понедельник, 28 января 2019 г.

«Програма «Антистраус» або як ефективно і добровільно включити молодь у політичний процес?»


Що ж, політичний процес в країні пожвавлюється. Кожен день все більше кандидатів на те, щоб покращувати життя простих українців власноруч або командно...
Чи добре це? Чи варте уваги таке політичне змагання? Безумовно, бо навіть спроба часто стає показовою, бо буває непосильною морально-психологічною ношею для особистості кандидата. В результаті – людина змінюється, самоудосконалюється (або ні). Але ж як оцінити можливості кандидатів? Як створити власний рейтинг у змаганні і перспективи (шанси) успіху? Так, це нагадує спорт або перегони, а тому є азартним для виборців змаганням.


Варто розуміти, що до суб'єктів виборчого процесу (чи то під час виборів президента, чи то депутатів від ВРУ до сільської громади, їх голів) відносяться не лише кандидати, а і виборці. Кожен, кому виповнилось 18 років може обирати і бути обраним (в президенти йти – після 35 J).
Звісно, сподівання на активність молоді, яка є майбутнім нації. Але, українська молодь, свідомо чи несвідомо, усунулась (самоусунулась, точніше через інфантилізм та громадянську байдужість) або її усунули (усувають) ті, кому вигідно мати можливість «працювати» з «загартованим» електоратом, використовуючи адміністративні та організаційні способи впливу...
Тому й виходить, що голосують в переважній більшості люди поважного віку (у країні 12 млн. пенсіонерів), які часто голосують за минуле, яке вже ніколи не повернеш. Можливо, вони не вірять у майбутнє, якого, на жаль, через вік можна не побачити. Чому ж тоді така активність? Участь за інерцією, за звичкою? Скоріше за все – громадянська свідомість зрілих людей як традиція радянського виховання.
Як увімкнути молодь у виборчий процес? Як зацікавити їх можливістю впливати на майбутнє усвідомлено, з вірою і переконаннями на підставі застосування критичного мислення і раціонального усвідомленого рішення?



ПРОБЛЕМА № 1. Не стати на сторону популізму.
Як вирішити проблему експліцитного включення молоді у виборчий процес? Дифузія європейських цінностей, виборчого права і правосуддя в т.ч. Але кому довірити свій голос з такого різноманіття? І чому саме тому, кого хтось пропонує, так би мовити – підказує? За рахунок чого переконання може спрацювати?
Варто провести підготовчий етап, так би мовити: оцінити сили учасників (як силу футбольних команд на початку першості). Щонайменше – збирати інформацію, оцінювати ресурсні (не грошові) можливості кандидатів і політичних сил, які виступають з публічними меседжами (агітують)... І що? Як не помилитись? Але ж це не рулетка, а право громадянина. Якщо не переможе той, за кого ти проголосуєш, то це не означає помилку. Це є використанням свого конституційного права на голос під час виборів влади, засадничого принципу демократії. Байдужість і ігнорування – більше зло, аніж помилкове, необґрунтоване і емоційне голосування (прийняття рішення в процесі вибору свого кандидата). «Ні, нам вибори не цікаві. Ні, краще, як страус – голову в пісок, але ж інша частина тіла відкрита J…» – така позиція неприйнятна апріорі. Не ховатися від відповідальності, а критично мислити, аналізувати і приймати відповідальне рішення, що ґрунтується на раціонально опрацьованій (без емоцій) інформаційній базі.
Також пропоную долучатись небайдужих експертів до розроблення програми «Антистраус» для молоді, яка хоче і може змінити країну на краще, обравши владу усвідомлено.
Молоді, поки що, в Україні не менше, ніж пенсіонерів (у віці від 18 до 35 років – десь близько 12 млн. осіб). Можливо, проблема в тому, що вибір роблять не молоді люди, а саме пенсіонери? Як у анекдоті: аби зажити краще треба сховати паспорт бабусі аби вона не могла проголосувати на виборах J.
А якщо серйозно, то мова не про те, аби вказати на те, що робити аби правильно зорієнтуватись в різноманітті кандидатів на посаду. Мова про пробудження до свідомого вибору і активної участі у політичному процесі, в якому забезпечується державою чесна система контролю за правопорушеннями заради дотримання права кожного на вільний вибір. Навчити як збирати інформацію, аналізувати, відсіювати «популістів/брехунів», зрадників і крадіїв/корупціонерів. Обирати дійсно гідних лідерів та їхні команди/партії. Ця картинка носить ідеальний наліт, однак – вона є метою, до якої рано чи пізно дійдемо. І важливо аби серед молоді не було ігнорування і небажання брати відповідальність на себе усвідомлено і аргументовано, йти до скриньки і відавати свій голос за майбутнє.
Якщо обирати свого кандидата або політичну силу, то на підставі чого? А що коли всі обіцянки (в тому числі і прописані в програмі) є популізмом – тобто не будуть виконаними, або є такими, що не можуть бути виконаними? Складно, але в епоху відкритого доступу до інформаційних джерел, завершення ери домінування «телевізора» («зомбоящика») цілком можливо порівняти кандидатів і зробити раціональний висновок, обрати свого «кандидата» і мати чітку відповідь на запитання «Чому саме за нього/неї?».
Важливим є створення цивілізованих конкурентних майданчиків для кандидатів, на яких відбувається обмін думками, тезами, аргументаційними базами (кейсами), де створюється реалістичний образ кандидата та його команди, окреслюються меседжі програм у форматі чітких зобов’язань. Якщо людина (команда, партія, блок) перемагають, обіцяючи конкретні зміни у вигляді реалізації програми, то що може бути простішим за те, щоб взяти і виконати обіцяне, прописане у цій такі програмі?


Якими рисами має володіти «гідний кандидат і партії»? Не братись за те, чого не обіцяли, сконцентруватись на визначених пунктах і крок за кроком доводити свою дієздатність і чесність. Нехай реформи будуть тяжкими і торкнуться доль живих людей, їхніх родин, але – крадії мають опинитись у в’язницях, брехуни – бути відстороненими від влади. Національний валовий продукт через справедливу зарплату і податкову систему має розподілятись не між олігархами та їхніми партнерами, а поміж громадянами України без виключень. Чи є такі зобов’язання популістичними? Ні, на цих ціннісних основах вибудовані успішні демократичні держави, а там, де цього немає – люди виходять на маніфестації/революції. Це – досвід наших сусідів і ми, не ідеалізуючи його, маємо обирати усвідомлюючи, що жити краще не просто можливо, а й потрібно! Не виїздити за кордон для працевлаштування, а вимагати перерозподілу ВВП на справедливій основі, бо ми живемо у найбагатшій країні Європи (за ресурсними показниками). І це не популізм, це – правда і спонука до дії, бо все у ваших (наших) руках!
Контроль за виконанням політиками взятих на себе зобов’язань – функція небайдужих громадян, спосіб змінити життя на краще згідно ревізії виконання програм, озвучених на виборах. Ось тільки б вибори (сам процес) були чесними, а вибір, зроблений громадянами України, – не за «красиві очі» і кілограм гречки або подачку у вигляді декількох сотень гривень… А на підставі раціонального осмислення якості обіцяного.
Тому, вже незабаром мають розпочатись національні політичні дебати (у форматі телевізійної програми з встановленими правилами і порядком), не шоу, а майданчики презентації кандидатами себе і своїх програм. Саме завдяки дебатам (не політичній рекламі, чи подарункам, підкупу тощо) є можливість визначити свого кандидата, якому повіримо і який буде нести відповідальність за поліпшення якості життя населення, створення умов для розвитку високо-конкурентної держави з пріоритетом найвищої цінності – життя людини за високими європейськими стандартами. Не людина сама по собі, а рівень її життя – ось що є критерієм якості нашого з вами вибору влади. Тільки у процесі форматних (згідно правил) публічних дебатів може бути проявлений Лідер не популіст, а переконаний у своїх силах і команді політик, який керується успішним досвідом і раціональним/критичним способом мислення, що дозволяє робити усвідомленою відповідальність за виконання місії.  
Молодь (і не тільки, звісно, а повнолітнє населення в цілому) має дивитись/слухати політичні дебати кандидатів (у Президенти України, до Верховної Ради України, до органів місцевого самоврядування, на міського/селищного голову), приймати у них участь особисто, задавати питання, провокувати кандидатів незручними репліками аби визначити справжній рівень готовності до відповідальної місії – бути відповідальним політиком, який приймає рішення з метою забезпечення якісного рівня життя в країні.
ПРОБЛЕМА № 2. Не бути страусом.


Не бути страусом, який ховає голову у пісок (метафора, яка показує хибність позиції байдужої до свідомого вибору у політичному процесі або навіть ігнорування права обирати шляхом прямого таємного голосування на виборчій дільниці, де зареєстровано громадянина) означає взяти на себе відповідальність і, зібравши інформацію про учасників/учасниць виборів, які є кандидатами на політичний пост (публічні теледебати, без сумніву, є кращим способом проявлення кандидатів, запровадженим на рівні законодавчої норми у всіх передових демократичних країнах, в т.ч. і в Україні), прийти на дільницю і скористатись своїм персональним правом голосу. Правом на зміну. Аби знову «не мати те, що маємо»…


понедельник, 21 января 2019 г.

Люби читати: логічна схема інновацій у сфері розвитку бібліотечної системи


   ...Традиційно, протягом двох годин на тиждень, проводжу час у бібліотеці. Мабуть, що цю тезу не може видати за власну переважна кількість громадян, що проживають у тому чи іншому місті. Чи є це проблемою? Якщо розглядати як негативний результат той факт, що все менше людей читають книги, то - так, безсумнівно!

   Тому - час змінюватись! Звісно, що добровільно :)



   Принципи та вихідні дані, на яких базується ініціатива змін у бібліотечній системі:

       Галузь суспільної активності, в якій діє бібліотека: 1) медіа як середовище поширення інформації у суспільстві з застосуванням інформаційно-технологічних механізмів сучасного рівня розвитку науки і техніки, засобів масової інформації (комунікаційні джерела); 2) комунікація – здійснення операцій з інформацією задля її отримання, оброблення тощо.


          Базисні функції:
1) мова: спілкування; ведення соціального діалогу у форматі інтерактивної взаємодії сторін; мислення: інтерпретації реальності, дослідження (аналіз, синтез); генерування ідей та пошук оптимальних рішень на шляху їх реалізації;
2) книга: читання (навички як досвід аналітичної роботи з книгою у процесі читання; цитати, нотатки, відгуки тощо; мислення (критичне, креативне в процесі соціального діалогу, який є конструктивним за своєю природою); спілкування (різні форми обговорення з метою генерації ідей проведення якісних змін, спрямованих на задоволення інтересів сторін.



Феномени розвитку:
1) культура книги – цивілізаційне надбання як суб’єктивна оцінка людського розвитку (якісна категорія, що слугує критерієм успішності);
2) бібліотека (книгозбірня) – місце збереження книжкового скарбу, місце користування книгою як основне призначення з цілим комплексом супровідних (суміжних) комунікаційних навантажень;
3) культура читання книги: як об’єкт і предмет феномену розвитку (умови для читання; якість матеріалу/книги) інші об’єктивні категорії.  



Місія: забезпечення інтелектуального розвитку громади і особистості як набуття комунікативної компетентності та гарантія спроможності громади, успіху особистості.
Ключ до вирішення/реалізації місії бібліотеки: підбір і впровадження таких мотиваційних механізмів, форм та методів діяльності оновленої бібліотеки, які забезпечують безумовне включення книги і книгочитання в концепт усвідомленого саморозвитку особистості (базові технологічні компоненти PR, FR, Media, Project).
Формування для ОТГ організаційної моделі (франчайзинг) впровадження інновацій у БС засобами освітніх технологій просвітництва і комунікації.