Фундаментальні тези щодо визначення допрофесійної військової підготовки. Частина ІV.

Продовження.

«Однак, це визначення не є переконливим для означення цілеспрямованого навчально-виховного процесу з ВП учениць, формування певних умінь, навичок, патріотичних почуттів до краю, переконань, і врешті-решт готовності захищати свою країну. Ці терміни є доволі однобічними та не враховують сутнісних та ідейних аспектів ВП учениць.

Вдале визначення досліджуваного поняття, на наш погляд, дає польська вікіпедія [304], яка посилається на урядовий циркуляр 1928 р. ВП трактується як колишній предмет, участь дівчат в якому була добровільною, і реалізація якого відбувалася у старших VII і VIIII класах шкіл хлопців та дівчат, сфера навчання якого обіймала широкі поняття цивільного захисту, методи захисту перед різними небезпеками і підготовка до дій у випадку катастроф; надання першої медичної допомоги; а також військова тематика – загальна інформація про види зброї, стрілецька підготовка, принципи військової служби, топографія, міжнародне право в сфері збройних конфліктів. На нашу думку, це трактування найбільш повно і точно відображає сутність ВП у польській освіті досліджуваного періоду.

«Розглядаючи поняття «військова підготовка», науковець міжвоєнного
періоду С. Федорович зауважив, що під ВП дівчат потрібно розуміти
обов’язковий предмет, а не роботу в шкільній організації, що проводиться
військовим органом. ВП не є нагромадженням таких предметів, як: служба,
стрільба, бій (теренознавство, протиповітряна і протигазова оборона (далі – ППіПГО), бойова організація), медична підготовка, фізичне виховання. Кожний з тих предметів опирається на знання інших загальноосвітніх дисциплін, наприклад, протигазова оборона – на хімію, теренознавство – на географію, картографію і тригонометрію, стрільба – на балістику (розділ фізики) тощо, з чого і випливає міжпредметний характер дисципліни. Для цього науковець радив здійснювати на початку року предметні комісії, де б кожний навчальний предмет обговорювався на питання потенціалу ВП, що фактично і здійснювалося на терені середніх шкіл ЗУЗ [198, с. 135-136]». 

Доцільно представити цілісну схему моделі ВП учениць, відповідно до
цілей і завдань ВП, яка охоплювала всі класи середніх загальноосвітніх закладів, демонструючи певні етапи її викладу Модель – це послідовне розгортання сукупності діяльностей, що згруповані відповідно до специфіки класів, особливостей поетапної організації навчально-виховної діяльності у класах для учениць та її здійснення. Загалом така модель органічно демонструє наявний у Другій Речі Посполитій процесуальний зміст організації навчально-виховного процесу учениць та важливий дидактико-виховний аспект ВП у всіх класах.

«Серед педагогів Галичини та Волині утворилося два ворогуючі табори на це нововведення – консеквенціоналістів та утилітаристів. Перші (більшість вчителів-предметників та консервативних педагогів) в основному виступали проти такої ідеї, оскільки подібний крок нівелював би сутність загальноосвітніх предметів «в угоду ВП» [2, с. 56].

«Прихильниками іншого методу були утилітаристи у галузі ВП (в основному комендантський склад, вчителі ФВ, військове відомство і напіввійськові організації), які, на думку науковця, абсолютно не розуміли загальних педагогічних цінностей ВП. Ці цінності вдасться досягти лише тоді, коли шкільний гуфєц і його робота буде у цілком військовій атмосфері за прикладом жіночого військового підрозділу, і до інших сфер шкільного життя не буде мати ніякого відношення. Все інше, розпорошене у навчальних програмах загальноосвітніх предметів, в очах учениць буде смішним та проігнорованим, у такій серйозній роботі, як ВП учениць. У такому випадку зусилля у цьому напрямку будуть працювати протилежно і попрямують на бажання ухилитися молоддю від роботи у шкільному гуфці [145, арк. 16].

Однак, вище викладені концепції по суті є або офіційними, або ж
повторенням визначень офіційних нормативних актів, а на наше переконання, будь-яка підготовка – це, насамперед, самоорганізація власної активної, вмотивованої діяльності, що полягає у бажанні навчатися, та у контексті військової справи потребує і педагогічного, і командного супроводу.

Інтеграцію досліджуваного поняття у педагогічну площину найбільш
повно, на нашу думку, було здійснено в Урядовому журналі (Dziennik Urzędowy) куратором Львівського шкільного округу др. Т. Купчиньський (T. Kupczyński) від 05.05.1938 р., який визначав, що «військова підготовка учнівства до оборони краю є головним, початковим завданням сучасної школи. І недостатньо оточити ученицю шкільним гуфцем ВП, забезпечивши якомога найкращі для неї умови роботи, а в сукупності виховної роботи необхідно прагнути до вироблення в учнівства відповідної моральної постави, при навчанні та реалізації програм
окремих предметів, прямо та побічно підкреслювати всі питання, що пов’язані із національною обороною, пронизуючи ними зміст навчальних предметів» [192, c.62].

І на останок про визначення «військової підготовки» в контексті навчання старшокласниць О. Топоренко таким чинок робить висновок: «Із врахуванням вищезазначеного пропонуємо таке трактування військової підготовки учениць у школах: «військова підготовка учениць в освітніх закладах часів Другої Речі Посполитої – це існуюча в межах досліджуваного періоду робота з первинного військового навчання та виховання дівчат, опанування елементарних військових знань та оволодіння способами їх практичної реалізації – і як результат їх можлива підготовка до служби у допоміжних військових підрозділах, і водночас інструмент полонізації в освіті, що був спрямований на формування свідомості польок, які були готові у критичний для держави час стати на її захист» [2, с. 58].

Все б добре, якби не результат спроби захисту Другої Речі Посполитої у вересні-листопаді 1939 року. Навіть така унікальна платформа виховання національної готовності до захисту/оборони як «військова підготовка старшокласниць» не спрацювала в конкретному історичному періоді. Війська вермахту (Німеччина) окупували Польщу за лічені місяці і потім поділили з СРСР. Висновок може бути один: ця сфера не є визначальною з точки зору можливості захищати незалежність країни у війні. Разом з тим, історична правда враховує і сучасність, в якій Польща є розвинутою країною, членом НАТО і ЄС. Тому, варто проходити історичні випробування максимально активізуючи національний потенціал задля захисту держави. Як вчить досвід Другої Речі Посполитої, аби мати успішну перспективу справжньої незалежності держави потрібно набратись мужності і витримки, долати труднощі, якими б кривавими вони не були, бо боротьба за суверенітет і захист Вітчизни мають історичне значення не так у конкретному, як у перспективно-історичному розумінні.  

Окреме місце в життєдіяльності ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою і у сфері ДВП зокрема відводиться самоврядуванню, яке функціонально є елементом військової підготовки, оскільки торкається проблематики управління (як функції) колективами як у формальній так і у неформальній проекції. 

Загальні збори взводів (рот) ліцеїстів:

-                висувають своїх представників до Ради ліцеїстів ліцею;

-                обирають Раду ліцеїстів роти;

-                обирають редколегію шкільної газети «Шкільний кур’єр» (в т.ч. стінного друкування);

-                розглядають і обговорюють питання, спрямовані на виховання ліцеїстів у дусі вірності своїй професії – захисника Батьківщини, формування в них високих професійних, ділових і моральних якостей, активності і відповідальності за виконання завдань навчального процесу, службових і громадських обов'язків;

-                згуртовують колектив ліцеїстів навколо патріотичної ідеї державної незалежності України, підтримують у ньому товариські відносини;

-                пропагують військово-історичні традиції народу України, свого військового ліцею, забезпечують участь ліцеїстів у військово-патріотичному вихованні учнів молодших класів місцевих загальноосвітніх шкіл, пропаганді серед них офіцерської професії, ратних подвигів народу України, у наданні допомоги молоді в підготовці до вступу до військових ліцеїв та ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою;

-                розглядають всілякі негативні явища в колективі: конфліктні ситуації між ліцеїстами, випадки образи і негативної поведінки, підрив авторитету і гідності, грубості, порушення дисципліни й етики ліцеїста;

-                спільно з командуванням організовують дозвілля і культурно-освітні заходи для ліцеїстів, спортивно-масову роботу з ними;

-                відзначають ліцеїстів, які досягли успіхів у спорті, вітають їх зі знаменними подіями в особистому житті;

-                мобілізують ліцеїстів на зразкове утримання приміщень і території ліцею, виховують у них культуру в організації свого побуту, ведуть боротьбу зі шкідливими звичками.

Обговорення на загальних зборах рот ліцеїстів проводиться за умови гласності, вільної дискусії (тематичних дебатів), товариської критики й самокритики. Кожний ліцеїст має право на виступ.

Всілякі дії, спрямовані на утиск критики, обмеження свободи слова, не допускаються.

Рішення загальних зборів ліцеїстів приймаються відкритим  голосуваннями і вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало більше половини присутніх на зборах.

Рішення загальних зборів з питань, які належать до компетенції зборів ліцеїстів, є обов’язковими для всіх ліцеїстів і доводяться до всього особового складу роти.

Загальні збори взводу (роти) проводяться за необхідністю, але не менше двох разів на семестр.

На загальних зборах ліцеїстів обирається відкритим голосуванням  Рада зборів ліцеїстів у кількості,  яку визначає рішення загальних зборів.

У практичній діяльності Рада зборів ліцеїстів (або по іншому названа колегіальна рада) виходить з рішень загальних зборів ліцеїстів, завдань, які стоять перед особовим складом, ініціативних пропозицій ліцеїстів:

-                готує і розглядає питання, які підлягають обговоренню на загальних зборах ліцеїстів, проводить у життя і здійснює контроль за виконанням прийнятих постанов;

-                у повсякденному житті проводить індивідуальну роботу з ліцеїстами, запрошує їх на засідання ради, вказує їм на недоліки в навчанні, у службі, осуджує негативні вчинки;

-                розглядає заяви, пропозиції ліцеїстів, готує рішення щодо їх виконання;

-                разом з командуванням вивчає моральну атмосферу в роті, намічає й обговорює заходи, пов'язані з її покращенням;

-                організовує дозвілля, культурно-освітні заходи для ліцеїстів, залучає їх до художньої самодіяльності, занять у клубах за інтересами.

Загальні збори  взводів проводяться по мірі необхідності, але не менше 1 разу на місяць.

Командири підрозділів повинні з повагою ставитися до думки загальних зборів ліцеїстів і брати активну участь у реалізації прийнятих рішень.

 

 

Список використаних джерел:

1. Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. – Постанова КМУ від 23 листопада 2011 р. № 1392. –  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/often-

2. Топоренко О.Ю. Дисертаційне дослідження на тему: «Військова підготовка старшокласниць на західноукраїнських землях у роки Другої Речі Посполитої (1922-1939 рр.)», 2018. – 405 с.

3. Шевченко А. Хімія у військовій справі: Навчальний посібник. – К. : Київська книжково-журнальна фабрика, 2011. – 104с.

Фундаментальні тези щодо визначення допрофесійної військової підготовки. Частина ІІІ.

 

Щодо п. 3 зазначеного переліку проблем. ООН засуджує застосування дітей у війнах, бойових діях. Міжнародна спільнота має також засоби, жорсткіші за осуд. Гуманітарне міжнародне право та Конвенція ООН про права дитини забороняють залучення дітей як солдатів. Якщо діти є молодшими 15 років, то йдеться про воєнний злочин, який може переслідувати Міжнародний кримінальний суд у Гаазі.

В «Паризьких принципах» зазначається, що використання дітей збройними силами та формуваннями «порушує їх права та завдає фізичної, емоційної, ментальної, духовної шкоди, а також шкоди їх розвитку». Багато з таких дітей згодом ще протягом тривалого часу стикаються з психологічними наслідками.

«Навіть якщо діти напряму і не залучені у бій, сам їх зв'язок зі збройними формуваннями чи силами робить дітей більш уразливими. Вони можуть потрапити під перехресний вогонь, підірватися на міні чи зазнати каліцтва від нерозірваних боєприпасів або, особливо що стосується дівчат та жінок, стати жертвами сексуального насильства та експлуатації», – пояснює Аннетте Ліс (ЮНІСЕФ).

 

Про військове навчання. Є ще один вид діяльності, заборонений Конвенцією ООН про права дитини. «Дітей до 17 років не можна навчати поводженню зі зброєю», – зауважує Барбара Кюпперс (ООН). Втім, за словами фахівчині, цих норм не завжди дотримуються обидві сторони конфлікту на Донбасі.

Наприклад, в «Луганському козачому кадетському корпусі» розповіли, що у них діти вчаться з п'ятого класу. Відмінність від шкільної програми полягає в тому, що більше годин відведено на загальну фізичну та військову підготовки. «Початкова військова підготовка поділяється на стройову, вивчення статутів, тактичну, вогневу підготовку», – уточнив представник корпусу.

Неформальна військова підготовка для дітей. На підконтрольній уряду території України певну військову підготовку для неповнолітніх пропонував  «Правий сектор» (ПС) як громадська організація. «Звісно, бойову зброю їм (дітям) ніхто не дає: ні автоматів, ні гранат. Тобто, вони беруть участь у військово-політичній грі. Я не бачу нічого страшного чи поганого, це патріотичне виховання дітей», – заявляв у 2017 році DW прес-секретар ПС Артем Скоропадський. Він уточнював, що такі тренування проходять на Закарпатті, Тернопільщині, Львівщині. «Діти вчаться, як, наприклад, збирати автомат. Ясно, що йому ніхто не дасть автомат справжній, а лише макет», – додав Скоропадський. Він додав, що до «Добровольчого українського корпусу» ПС беруть лише повнолітніх. «Але у 18 років людина ще надто молода, тому ми намагаємося брати з 21-22 років», – уточнив прес-секретар ПС. Зазначимо, що президент України Петро Порошенко в інтерв'ю DW заявив, що ПС перебуває «в процесі роззброєння».

 

В ЮНІСЕФ дуже занепокоєні трендом мілітаризації дітей в Україні. «Школи та інші освітні заклади мають бути територією миру, де діти можуть зосередитися на навчанні у спокійному та безпечному оточенні», – наголошує Аннетте Ліс. Така мілітаризація, зокрема, веде до «прийняття насильства як легітимного засобу отримати те, що хочеш». «Ми можемо уже бачити вплив у іграх дітей, які включають, наприклад, «взяття у заручники». Крім того, є доповіді про підвищення домашнього насильства у сім'ях внутрішньо переміщених осіб та українських солдатів, які повернулися (з фронту – Ред.)», – говорить співробітниця ЮНІСЕФ.

Ця проблематика перебуває у перманентному розвитку і потребує регулярного моніторингу, оскільки торкається не лише прав дитини, а й життя конкретних неповнолітніх громадян України.

Історичний аспект розгляду проблематики ДВП

Про важливість визначення понять зі сфери військової підготовки.

За матеріалами дисертації Топоренка О.Ю. на тему: «Військова підготовка старшокласниць на західноукраїнських землях у роки Другої Речі Посполитої (1922-1939 рр.)» [2].

«Групою краківських вчених на чолі з В. Сипнєвським (W. Sypniewski) [366], а пізніше і С. Забдирським (S. Zabdyrski) систематизовано фундаментальні вимоги педагогіки щодо ВП, а саме:

1) зв’язок дидактичного компонента із практикою, в тому числі з наявним бойовим досвідом, який обов’язково повинен оновлювати змістовний компонент дисципліни;

2) пристосування навчання і виховання у сфері ВП до шкільних вимог та педагогічного процесу школи;

3) виховання учнівської молоді в дусі любові до батьківщини» [2, с. 44].

Топоренко зазначає, вишукуючи тлумачення військових термінів: «Значна частина вчених особливу увагу приділяли визначенню понять
«військова підготовка», «військова підготовка старшокласниць», «військова підготовка юначок», «вишкіл учениць» тощо. Необхідно зазначити, що висвітленню проблеми військової термінології у педагогічній площині загалом присвячені праці радянських (А. Аронов, І. Жуков, В. Третьяков, В. Чудний) та вітчизняних (О. Гончаренко, А. Дубовик, В. Задунайський, В. Кульчицький, Н. Соколова) вчених, однак вони становлять беззаперечну цінність для аналізу проблем лише української освіти та підготовки до служіння в українському війську, а також при аналізі радянської системи допризовної і медичної підготовки в освітніх закладах. Аналіз такої практики у працях вітчизняних авторів (О. Гончаренко [26], О. Жаровська [53], В. Задунайський [54], В. Кульчицький [74], Н. Соколова, М. Тимчик [121] та ін.) дає підстави стверджувати, що зміст цього поняття визначається тільки у руслі освітньої практики з формування в учнів військово-патріотичних якостей під час самовідданої служби українському народу, забезпечення культуровідповідності та природовідповідності, виховання почуття любові до української Вітчизни. Посилання – дисертаційні.

Відзначимо, що незважаючи на популярність та значну кількість
інтерпретацій термінів з військово-патріотичної тематики у сучасній історикопедагогічній науці, вітчизняними вченими не розглядалося обґрунтування теоретичних основ концепту «військова підготовка», що означав практику з надання військових знань, умінь та навичок різним групам населення західноукраїнських земель в Другій Речі Посполитій.

Я. Кабасувна (J. Kabasówna) зазначала, що для нового виду роботи, від
якого залежить можливість жінок виконувати свої обов’язки під час воєн,
потрібно скласти особливий підхід, що відповідає їхнім можливостям,
понятійно-термінологічний апарат, а також методологічний інструментарій,
оскільки жінки у деяких параметрах відстають від чоловіків (наприклад, фізична сила). Це необхідно для якісної роботи з жінками, а також рівноправної співпраці із чоловіками. Авторка радила запозичувати досвід такої практики у сусідніх країнах (Франції, Німеччини тощо) [226, с. 139].
На думку громадської діячки міжвоєнного періоду з поширення військової
освіти для учениць у Львові В. Ямьолковської (W. Jamiolkowska), термін
«військова підготовка учениць» у шкільній практиці не потрібно розглядати як продукт фемінізму, який є вже непотрібним, бо у Польщі 1920-х р. офіційно існувало рівноправ’я. Цей термін є важливою ознакою того, що молоді юначки хочуть боротися з пасивністю, закріпити свою перемогу у процесах захисту країни через пролиту кров польок під час Першої світової війни та війни за незалежність Польщі. Це дасть змогу рівноправно з хлопцями навчатися військовій справі, нести відповідальність за свою діяльність перед Богом, державою та історією тих забутих жінок, які впродовж століть виборювали собі право на місце у військовій справі [218, с.29].

Цілий ряд визначень ВП подано автором на стор. 47-48 дисертації.

Далі О. Топоренко уточнює: «під військовою підготовкою різні науковці міжвоєнної доби розуміли сукупність цільових загальних дій в дидактичному та виховному аспектах, що мають за мету формування свідомо визначених умінь та навичок в період військових загроз та стихійних лих. Ще інакше трактується цей термін у нормативно-правовій базі (детальніше див. розділ 3.1.) через видання безлічі нормативних актів різними політичними таборами, які приходили до влади. Натомість, поняття ВП в сучасній психолого-педагогічній і військовій літературі розглядається не тільки як колишня назва навчального предмета, а й як процес взаємодії суб’єкта й об’єкта освіти для передачі молодому поколінню елементарних основ військових знань, формування рухових умінь, фізичних
якостей, військово-патріотичних почуттів і морально-психологічної готовності до захисту Вітчизни у небезпечний для неї час [381]. Так, в Універсальному словнику польської мови ВП конкретизується як практика навчання всієї учнівської молоді на засадах військової дисципліни, військової честі, патріотизму до Вітчизни, військової тактики, техніки, військових звань, муштри, стрілецьких вправ та інше, що впроваджувались у деяких польських середніх школах [344].

Зазначимо, що існує значна частина сучасних дослідників, які
ототожнюють ВП учениць досліджуваного періоду із практикою патріотичного виховання, яке називають також громадянським вихованням учениць [4, С. 6-7], [10], [78, С. 122-123], [169], [238], [259], [329].

Однак варто зауважити, що таке трактування є недостатньо правильним, оскільки патріотичне виховання не передбачає набуття знань, умінь та навичок із військової справи, а сприяє формуванню любові до своєї батьківщини, її минулого і теперішнього, зміцненню відповідальності за її всебічний розвиток іі місце серед інших країн [276, с. 448].

Аналіз спогадів польських жінок-офіцерок, що зібрані Бр. Санейко-Квасніцкою (Br. Sanejko-Kwaśnicka) [316], а також спогадів громадської діячки родом з Одеси Г. Крахельської (H. Krachelska) [243], дає підстави стверджувати, що офіційно використовувався термін «військова підготовка», однак інколи застосовувалися і «військове виховання», «бойове виховання» тощо. Ми не погоджуємося, що термін «бойове виховання» є прийнятним до освіти та освітньої діяльності у закладах середньої освіти, оскільки процес формування бойових якостей стосується сфери діяльності військової інституції в процесі проходження військової служби.
Поняття вишкіл теж є неоднозначним. Так, вітчизняний Академічний
тлумачний словник української мови визначає його, як «ретельне навчання чого не будь, прищеплення певних навиків, привчання до дисципліни та ін. [113].

Тогочасний словник польської мови трактує це поняття як: «навчити когось в певній галузі, як правило, в короткий проміжок часу, на курсах» [322]. Інший польський словник вбачає у терміні «навчання навичок людини у якійсь сфері» [325]. Більш точнішим, на наш погляд, є визначення «вишколу» в інструкції Державного управління фізичного виховання та військової підготовки (далі – ДУФВіВП) «Військова підготовка дівчат-учениць», де «основою вишколу старшокласниць є фізичне виховання, для досягнення дівчатами необхідного рівня здоров’я і потрібної підготовленості та фізичної витривалості» [267].

«Фундаментальні тези щодо визначення допрофесійної військової підготовки»

 Частина ІІ.

Військово-патріотичне виховання як компонент ДВП ліцеїстів здійснюється з метою забезпечення їх високої мотивації до військової служби, формування морально-психологічної готовності до захисту суверенітету і територіальної цілісності України, активної громадянської позиції, військово-професійних, морально-психологічних і фізичних якостей захисників Вітчизни .

           Військово-патріотичне виховання організується у формах ознайомлення ліцеїстів з:

-         бойовими традиціями українського народу;

-          повсякденною життєдіяльністю та бойовим навчанням у Збройних Силах України (в т.ч. Військово-Морських Сил);

-         залученням ліцеїстів до військово-історичної роботи;

-         а також під час набуття ліцеїстами теоретичних знань та практичних навичок з курсу «Захист Вітчизни».

 

Поряд з традиційними формами і методами можуть використовуватися також інноваційні технології військово-патріотичного виховання в контексті допрофесійної військової підготовки як спеціалізації ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою.

У ліцеї запроваджуються такі військові ритуали:

урочисті шикування (мітинги) з нагоди посвяти в ліцеїсти юнаків, які вступили до ліцею;

ритуал початку навчального року (День знань);

свята останнього дзвоника;

ритуал випуску ліцеїстів.

Ліцеїсти можуть залучатися до участі в парадах військ, військово-патріотичних заходах згідно Указу  Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та (наказів, розпоряджень, директив, доручень) Міністра оборони України та начальника Генерального штабу Збройних Сил України – Головнокомандувача Збройних Сил України, директора Департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України.

У ліцеї урочисто відзначаються державні і військові свята, пам’ятні дати української історії та День ліцею.

Режим роботи ліцею – цілодобовий, затверджується рішенням педагогічної ради ліцею та погоджується з відповідним органом управління освіти і територіальною установою державної санітарно-епідеміологічної служби. Протягом навчального року ліцеїсти перебувають в ліцеї цілодобово. Звільнення з розташування ліцею здійснюється у визначений розпорядком дня час за рішенням командира взводу.

Розпорядок дня та Правила внутрішнього розпорядку ліцею затверджуються директором ліцею відповідно до вимог Конституції України, законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», статутів Збройних Сил України з урахуванням вікових особливостей ліцеїстів і ліцеїсток.

На початку нового навчального року всі учасники навчально-виховного процесу ознайомлюються з Правилами внутрішнього розпорядку ліцею під підпис.

Ліцеїсти у відповідності до Правил внутрішнього розпорядку та розпорядку дня залучаються до робіт з самообслуговування, різних видів іншої суспільно корисної праці з урахуванням віку і фізичних можливостей за умови дотримання Державних санітарних правил та норм (ДСПіН 5.5.2.008 -01).

Відволікання ліцеїстів за рахунок навчального часу (зняття з занять згідно розкладу та з самостійної підготовки) для виконання і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання та виховання, забороняється.

Щоденна кількість і послідовність навчальних занять визначається розкладом уроків, який складається відповідно до вимог робочого навчального плану з дотриманням педагогічних та санітарно-гігієнічних вимог і затверджується директором ліцею.

Час для проведення факультативних та додаткових занять визначається розпорядком дня ліцею.

На виконання завдань у режимі самостійної підготовки відводиться 3 години.

Зміст, обсяг і характер завдань на самостійну підготовку визначаються вчителем відповідно до педагогічних та санітарно-гігієнічних вимог з урахуванням індивідуальних особливостей ліцеїстів.

Виконання завдань на самостійну підготовку здійснюється під керівництвом командира взводу – офіцера-вихователя, психолога, соціального педагога, вихователя-методиста та вихователя. В окремих випадках – за участі вчителів (за особливої потреби).

У ліцеї здійснюється оцінювання навчальних досягнень ліцеїстів.

Оцінювання навчальних досягнень ліцеїстів здійснюється відповідно до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.08 № 371.

Основними видами оцінювання навчальних досягнень ліцеїстів є поточне та підсумкове (тематичне, семестрове, річне), державна підсумкова атестація.

Обов’язковому оцінюванню підлягають навчальні досягнення ліцеїстів з предметів інваріантної та варіативної складових навчального плану ліцею.

З метою якісного оцінювання навчальних досягнень ліцеїстів та для забезпечення оптимальної організації виконання обов’язкових письмових робіт складається графік проведення окремо на І та ІІ семестри письмових контрольних робіт протягом навчального дня.

            Виставлення оцінок визначено наказом Міністерства освіти і науки України від 03.06.08 № 496 «Про затвердження Інструкції з ведення класного журналу учнів  5-11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів».

У документ про освіту (табель навчальних досягнень, свідоцтво, атестат) вносяться оцінки рівня навчальних досягнень відповідно до чинної системи незалежного оцінювання навчальних досягнень осіб, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів України.

Поведінка ліцеїстів оцінюється як «зразкова», «задовільна», «незадовільна».

Оцінка «зразкова» виставляється ліцеїстам, які старанно навчаються і беруть активну участь у житті ліцею, виконують вимоги статутів Збройних Сил України та обов’язки ліцеїста, визначені даним Статутом.

Оцінка «задовільно» виставляється ліцеїстам, які виконують вимоги статутів Збройних Сил України, обов’язки ліцеїста, визначені даним Статутом, але допускають окремі порушення дисципліни.

Оцінка «незадовільно» виставляється ліцеїстам, які не виконують своїх обов’язків, визначених даним Статутом, або допускають грубі порушення військової дисципліни в ліцеї.

В окремих випадках оцінка «незадовільно» може бути виставлена за скоєння ліцеїстами поодиноких антигромадських або аморальних вчинків.

Семестрові та річні оцінки поведінки ліцеїстів – «зразкова» та «задовільна» – виставляються після обговорення на педагогічних нарадах рот і затверджуються командирами рот.

Оцінка «незадовільна» виставляється за рішенням педагогічної ради ліцею за поданням командира взводу. Ліцеїсти, які отримали оцінку «незадовільна», з ліцею відраховуються.

Ліцеїсти, які систематично або грубо порушували дисципліну (перелік порушень визначається правилами внутрішнього розпорядку ліцею), за рішенням педагогічної ради та відповідним наказом директора ліцею, відраховуються з ліцею і направляються на навчання до загальноосвітніх навчальних закладів за місцем проживання батьків або осіб, які їх заміняють, з повідомленням про це відповідного органу управління освітою.

Питання щодо відрахування ліцеїста за систематичні або грубі порушення дисципліни розглядається педагогічною радою в присутності хоча б одного з його батьків або особи, яка їх замінює.

«Фундаментальні тези щодо визначення допрофесійної військової підготовки»

 В чотирьох частинах.

         

 

Частина І.

           Відкриття в Україні нових типів загальноосвітніх навчальних закладів, до яких належать і військові ліцеї та ліцеї (ліцеї-інтернати) з посиленою військово-фізичною підготовкою (на сьогоднішній день навчальних закладів такого типу – 19), обумовлює військово-професійну спрямованість навчання та виховання майбутніх офіцерів з підліткового віку на основі «особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів» [3].

Важливим контекстом у цьому зв’язку є наявність міжпредметних обмінів, що спрямовані на розвиток військової підготовки як системного підходу до освітнього процесу (НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС). З іншого боку, навіщо предметнику орієнтувати і акцентувати учнів на військову підготовку? Бо «ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою» є спеціалізованим навчальним закладом. Більше того, він є закладом професійної орієнтації та виховання майбутніх офіцерів. Саме тому пріоритет ДВП («допрофесійної військової підготовки») є природним з точки зору організації діяльності ліцею-інтернату. 

У процесі допрофесійної підготовки майбутніх військовослужбовців пріоритетним є зміст навчання. В умовах допрофесійної військової підготовки потрібно навчити ліцеїстів уміти відбирати і використовувати потрібну інформацію, що має військовий зміст [1].

В Правилах приймання до ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою, затверджених Наказом Міністерства освіти України, Міністерства оборони України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України від 26.07.1999 № 266/222/363, зазначено, що ліцей  забезпечує   здобуття   учнями   повної   загальної середньої освіти і здійснює їх допрофесійну військову підготовку.   

Організація навчання в умовах допрофесійної військової підготовки
полягає в комплексному застосуванні в якості чинників формування знань у
ліцеїстів: групової навчальної діяльності, дидактичних ігор, навчальних
проектів, диференційованих пізнавальних задач, що мають військово-професійний зміст, як в урочний час, так і на самопідготовці.

Допрофесійна військова підготовка (ДВП) є цілеспрямованими військово-педагогічними зусиллями, спрямованими на забезпечення поглибленої можливості здобуття ліцеїстами первинних військових знань та навичок, необхідних для подальшого їх вступу і навчання, у вищих військових навчальних закладах та вищих навчальних закладах, що мають військові навчальні підрозділи.

ДВП спрямовується на:

забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти, формування і розвиток соціально зрілої, творчої особистості з усвідомленою громадянською позицією (патріотизму), почуттям національної самосвідомості, а також створення умов для оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру тощо;

створення умов для здобуття вихованцями ліцею освіти в межах обсягу, визначеного державним стандартом загальної середньої освіти;

виховання ліцеїстів у дусі відданого служіння Українському народові, любові до військової служби та свідомого прагнення до оволодіння професією офіцера;

підготовки ліцеїстів морально і фізично здоровими, загартованими, спроможними долати можливі труднощі на шляху до успіху (військової служби в т.ч.).

 

Проблема методичного забезпечення.

           Ліцеї-інтернати з посиленою військово-фізичною підготовкою як феномен середньої освіти, є закладами спеціалізованої освіти, що забезпечують здобуття повної середньої освіти.

           Сьогодні не існує стандарту і закріпленого співвідношення дисциплін задля забезпечення спеціалізації, а саме – допрофесійної військової підготовки з метою ведення професійної орієнтації і визначення з ймовірністю перспективи отримання фаху військового (офіцера). Проблема забезпечення методологією процесу навчання і виховання як встановлення певного стандарту, що є науково-обґрунтованим і експериментально доведеним; оптимальним за організаційно-функціональною структурою; визнаний як успішний і ефективний, апробований спосіб змістовного наповнення освітнього процесу.

           1. Інваріантна і варіативна складові навчального плану закладу мають бути стандартизовані як інтегративна модель навчання і виховання в ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою.

           2. Обґрунтування необхідності роздільного навчання і необхідність забезпечення стандартів гендерного підходу до організації процесу навчання і виховання.

           3. Допрофесійна військова підготовка і дотримання прав дитини згідно з Конвенцією ООН про права дитини: пріоритетність дотримання права вільного розвитку особистості людини над важливістю досягнення ідеалу допрофесійної військової підготовки.

           4. Проблема підготовки і перепідготовки військово-педагогічних кадрів  (в т.ч. офіцерів-вихователів), атестаційні іспити і відповідність посаді.

           5. Акцент на розвитку критичного мислення і комунікативної компетентності ліцеїстів інноваційними освітніми засобами (освітня технологія «Дебати» тощо) як спосіб забезпечення якості освіти і експліцитних рішень у визначенні професійних орієнтирів випускників та в ситуації вибору (в т.ч. в екстремальних ситуаціях).

 

Щодо п. 1: Індивідуалізація і диференціація навчання в ліцеї забезпечуються реалізацією інваріантної та варіативної складових змісту Державного стандарту загальної середньої освіти.

Варіативна частина формується ліцеєм з урахуванням спеціалізації та профілю навчання ліцеїстів.

Навчально-виховний процес у ліцеї організовується у формі уроків, лекцій, лабораторно-практичних, семінарських занять, диспутів, навчально-виробничих екскурсій тощо і поєднується з науково-методичною, науково-дослідною та експериментальною роботою педагогічних працівників. Поряд з традиційними формами і методами можуть використовуватися також інноваційні технології навчання.

Під час навчально-виховного процесу в ліцеї проводяться факультативні та додаткові заняття загальноосвітнього і військово-прикладного характеру, заняття в спортивних секціях, гуртках військово-історичного, національно-патріотичного та культурно-естетичного спрямування, спортивні змагання, екскурсії.

Військово-патріотичне виховання як компонент ДВП ліцеїстів здійснюється з метою забезпечення їх високої мотивації до військової служби, формування морально-психологічної готовності до захисту суверенітету і територіальної цілісності України, активної громадянської позиції, військово-професійних, морально-психологічних і фізичних якостей захисників Вітчизни .

           Військово-патріотичне виховання організується у формах ознайомлення ліцеїстів з:

-         бойовими традиціями українського народу;

-          повсякденною життєдіяльністю та бойовим навчанням у Збройних Силах України (в т.ч. Військово-Морських Сил);

-         залученням ліцеїстів до військово-історичної роботи;

-         а також під час набуття ліцеїстами теоретичних знань та практичних навичок з курсу «Захист Вітчизни».

 

Поряд з традиційними формами і методами можуть використовуватися також інноваційні технології військово-патріотичного виховання в контексті допрофесійної військової підготовки як спеціалізації ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою.

У ліцеї запроваджуються такі військові ритуали:

урочисті шикування (мітинги) з нагоди посвяти в ліцеїсти юнаків, які вступили до ліцею;

ритуал початку навчального року (День знань);

свята останнього дзвоника;

ритуал випуску ліцеїстів.

Ліцеїсти можуть залучатися до участі в парадах військ, військово-патріотичних заходах згідно Указу  Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та (наказів, розпоряджень, директив, доручень) Міністра оборони України та начальника Генерального штабу Збройних Сил України – Головнокомандувача Збройних Сил України, директора Департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України.

У ліцеї урочисто відзначаються державні і військові свята, пам’ятні дати української історії та День ліцею.

Режим роботи ліцею – цілодобовий, затверджується рішенням педагогічної ради ліцею та погоджується з відповідним органом управління освіти і територіальною установою державної санітарно-епідеміологічної служби. Протягом навчального року ліцеїсти перебувають в ліцеї цілодобово.