Той, хто любить спати, може проспати головне. Тому – краще не мати мякої подушки. Можна багато в чому робити помилки в процесі життя, але розуміння
простих логічних законів і певний емпіричний досвід дозволяє визначити
економіку першоосновою якісних змін в суспільному житті. Це, знову ж, нагадує про
ту притчу-загадку: що було першим курка чи яйце? Першими були і мають бути
економічні відносини, які дозволяють формувати базис для різноманітної
соціальної інфраструктури суспільства, визначають якість людського життя. Головне
завдання держави (влади, обраної в демократичний спосіб) оптимально врегулювати
ці відносини, створити умови для вільного економічного зростання на принципах
ринкової економіки з акцентом на виваженій монетарній політиці, яка дозволить
сприймати національну валюту як дієздатну, тобто – функціонально відповідну,
спосіб збереження капіталу (фактично – фінансову кров країни). Гривня нині
хвора. Факт.
Як можна реформувати медицину, якщо сутність реформи полягає в
зміні принципів фінансового забезпечення галузі, без наявності економічного
базису, що є результатом економічного зростання? Те ж саме про освіту, пенсійну
реформу. Донорські вливання співрозмірні з польськими з ЄС нам не світять, на
жаль.
Сьогодні, коли працює «безвіз», все більше українців вливаються в
море трудової міграції. Не дивно, бо рівень зарплати за некваліфіковану працю в
сусідній Польщі, наприклад, в 5-6 разів вищий. В чому причини такого стану
речей? Геній Бальцеровича спрацював? Кошти ЄС дозволили реанімувати економіку
Польщі? На справді, відповідь на ці питання в організації ефективного державної
економічної політики, в створенні умов для ведення бізнесу, нормального
валютного курсу, в якому національна валюта є самодостатньою.
Різниця між співвідношенням Польщі і України у 2011 і у 2017 роках
разюча. 6 років назад ми були лише вдвічі біднішими, що сприймалось як норма.
Нині – в семеро. І що? Ми їдемо в Польщу і відчуваємо себе знедоленою нацією:
ціни на харчі і одяг такі як у нас в Україні, а зарплати вищі в п’ять разів.
Економіка – слуга математики, тобто – розвивається по математичним
законам. Існують моделі макроекономічні, піддаються прогнозному моделюванню
різні ринкові підходи. Бальцерович зазначав, звертаючи увагу на причини
польського успіху: «Коли я тепер це перечитую, то доходжу висновку, що там були
контури основних напрямів пізнішої реформи: приватизація, лібералізація
зовнішньої торгівлі, конвертування валюти, необхідність відкритої економіки для
того, щоб уникнути хибної стратегії заміщення імпорту…» [1, стор. 24]. Чому в
Україні не знайшлось людей, здатних взяти на себе відповідальність про
проведення економічних реформ? В 90-х роках пригадуються імена Ланового,
Пинзеника, Мітюкова… Так, вони спробували, але не змогли зробити реформи
незворотними через олігархічні потуги влади, що виразилось в клановості і
корумпованості економіки. Сьогодні відповідальними є Гройсман і Порошенко на
загальному рівні. А концептуально, так би мовити, компетентнісно?
То чому ж? Бо влада обрала шлях сімейного (кланового) збагачення –
олігархизації, замість збагачення національного (народного) за рахунок
зростання ВВП.
Прикро, що рецепти спасіння української економіки зводяться до
руйнації олігархії через введення державних регуляторів, а це одразу породжує
мегаконфлікт інтересів. І тут уже не до народних проблем, бо на кону статки,
які не під силу осмислити звичайним смертним. Чи може бути досягнутий
компроміс? Чи знищення олігархії є безальтернативною умовою? Як привчити
олігархів вдягати соціально-відповідальні рукавички перед сніданком? Уважно
стежимо за роботою антикорупційних органів і дуже сподіваємось на те, що
з’являться економісти-реформатори, які отримають політичну підтримку і черговий
шанс буде використаний. Дуже важливо визначити пріоритет нового політичного
сезону (осінь 2017-го) – економічна реформа (в т.ч. подолання корупції і руйнація
олігархічних моделей функціонування економіки за рахунок втручання держави в
енергетичну галузь, перш за все).
Лєшек Бальцерович був радником Президента України чи то
консультантом по проведенню економічних реформ (2016 – 2017). Уже те, що він
консультував лідерів країни саме по собі є позитивним, але ж свого часу у нього
в Польщі був вибір: консультувати чи брати на себе відповідальність. І
Бальцерович довго вагався в прийнятті доленосного рішення. Зрозуміло, що брати
на себе відповідальність за реформи в Україні людина, якій за 70 років і яка не
є громадянином України, не буде. Тим більше, що цього ніхто і не просить. Однак
сам факт необхідності відповідальності за результат є безумовним і кричущим.
Хто? Хто несе відповідальність за економічну реформу в Україні? Прем’єр-міністр
Гройсман? Формально – так, але змістовно – ні, бо не існує програмного
документу кабміну, в якому б чітко прописувались постулати дій на період до
2020 року. То знову все кинуте на «авось»?
У Польщі в 1989 році, коли розмови про приватну власність як
головний чинник ринкової економіки були заборонені, винайшли чудове рішення –
замінити приватну власність самоуправлінням, надати автономність підприємствам,
органам влади і тим самим пробудити конкуренцію як умову розвитку економіки.
Виживає сильніший і дає життя подібним до себе. І Польща впоралась. Бальцерович
– національний герой, автор «шокової терапії» в економіці. Його 800 днів
дозволили сучасній Польщі переконати ЄС в тому, що польська економіка
впорається з валютними ін’єкціями (зараз це третя економіка в ЄС по рівню
щорічного зростання). Злотий витримує коливання на валютному ринку, заробітна
плата зростає. Не без проблем, звісно. Але нам би такі проблеми…
Бальцерович говорить нам, що в Україні немає тих проблем, які були
перед Польщею у 1989 році. Але в Україні немає і плану дій, в якому визначені
основні макроекономічні орієнтири та механізми, за допомогою яких вони будуть
досягнуті. Відсутність урядової програми в сфері економіки вказує на те, що немає
людини, яка взяла на себе відповідальність за економічні реформи, за
першопричину виживання країни – забезпечення економічного зростання.
Бальцерович згадує: «Із президентом Ярузельським я вперше зустрівся в середині
вересня (1989 року), коли він офіційно приймав членів новоствореного уряду.
Потім була ще одна зустріч, на якій я презентував економічну програму, й
пам’ятаю його вислів, що у військових категоріях інколи кращим є недосконале
рішення вчасно, ніж досконале згодом. Це відповідало моїм поглядам на ситуацію,
в якій ми опинилися восени 1989 року. Тут час визначав межі пошуку рішень» [1, стор. 29].
…Вірю, що в України ще є час на визначення коду Бальцеровича,
оскільки самого бажання і розуміння необхідності економічного зростання буває
замало. Потрібний реформаційний імпульс (код Бальцеровича), який змінить
квазі-ринкові умови в економічній сфері України на стільки, щоб їхати в ЄС доводилось
українцям і українкам лише для того, щоб побачити хлопчика, що пісяє і
витрачати зароблені в Україні гроші, а не навпаки.
Література:
1. Бальцерович Л. 800 днів:
коротка історія великої зміни 1989 – 1991 / Лєшек Бальцерович ; записав Єжи
Бачинський ; співпраця Єжи Козьмінський ; пер. з пол. В. Саган. / – Х. : Золоті
сторінки, 2014. – 188 с.
