людиною, але держава є другорядною у стосунках з людиною (Я, в однині, бо у множині – Ми).


Правильність виставленого акценту є критерієм зрілості суспільства. Відповідальність за це несуть посередники, тобто – служителі церковні у першому випадку і влада (державні службовці) у другому. Як висновок: проблеми України в тому, що посередники не виконають належно своєї місії. Завдання президента забезпечити зміну якості відносин у напрямку: держава для людини, а не людина для держави; від суспільної організації рівня «Ми» до суспільної організації рівня «Я». Така реформація дасть змогу вивільнити колосальну енергію, яка буде спрямована на нову якість організації життя в суспільстві на ім'я Україна.


Головний дебатний вузол стався між Безсмертним і Наливайченком стосовно «людей в рясах», які впливають на суспільство як посередники. Наливайченка обурив такий епітет від Безсмертного і він закликав з повагою ставитись до священнослужителів. На що Безсмертний відповів, що мав на увазі попів, які є кагебешниками і працюють на руйнацію України.  Треба ще раз детально розібрати цей шматок.
В тему, як на мене, цитата з роману Айн Ренд «Атлант розправив плечі» (т. ІІ):
Стор. 326: «...Коло – це рух, характерний для неживої природи; кажуть, що у неживому всесвіті навколо нас усе рухається по колу, однак пряма лінія – це ознака людини, пряма лінія – це геометрична абстракція, це дороги, залізничні колії та мости; пряма лінія, що перерізає звивисту безцільність природи цілеспрямованим рухом від початку і до кінця». Як пройти перегони від початку і до кінця і не втратити енергії, а навпаки – генерувати її в собі і навіть давати іншим, хто її потребує?
Дебати – успішна модель інтерактивного спілкування з певною метою, яка передбачає викристалізацію певного проекту, спрямованого на реалізацію ідеї, у важливості якої вдалося (чи не вдалося) переконати учасникам змагання. От зараз саме той час, коли потрібно зрозуміти на скільки відкритість і публічність кандидатів є важливою для визначення в питанні: за кого голосувати? Не через естетичні чи стереотипні чинники, а раціонально оцінюючи серйозність підготовки і компетентності кандидата.
Сподіваюсь, що саме через політичні дебати прийде усвідомлення важливості застосування освітньої технології «Дебати» в освітніх закладах (від шкіл до університетів) задля виховання активних і відповідальних, критично мислячих людей в Україні. До речі, ця освітня технологія з початку ХХ століття застосовується у Великобританії, США.
Є чому навчатись, як не крути, а глухих кутів не існує, бо вихід, який подарує бажану перспективу, є завжди для тих, хто здатний публічно оперувати критичним мисленням і бути переконливим. «Не перемагати, а переконувати. Ось, що є гідним слави!» (В. Гюго).

воскресенье, 10 марта 2019 г.

Про сніг і бібліотеку



Мене, якщо чесно, неочікувано вразила книга турецького автора, яка спочатку навіть заважала і я думав над тим аби тишком-нишком кинути її. Книга, яка нині оживає і продовжує жити для мене є романом Орхана Памука, турецького письменника, лауреата Нобелівської премії 2006 року, Харків, «Фоліо» – 2012.

Стор.238: «Таємниці снігу з давніх часів викликали зацікавлення й захоплення у людства. В 1555 році священик Олаус Магнус із шведського міста Уппсала першим зауважив, що кожна сніжинка має унікальну шестикутну будову...»
Стор. 279: «Ідучи тим маршрутом, яким Ка в останні роки щоранку діставався до міської бібліотеки, ми вийшли на залізничний майдан...
Міською бібліотекою Франкфурта виявився модерний, невідомо чий будинок. Всередині сиділа типова читацька публіка таких бібліотек: домогосподарки, старі, що вбивали час, безробітні, кілька арабів і турки, студенти, які хихотіли, виконуючи домашні завдання, та невиправні завсідники цих місць; ті, хто страждав від ожиріння, каліки, жебраки, розумово відсталі».


По-особливому обнадіює те, що близькість до бібліотеки як місця інтелектуального самовдосконалення є притаманною не лише для мене і моєї життєвої ситуації. Зрештою, нічого дивного, багато людей вбачають у бібліотечних залах місце для відчуття себе справжнім. Традиційно, щовікенду я є відвідувачем бібліотеки і купа книжок, що поруч обіцяють корисне товариство, роблять дві години осмисленими і корисними не як хоббі (забавка), а як можливість соціального конструювання у спосіб, винайдений багато віків тому назад. Так тримати! Шукати там, де знаходили інші, не означає бути примітивним або плагіатити спосіб життя. Це означає – бути людиною, яка любить книги і місце, де ці книги на бідь-який смак (публічний дім Книжок, а не Жінок). 


Побутова сценка в тему:
"О, ти читаєш книги! Хочеш бути розумним?"
"Ні, бо вже є розумним, оскільки лише нерозумні люди не читають книжок..." 
Читають книги для того, щоб відшукати істину.