четверг, 24 июля 2014 г.

Критика (анализ) подглавы «Структура» главы 2 «Как дебатировать»


из книги «Методическое пособие по Ведению дебатов
в Британском/Всемирном парламентском формате»
 Нила Харви-Смита
(перевод А.А.Беляева)

«В любых делах при максимуме сложностей
Подход к проблеме все-таки один:
Желанье – это множество возможностей,
А нежеланье – множество причин».
                              Эдуард Асадов


«Структура выступления»

«Когда я впервые приехал на турнир в Кембридже после очередного поражения, я набрался смелости спросить совета у старшего студента, который дважды победил нас в тот день. В ответ он сказал лишь одно слово – «структура», развернулся и ушел. Мне это показалось большой грубостью, но я последовал совету, и это начало давать позитивные результаты. Это был мой самый короткий и в то же время самый полезный разговор о дебатах».

Для успішного конструювання структури промови за обмежений проміжок часу (12-14 хвилин) потрібно засвоїти алгоритм дій під час підготовки до виступів дебатної команди. Варто робити поправку на те, що від гральної позиції (належність до урядової чи то опозиційної лінії), яка випала команді, залежить поведінка під час гри. Команди другої лінії опираються на аргументаційні лінії та дебатні вузли, що виникли за час дебатів. Перша ж лінія утворює дебатну платформу, вносячи свої кейси «за» та «проти».
Отже, під час підготовки треба виконати такі дії:
-        сформулювати 3-4 аргументаційні лінії, які утворять кейс;
-        розшифрувати кожну аргументаційну лінію за схемою: 1) формулювання тези; 2) пояснення тези; 3) докази та факти (ілюстративного формату); 4) висновок про важливість аргументаційної лінії;
- утворити чіткій логічний зв'язок між аргументаційними лініями.


«Каждая речь должна быть структурирована. Каждая команда должна упорядочить содержание в двух своих выступлениях таким образом, чтобы они прозвучали наиболее убедительно. Вы должны быть последовательны как в своей речи, так и в выступлении команды в целом. Каждый спикер должен сказать что-нибудь новое (конечно, если вы не Закрывающее Правительство/Оппозиция). В речах должны присутствовать вступление, вывод и аргументы. Ваша речь должна быть рассчитана на 7 минут. Уделите время наиболее важным аспектам своего выступления».

Формулювання типу: «сказати що-небудь нове» не дозволяють повністю усвідомлювати важливість дотримуватися сконструйованої структури промов. Говорити заради того, що просто потрібно говорити, не варто. Потрібно дотримуватись алгоритму підготовки промови і креативно реагувати на хід дебатних поєдинків «один на один» під час часу, відкритого на пункти інформації.

«Начните свою речь с объяснения аудитории того, о чем вы собираетесь говорить. Наиболее искусным способом достичь этого является короткая презентация плана кейса, в котором упоминаются названия всех аргументов. Так что, когда судьи впоследствии услышат сами аргументы, они будут знать, как все это вписывается в ваш кейс. Если вы не верите в способность коллегии выслушать вас внимательно, вы можете использовать условные обозначения: «Я раскрою пункты а, б, в и г, а затем мой коллега расскажет о д и е».

Коли радити початківцю-дебатеру починати промову з пояснення того, про що він збирається говорити, то це практично вводить промовця в ступор, бо не містить в собі конкретики. Важливо передати необхідність пред’явити чітку структуру аргументів, вибудованих в процесі «мозкового штурму» (простіше – обговорення). Варто відзначити, що вводити аргументи потрібно від слабкішого до найсильнішого на ваше переконання, шановний початківцю-дебатер.



«Самый простой способ структурировать выступление – это разделить его на аргументы и опровержения. Также вы можете разделить его тематически, распределяя соответственно аргументы и опровержения по темам. Если судьи поймут план вашего кейса и названия аргументов, которые вы собираетесь выдвинуть, ваша речь будет для них более осмысленной, чем, если вы начнете брать аргументы неизвестно откуда».

Має йти мова про різні тактики дебатування. Одна з них – нещадна критика висунутих противником (командами-суперниками) аргументів. А друга – введення своїх, більш цінних аргументів (доказів їх сили). В ідеалі структурний підхід до участі в дебатах передбачає застосування обох цих тактик в гармонійному поєднанні з швидким реагуванням на випади з боку команд протилежної лінії.

«Один из способов структурировать речь – это сослаться на аргументы вашего партнера по команде. Например, вы можете прямо ответить на реплику, а затем показать, как ваш партнер уже осветил этот вопрос. Или же первый спикер может перечислить аргументы, о которых будет говорить его партнер. Это создаст у слушателей впечатление, что вы четко знаете и контролируете свою речь».

Постійне апелювання до позиції партнера може бути не тільки сильним чинником для подальшого оцінювання. Завдання дебатера – виконати свою функцію максимально адаптовано до вимог правил з застосуванням елементів досконалого публічного виступу. З іншого боку, доповнення та розширення позиції партнера є обов’язковим елементом для других гравців команд, тому – варто підходити до дотримання вимог правил і необхідності донесення змістової структури є вимогою збалансованого дебатного виступу.



«Если бы я писал эту книгу 10 лет назад, я бы сказал, что три пункта – это норма для семиминутной речи, и что следует выдвинуть два своих аргумента, если вам нужно многое опровергнуть. Конечно, некоторые участники превышали этот лимит, но их стиль из-за этого потерял, что помешало им достичь успеха».

Будь-які експерименти в процесі гри (експромти) недоречні для почтаківця. Формальні дебати на те й формальні, бо вимагають дотримання привал конкретного формату, що в свою чергу передбачає структурний підхід до проголошення промови. Особливо на початковому етапі варто чітко дотримуватись порад щодо виконання алгоритму побудови аргументаційних ліній (3-4, з яких одна – запасна, на всякий випадок). Структуру промови потрібно заносити на папір у вигляді зручної та зрозумілої вам схеми-таблиці. Це допоможе бути впевненим у собі, щонайменше до початку ПІ-атак (запитання, репліки тощо) з боку протилежної сторони дебатної гри.



«Сейчас мало кто из участников дебатов обращает внимание на эти ограничения. Увеличив скорость выступлений, они открыли новые возможности. Нередко можно услышать выступления из четырех, пяти, шести или большего количества пунктов».

Такий рівень дебатування притаманний досвідченим дебатерам. Це те ж саме, що порівнювати швидкість футболу в матчі чемпіонату міста серед школярів та в матчі національної прем’єр-ліги. Швидкість проголошення промови залежна від швидкості та якості підготовки до неї. На етапі засвоєння теорії дебатів цей критерій оцінювання другорядний по відношенню до структури промови.   

«При таком большом количестве тезисов структура приобрела беспрецедентную важность. Требуется высокое мастерство, чтобы соединить их все в осмысленную историю и связать их с тем, о чем будет говорить ваш партнер».

Плюс до того – необхідність креативно реагувати на ПІ, які спрямовані перш за все на «вибиття з колії» промовця.



«Риск такого подхода состоит в том, что, желая добиться высокого количества аргументов и используя весь доступный материал, вы останетесь в конечном итоге с набором бессмысленных идей, насильно соединенных вместе. На вас будет давить необходимость не оставить никаких аргументов закрывающим командам. Но не забывайте, что их аргументы должны быть не только новыми, но и важными. Если вы большую часть времени были сконцентрированы на обсуждении центральных вопросов, то они затем могут сколько угодно абстрагироваться или изощряться в примерах. Вы выступили хорошо. Вместо этого лучше поработайте над своим кейсом. Если надо выдвинуть аргумент в поддержку ваших утверждений, сделайте это. Если этот аргумент находится за переделами вашего кейса, то сконцентрируйтесь на более подробном анализе утверждений, которые вы уже сделали. Я никогда не слышал, чтобы судьи критиковали команду за то, что она сильно углубилась в анализ собственных аргументов. Несмотря на все давление, я советую вам стремиться к качеству, а не количеству аргументов».

«Якість» і «швидкість» більш антагоністичні поняття, ніж «кількість» і «швидкість». «Хто спішить – той людей смішить!» – важливий принцип роботи над структурою дебатних промов. Якісна структура, доповнена прийомами ораторського мистецтва та акторського впливу на публіку, плюс до того дотримання формальних правил – ось повний пакет для дебатного успіху.   



«Одна из самых больших ошибок участников дебатов – это то, что они недооценивают, насколько быстро летит время, пока они говорят. Зачастую спикеры опасаются, что им не хватит материала на семь минут выступления, поэтому откладывают презентацию последнего аргумента до момента, когда прозвучит сигнал об окончании шестой минуты. Тогда у них остается всего 60 секунд, чтобы представить аргумент и подытожить речь. Даже если судьи поймут суть этого последнего аргумента, они могут сделать вывод (возможно, ошибочный), что для спикера этот аргумент был не особенно неважен».

Відчуття часу – ознака майстерності. Існує багато технічних та організаційних можливостей для того, щоб уникнути помилок, пов’язаних з тайм-менеджментом. Важливо досягнути взаєморозуміння та «відчуття ліктя» партнера, при цьому не втрачаючи почуття особистої відповідальності за кінцевий результат участі в дебатному змаганні.   



«Со временем вы научитесь инстинктивно чувствовать длину семиминутной речи, но все же вам может понадобиться помощь в отслеживании течения времени. Во время дебатов вы можете положить секундомер на кафедру или стол перед вами. Либо ваш партнер по команде может засекать длину выступления и жестами информировать вас об окончании каждой минуты. Любой из этих методов позволить вам уделить достаточно времени каждому из моментов, которые вам надо осветить».

Людина може не мати можливості участі в тренувальному процесі, однак в процесі дебатів знайде багато способів як зробити гру успішною. В цьому проявляється здатність до виявлення кращих особистісних якостей в екстремальних ситуаціях штучного формату.
«Людина є тим створінням, якому конче потрібна допомога Бога, однак діє вона так, ніби то Бога не існує» – нехай  цей вислів одного з героїв кінофільму «Ромовий щоденник» залишає дебатеру-початківцю право застосовувати інтуїтивно свої внутрішні сили, вправно використовувати поради досвідчених та педагогів-тренерів, і головне – залишатись самим собою під час дебатів.   



Фото: ВМГО "Федерація дебатів України", сайт "Фототелеграф".


вторник, 22 июля 2014 г.

«Розширюючи комунікаційні можливості громадської активності»


     В приміщенні «Літературної вітальні» бібліотечного корпусу Сумського державного університету 22 липня 2014 року відбувся тренінг  «Мистецтво комунікацій та ефективного спілкування зі ЗМІ». Навчальне заняття провели тренери Благодійного фонду «Здоровя жінок та планування сім’ї» (м. Київ) в рамках партнерських стосунків між громадськими платформами, що займаються гендерною проблематикою в Україні. Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка є партнером Сумського державного університету в проекті «Рівні можливості для здобуття професії молодими матерями-студентками у вищих навчальних закладах».


          Тренінг передбачав набуття навичок участі в інтерв’ю різних типів та видів. Головне, слід пам’ятати, що у того, кого запрошують до інтерв’ю є право на:
-        відмову від інтерв’ю;
-        задавати кореспонденту уточнюючі запитання;
-        встановлювати параметри інтерв’ю (час, місце тощо);
-        закінчувати свою думку, не зупинятись в разі перебивання відповіді, повертаючись до своєї думки;
-        перервати свою відповідь і почати її спочатку;
-        відмовитись від прогнозів та висловлення своїх очікувань від чого б то не було;
-        сказати те, що хочеться сказати.



Це своєрідний «білль про права» для того, хто бере участь в інтерв’ю (надає відповіді на питання журналіста). І маленька порада: аби почуватись впевнено, потрібно набути багатого практичного досвіду (шукати можливості для спілкування зі ЗМІ), а на початку – просто уявити, що Ви заплатили за це конкретне інтерв’ю… Виграє той, хто платить за перемогу! В переносному розумінні. Апріорі.  
Більшість запитань від журналістів – загальні. Вам залишається лише поступово перейти до актуальної для Вас теми і відчути бажання говорити задля пошуку успішного вирішення проблем.



В тренінгу взяли участь 15 осіб, що представляли освітнє та громадське середовище Сумської області (в т.ч. представник Глухівського НПУ              ім. О. Довженка), набувши таким чином додаткових знань та вмінь в сфері спілкування зі ЗМІ на тему репродуктивного здоров’я та планування сім’ї (тематичний акцент події). 
Цікаво, що тренінг випадково став присвяченим Дню піарника, який традиційно відмічається наприкінці липня. 


                                             Помічник ректора Глухівського НПУ
                                                         імені О. Довженка
                                                         Володимир Любивий

понедельник, 21 июля 2014 г.

Шукаючи фактори впливу (Роздуми про рейтингове змагання в університеті)


Аби не вдаватись в банальну полеміку навколо того, що саме дало рейтингове змагання серед навчальних підрозділів університету, проведене в сезоні 2013/2014 навчального року, дозволю собі декілька аргументів з приводу підтримки того, що такий підхід до організації виховної (позанавчальної) роботи є необхідним елементом колективної дисципліни університету.


Колективна співпраця, що має конкретну мету, є головною запорукою розвою суспільства. Навіть без розгляду проявів роботи цього соціологічного механізму в різних колективних утвореннях (від громади до навчальної групи) зрозуміло, що можливість досягнення успіху (мети) прямо пропорційно залежить від рівня ефективності співпраці між компонентами колективного організму. Завдяки рейтинговому змаганню колективи факультетів, інституту та коледжу університету набули оперативної згуртованості, яка є якісно вищою за ту, що була до проведення рейтингового змагання і свідчить про поліпшення організаційної дисципліни функціонування університету.


Отже, далі про аргументовані складові успішності ініціативи. Головною складовою структури успішного функціонування навчального закладу (громади) є колективна співпраця, спрямована на досягнення визначеної та підтриманої більшістю мети (згідно з демократичними принципами функціонування суспільних об’єднань).
Наступний чинник, який виступає об’єднувально-мотиваційним фактором, – змагання  як елемент-феномен формальної організації колективної взаємодії, об’єднаної прагненням досягти спільної мети різними (часто – амбівалентними, конфліктними) шляхами. Розуміння того, що процес співпраці в колективі задля реалізації мети може бути стимульованим змагальністю (принцип соціальної активізації, коли є важливим не лише досягнення мети, а й першість у такому факті, коли не виключно один колектив може бути успішним, а й існує висока вірогідність того, що поруч може бути ще й найуспішніший), вмикає спортивний принцип: на старті декілька учасників, а переможець має бути лише один. В нашому випадку рейтингове змагання передбачає визначення найкращого навчального колективу. Умовно можна виокремити й тих, хто зайняв друге, третє місця, проте це не є обов’язковим і не має особливого значення.


Далі – колегіальний спосіб визначення результатів та добровільна агентська діяльність, спрямована на збір даних для рейтингового оцінювання за певний період діяльності в сфері позанавчальної роботи. Рейтингова комісія університету регулярно збиралась на засідання, які проходили у відкритому режимі. Взяти участь в засіданні могли будь-які зацікавлені представники трудового колективу університету. Та чи активно члени трудового колективу користалися такою можливістю – інше питання.
Учасники. Студенти, які утворюють начальний контингент університету не є однорідним середовищем, тому зрозумілим є очікування того, що рейтингове змагання дозволить проявитись лідерам та їх командам. Там де існує чітка мотивація і зрозумілі правила «гри» завжди виникає така соціальна динаміка, яка сприяє проходженню колективу від активності одиниць до загальної вмотивованої діяльності. «Один в полі не воїн» є принципом розподілу обов’язків в колективі таким чином, щоб були задіяні якомога більше учасників і забезпечено поступовий перехід до принципу колективної активності «Один за всіх і всі за одного!».  



Отже, висновок про те, що ми маємо рейтингове змагання, яке базуючись на принципах колективної співпраці завдяки змагальності та колегіальному способу визначення результатів дозволяє учасникам формуватись у ефективні колективи (команди однодумців), які здатні досягати мети, змушує наполегливо рекомендувати продовження ініціативи в новому навчальному році з врахуванням набутого досвіду комунікації навколо процесу організації рейтингового  змагання між навчальними  підрозділами. І факти про підтвердження таких аргументів загальновідомі (оприлюднення заходів позанавчальної роботи в університеті та їх результатів).



                                                      Помічник ректора Володимир Любивий

пятница, 18 июля 2014 г.

«Цитати, які створюють умови для оформлення ідеї функціонування дебатних клубів» (Засідання ДК № 1)



        Від автора. Розвиток людини і проблеми виховання… Часто педагоги вирішують питання освіти та виховання, постійно вказуючи на майбутнє: «Ось це ти маєш засвоїти, щоб стати успішним… Роби саме так і тоді повністю самореалізуєшся…». А коли ж жити та дихати на повні груди, не відчуваючи прикрого обмеження, бути самим собою? В дитинстві навчають вчителі-батьки, в дорослому житті навчаєшся і не завжди на успішному досвіді, і не завжди з задоволенням, роблячи смішні, банальні та навіть безглузді помилки. Висновок зводиться до того, що жити і виховуватись одне й те ж саме. Виховання пронизує життя, оскільки десь (у когось) є велике сподівання на те, що факт народження відбувся не даремно. І в цьому великий оптимістичний імпульс для розумної людини.
         
         Людина завжди шукає можливості спілкування. Процес виховання з точки зору педагогіки орієнтує на спілкування зі зразками доброчинності, моральності, естетики. Не завжди в житті трапляються знайомства, коли багато років по тому говориш – «Це мій Вчитель! Він мене навчив як жити». І мова не про першого шкільного вчителя, або класного керівника. Мова про ту людину, яка вказала напрямок життєвого пошуку, зорієнтувала в розумінні про добро та зло, вселила велетенську силу прагнення свобідного та щасливого життя, надала крала для творчості та успішної самореалізації.
          Педагог повинен піклуватися про створення умов для вихованців, в яких вони будуть мати можливість спілкуватися з людьми, що здобули визнання в тій чи іншій сфері суспільного життя. А в спілкуванні (запитання – відповідь – ремарка – репліка – спір) неодмінно народжується істина разом з відповідями на хвилюючі теми, проблеми. Потрібно не просто збирати молодь та юнацтво в аудиторію (клас) і запрошувати відомого гостя, а робити це з застосуванням сучасних ефективних виховних (освітніх) технологій. Формат дебатного (дискусійного) клубу ідеально підходить до таких вимог за умови застосування проектного підходу до здійснення менеджменту творчого об’єднання. «Круглі столи» та «формальні дебати». Що може бути цікавішим?
         
         Сьогодні слово від пані Лариси Івшиної, головного редактора газети «День». Далі наводяться цитати, які (на думку автора) здатні впливати на свідомість, розширювати межі когнітивного сприйняття життя і створювати відчуття спілкування, моделюючи взаємодію в інтерактивному режимі, притаманну спілкуванню в форматі засідання дебатного клубу. Одним словом - виховувати... 


Зі статті «Гібридна держава» спровокувала «гібридну війну», газета «День» № 125-126 від 11-12.07.2014, стор. 6-7:
«Модернізація національного характеру потребує медійних зусиль».
«Це нереально – завадити сильним мріям».


«Наприклад, матеріал з Ніжина має назву «Український Кембридж». Ми обговорювали стандарти освіти, казали, що нам є на що опертися, якщо подорожувати країною, де вціліли серйозні кадри, де є історія. Коли ми поїхали туди одного разу, керівництво університету мене запитало: «А ви не могли би до нас когось такого привезти, щоб ми з цією людиною поговорили, щоб відкрилися нові горизонти?». Тоді я тільки чула, хоча й не була особисто знайома, про Богдана Дмитровича Гаврилишина. Він написав книжку «Залишаюсь українцем». Це один із перших серйозних українських мільйонерів, який був знайомий із багатьма людьми в Європі та світі, був наставником багатьох… Цю зустріч згадують ще й досі. Богдан Дмитрович говорив про цінність самоосвіти і про значення її високих стандартів. Вона має бути пріоритетом. Де б ви не були, знайте: сьогодні немає периферії. Тепер питання провінційності вже зовсім не географічне. Можна сидіти в самому центрі столиці чи у Верховній раді й бути при цьому глибоким провінціалом… в поганому сенсі.
Гадаю, саме путівник «Мої університети» тоді дозволив мені набратися сили, щоб усвідомити, яка довга дорога попереду. Якими б нерівномірно розігрітими  були наші гуманітарні та інформаційні середовища – все одно треба вперто робити свою справу: шукати друзів-однодумців. Не замикатися на Києві. Обов’язково їздити. І цим я була би рада поділитися зі своїми колегами, і з молодшими – з вами».


«Свого часу у Миколи Гриценка була гарна фраза. Він сказав, що для нього громадське суспільне мовлення – це екранізована газета «День», що тут є повне меню всього того, що може бути цікавим».
«Я дуже хочу, щоб ви поповнили лави тих, хто міг би допомогти своїй країні розумом, фантазією й відданою працею в майбутньому в журналістиці. Але для цього потрібні зусилля».


«Теза про те, що патріотом потрібно бути просто так (читач: задарма?), – нормальна, але ви знаєте, що в радянський час викладачам російської мови доплачували. Певно, більшість скаже: «Ні, Радянський Союз і російська мова – це, само собою, речі невід’ємні», але завжди є ще й матеріальний інтерес».
«Наша історія не розказана, як давня, так і новітня».


«…Без спрямованої волі нічого не буде. Це не означає, що ми можемо створити з України «національну консервну банку». Світ зараз абсолютно «провітрюється», усе взаємопов’язано, потоки великі, ми повинні чітко стояти на своїй платформі і розповсюджувати українське бачення не лише тут, або в Росії, але й у Європі насамперед».
«…Часто наше телебачення – це своєрідне радіо. Воно має показувати, а не «тарибари» зранку до вечора. Так девальвується цінність смислового навантаження розмов. Ми повинні точно розуміти, чому ця людина стоїть тут, з якої нагоди…».


«Тут потрібна воля, тому що «болото» розрослося у великих межах. І ми намагаємося говорити про цю політику «меліорації» і вирощування нової журналістики на наших «дослідних ділянках». Я не кажу, що ми повинні бути єдиною школою (Літня школа журналістики «Дня». – Ред.). Таких шкіл повинно бути багато, але в основі всього цього має бути бажання виростити покоління якісно нове, з громадським служінням. Це не заперечує комерційної складової». (Читач: дискусійна теза. Будь-ласка, детальніше. Де межа між «Добром» та «Злом», «правильною» і «продажною» журналістикою? Це нагадує сюжет казки: направо підеш – отримаєш гроші від «добра», наліво – від «зла». А судді хто? А де ж доброчинність та благодійність, безоплатне волонтерство в армії корисних справ? Романтизм? Просвітництво.)

         
«Після розпаду СРСР (в Україні) не було президента, який би прийшов з місією створити нову країну. Тому «гібридного типу держава» породила «гібридну війну». Джеймс Мейс казав, що незалежність 1991 року здобула УРСР. На тому етапі всі були раді цьому компромісу, тому що вважалося, що потім таки з’явиться шанс. Але ніхто так з реформаторів і не отримав реальної влади, бо всі займалися дерибаном майна».
«Завдання громадянського  суспільства – перш ніж іти на Майдан, знати, чого ти хочеш, і навчитися цього досягти. Щоб не бути чиїмось інструментом, частиною чийогось проекту». (Читач: на жаль, ми завжди є частиною проекту. Якщо не власного, то обов’язково чийогось. Але частиною, дещицею, піко-елементом… Так влаштоване життя.)


«У нас ніби відродження! Усі кинулись займатися чимось корисним. Суспільство піднялося, щоб допомагати армії. Так, це важливо, але складові цього процесу – не лише в емоціях, потрібно розвивати «територію розуму». Інколи це не така легка справа, тому я вітаю ваші спроби провести літо розумно. Бо це потребує зусиль. Скільки живого в українському суспільстві? Скільки того, що «здатне»? Які будуть стимули? Знову-таки, раніше це була така партизанська робота: хочеш – роби, ніхто тобі не заважає, ніхто тобі не допомагає. Тепер же час такий: те, що ми робили у «Дні», умовно кажучи, потребує серійного виробництва».
«…Всі мають бути у стані війни, якщо країна воює. Не може бути так, що одні гинуть, а другі на Марсі».


«Коли я кажу, що ми повинні бути вимогливими і непохитними, то я маю на увазі не лише журналістів, а й суспільство. Бо контрреволюція вповзає непомітно. Розчиняються ідеали, розмагнічується тверда позиція, повертаються старі фігури в різних личинах. І непомітно все перетворюється. І тоді виникає запитання: чи правильно ми боремося?».
«Україну теж ламали і нищили, особливо східні території, частково території півдня, вражені Голодомором. І драма зросійщеного сходу і півдня – це драма Голодомору. Чимало людей, яких туди переселили, не винуваті, а дехто навіть і згадувати про це не хоче з різних причин. Але факт є фактом: Україну там було знищено на, можливо, 70%».
«Зараз українська національна ідея – це  дія. Нам треба зафіксувати українську ідентичність, дослідити її на всіх рівнях. Тотем українців – свобода. Цей бренд став загальновизнаним після другого Майдану. Адже через усі трагедії ХХ століття народ зберіг свою сутність. Раніше ми жили в «тоталітарній консервній банці», тому наші риси значно деформувалися…
…Розуміючи, що ми не є вершиною досконалості, що ми прекрасні в одному, але ще багато в чому нам треба вчитися в інших народів, у найкращих людей поруч з нами».


«Модернізація національного характеру потребує медійних зусиль і, знову таки, не однієї чесної розмови… Зараз пишуть мрійники в «Фейсбуці»: добре було аби скоро все закінчилося і наша країна стала знову такою миролюбною, гостинною, чудовою, привітною… Я написала, так, я теж за це, але треба бути жорсткими, впертими, мужніми, захищеними, щоб це виглядало абсолютно переконливо для усіх сусідів. У мене інший образ країни, і коли ми дивимося графіку Сергія Якутовича, на якій мужні атлети, воїни, а не опецькуваті  «галушки», то це зовсім інше розуміння того, якою ти хочеш бачити рідну країну. Як сказав колись в одному зі своїх виступів Михайло Жванецький: «Одессу придумали евреи, и все в нее поверили».  Він жартував, але, звісно, якщо ми самі придумаємо кращу Україну і самі її втілимо, ніхто не зможе нам перешкодити. Це нереально – завадити сильним мріям!».


«І мені здається, що ми, як Україна, маємо зараз оцей розкішний шанс привнести в європейське усталене життя оцей хороший степовий вітер. Тому, що європейці деколи справді втомилися від свого влаштованого життя. Ви всі пам’ятаєте, як вони дивувалися пасіонарності на Майдані. Казали про те, що давно такого не бачили, щоб хтось так самовіддано стояв за Європу, не знаючи навіть що це таке».
«Мені колись страшенно подобався один із плакатів на Майдані (він має шанс з’явитися в одному за наших фотоальбомів), там написано «Россия для грустных». А Європа для ситих, а Україна для молодих, з великим драйвом, з енергією, зі смаком до розуму, життя, розвитку. І з пам’яттю про свою велику історію. Бо неправильно казати, що Україна молода держава і їй лише 23 роки… Це все залежить від амбіцій. Ми повинні пам’ятати, що ми тисячолітня нація. Україна, радше, – зріла країна, яка має здатність вічно оновлюватися».  
          

Володимир Любивий, керівник дебатного клубу «Оратор і Я» Глухівського національного педагогічного університету імені О. Довженка. 

вторник, 8 июля 2014 г.

Критика (анализ) главы «Развитие успешного Дебатного клуба»


Из книги «Методическое пособие по ведению дебатов
в Британском/Всемирном парламентском формате»
 Нила Харви-Смита
(перевод А.А.Беляева)


Вместо эпиграфа:
«Суть этих сложных слов (составляющих теорию формальных дебатов) предельна проста. Дебаты как дея­тельность доступны и необходимы не всем, но те, кто занимает­ся ими, должны в итоге достичь успеха — признания значимо­сти победы в глазах других участников дебатов и тех, кто даже ничего об этом не знает. При этом победы не в смысле профес­сионального спорта — любой ценой — а скорее в том значении, в каком победу и успех понимали древние спортсмены-олим­пийцы: участие и преодоление себя, признание другими».
Сергей Наумов,
кандидат политических наук,
старший консультант Международной
образовательной ассоциации дебатов (IDEA)
по русскоязычным программам
(г. Санкт-Петербург, Россия)


«Ключевыми составляющими успеха являются вовлечение всех и каждого, хорошие резолюции и тренинги. Чтобы клуб процветал, нужно не только проводить игры, но и привлекать к участию в них как можно больше людей. В одной игре можно задействовать довольно много людей, исполняющих роли Председателя, таймкипера, судей, спикеров и выступающих из зала».

Мабуть, що не складно зацікавити можливістю проявити себе. Та чи є гарантія, що така форма актуалізації молодої людини буде дієва? А коли невдачі заполонять все дозвілля, присвячене дебатам? Дійсно, в цих запитаннях від скептика є щось раціональне, бо успіх перебуває на межі раціонально-ірраціонального суб’єктивно-об’єктивного сприйняття життя. Той, хто прагне має ризикувати, тобто – робити спробу, йти не за привабливим маревом задоволення, а діяти згідно обраної програми самовдосконалення. Ризикує той, хто щось має. Той, хто має лише бажання бути успішним – починає з «чистого листа», тому ризик в цьому випадку виключно суб’єктивний чинник.



«Для повышения интереса к клубу можно пригласить какого-либо известного человека в качестве Председателя на дебатах, наградить призом лучшего спикера, выступившего с речью из зала, лучшего спикера-новичка и т.д. Университет Лидса однажды пригласил спикера Палаты Общин побыть председателем, чем привлек множество людей и повышенное внимание и интерес к клубу».

Щодо запрошення цікавих і відомих персон, то не все так просто, оскільки «відомі люди» можуть не відчути необхідність в тому, щоб ділитись власним досвідом та й ще у певному дебатному форматі (тобто – за правилами). Мова про реалізацію цілого проекту-програми розвитку дебатного клубу (творчого студентського об’єднання), спрямованого на просування ідеї, змісту та сенсу починання активізації молодіжної ініціативи, популяризації практичного механізму-інструментарію (освітньої технології «дебати») як формального способу успішної соціалізації та самореалізації інтелектуальної складової особистості. Однак навіть за умови, коли десятеро з п’ятнадцяти відмовляться – все одно процес піде і обов’язково набере обертів, немов паротяг який несеться до містичної Країни Омріяного Успіху.


«Также нужно быть внимательным при составлении команд. Друзья зачастую хотят играть в одной команде. То же может относиться и к лучшим спикерам, потому что дебаты носят соревновательный характер, а людям нравится выигрывать. Тем не менее, для всего клуба будет лучше, если опытные игроки будут в команде с новичками, что позволит им быстрее научиться. Также полезно время от времени менять партнеров, чтобы почерпнуть друг у друга новые идеи и подходы к дебатам».

Відомо достатньо багато дієвих способів як формувати дружній та цілеспрямований колектив. Для прикладу – функціонування студентської навчальної (академічної) групи. Чи може такий колектив бути апріорі приреченим на успіх? Для початку потрібно сформулювати цілі, завдання та обрати спосіб реалізації плану дій. Як не крути, без керівника не обійдеться. Важливо, аби людина-керівник, яка не має походження зі студентського середовища, не псувала спонтанні комунікативні лінії, підтримувала наявні дружні стосунки навіть тоді, коли робила спробу утворити тривалий зв'язок між зовсім не близькими за духом членами колективу. Багато в цьому сенсі залежатиме від педагогічного хисту керівника дебатного клубу, відповідального за штучне формування внутрішніх зв’язків. Головне – утворювати якісні умови для випробування учасників дебатного клубу в процесі дебатних заходів (тренінгів, дебатних ігор, дебатних турнірів, фестивалів тощо). На початковому етапі застосовувати примусовий розподіл по командам не варто. Життя внесе свої корективи і їх потрібно сприймати як об’єктивний перебіг процесу формування дебатного клубу.



«Самым важным компонентом успеха клуба является правильный выбор тем для дебатов. Выбирать нужно те темы, которые привлекут потенциальных участников. Можно, конечно, каждую неделю говорить о международном праве, но это скорее оттолкнет большинство потенциальных слушателей. Гораздо лучше будет выбрать злободневную тему, волнующую, противоречивую, ту, которую люди хотели бы обсудить».

Все геніальне – просте! Почати потрібно з простих (тривіальних) тем, які не виникають занепокоєння у початківців. Наприклад: «Ця палата вважає, що весна є найкращою порою року». Тема, яка є актуальною сьогодні не завжди може бути цікавою і простою водночас. Спір заради спору – не є тим, що утворює результативність формальних дебатів.

«Довольно важным является и правильная формулировка резолюции. К примеру, вы хотите обсудить права человека. Формулируя резолюцию, как «Эта Палата защитит права человека» скорее всего вы получите спор, где новички-дебатеры из Правительства говорят, что геноцид – это плохо, а Оппозиции приходится с этим соглашаться, добавляя, что при этом государство должно защищать свободу слова. И ведь Оппозиции ничего не остается делать, не доказывать же им, что геноцид – это хорошо?».

Знову ж таки, від простого до складного. Вчитись дебатувати на практиці означає розпочати з розуміння того, що головне – бути готовим до пошуку аргументів до позиції, яка не є внутрішньо прийнятною, є фактично протилежною власним переконанням та психолого-соціальним симпатіям. Такий підхід застереже від двох речей – по-перше від розмитого сприйняття предмету дебатної гри, по-друге від недосягнення головної цілі освітньої технології «дебати», а саме – виховання толерантної та самодостатньої людини. Резолюція – це казка, а інтерпретація – це її кіно-версія.

«Резолюцию нужно формулировать более узко, к примеру, «Эта палата сократит гуманитарную помощь странам, в которых нарушаются права человека» или «Эта палата запретит богохульство». В этом случае более вероятно, что получится конструктивный спор, а не дебаты о предмете дебатов – самый унылый способ потратить час жизни».

Варто пам’ятати, що в дебатах мають зав’язатись так звані дебатні вузли, місця гри, в яких проявляється емоційний інтерес до теми, її інтерпретації. Розуміння того, що потрібно робити (говорити) для того, аби дотримуватися правил, не застосовувати дій (слів), які є забороненими в дебатуванні по відношенню до резолюції, стає можливим не одразу, а лише за умови набуття теоретичного та практичного досвіду дебатів.



«Следующим способом улучшения и развития клуба является проведение хороших тренингов. Более подробно о различных подходах к тренерству и конкретных техниках написано в отдельной главе данной книги. В целом, можно выделить три основных подхода: самообразование, наставничество со стороны других студентов и формальный коучинг. Первый подход довольно традиционен и даже старомоден. Тем не менее, он позволяет каждому найти собственный путь к совершенству, извлекая уроки из своего опыта. Некоторые из самых ярких и харизматичных дебатеров, которых я видел, были самоучками. Для таких людей соревнования самого по себе достаточно для того, чтобы научиться побеждать. Все же сейчас большинство клубов предлагают более структурированные способы получения знаний и навыков, к примеру, наставничество со стороны более опытных студентов, делящихся своими знаниями со всей группой. При этом нет разделения на экспертов и новичков, так как каждому есть, куда расти, просто за счет использования данного метода повышается уровень мастерства всей группы ввиду обмена информацией и опытом. Формальный коучинг может быть предоставлен специальным тренером или бывшим дебатером, приглашенным для проведения тренинга. Если у вас есть знакомые с опытом в дебатах Всемирного формата, они могут вам помочь в обучении. Не сказал бы, что какой-либо из этих подходов лучше другого, так как все люди разные и каждому может подойти свой метод».

Дебатний клуб, як творче студентське об’єднання, потребує чіткої програми діяльності, елементом якої має бути проведення навчальних тренінгів – навчального заняття з застосуванням практичних вправ для того, аби учасники могли пізнати основні правила дебатування, набути досвіду участі в дебатній грі. Запросити для проведення тренінгу відомого фахівця, який  має досвід практичної участі в складових освітньої технології дебати (дебатування, суддівство, проведення тренінгів та організація турнірів інших дебатних форумів), взяти участь в виїзних дебатних школах, які проводять національні осередки розповсюдження дебатної форми розвитку молоді – означає досягти високого рівня організації платформи підготовки дебатерів з числа зацікавлених студентів, мати оптимістичну перспективу розвитку починання, спрямованого на застосування освітньої технології «Дебати». Дебатний клуб – є безумовною формальною структурою, творчим добровільним об’єднанням людей здатних породити ідеї та реалізувати їх, тому в програмі його діяльності на певний період має неодмінно бути зрозуміла система проведення тренінгів, яка базується на вже на апробованих методах навчання (вправи та імпровізаційні реакції на перебіг тренінгу), передачі навичок дебатування (підготовки, участі в грі та рефлексії). Важливо знайти можливість запросити на засідання відомого дебатного тренера, отримати літературу (посібники, буклети, плакати, значки, вимпели тощо), але це не стане панацеєю, якщо колектив дебатного клубу не набуде свідомих рис готовності до наполегливого просування до мети, якою є, незаперечно, особистісний ріст учасників, розвиток навчального закладу як передового по відношенню до сприйняття сучасних тенденцій молодіжного руху. «Кожного разу виступаючи публічно ми доводимо свою здатність бути лідерами» – принцип співпраці в рамках дебатного клубу.   



«В целом, ответом на вопрос «Что нужно, чтобы начать?» является «Меньше, чем вы думаете», всего лишь базовое понимание игры, желание попробовать разные упражнения на развитие ораторского мастерства, интересные резолюции, привлекательные для участников и слушателей, а также дружеская атмосфера».

Головне – бажати змінити оточення і самого себе. Не шукати причин для виправдання власної пасивності. «Хто як не я?» і вперед до перших дебатних перемог та приємного відчуття від належності до цікавого, захоплюючого світу молодіжних дебатів у Британському форматі парламентських дебатів (Світові парламентські дебати). Ніхто, крім самого себе, тобі не гарантує успіху в житті. Однозначно, що вміння бути переконливим та не боятись публічно висловлювати свою позицію є важливими складовими компетентності професіоналу.


«В любых делах при максимуме сложностей
Подход к проблеме все-таки один:
Желанье – это множество возможностей,
А нежеланье – множество причин».
                                                            (Эдуард Асадов).

Фото з сайту "Фототелеграф".

Володимир Любивий, керівник дебатного клубу «Оратор і Я» Глухівського національного педагогічного 
університету                               
імені Олександра Довженка