Продовження.
«Однак, це визначення не є переконливим для
означення цілеспрямованого навчально-виховного процесу з ВП учениць,
формування певних умінь, навичок, патріотичних почуттів до краю, переконань, і врешті-решт
готовності захищати свою країну. Ці терміни є доволі однобічними
та не враховують сутнісних та ідейних аспектів ВП учениць.
Вдале визначення досліджуваного поняття, на
наш погляд, дає польська вікіпедія [304], яка посилається на урядовий циркуляр
1928 р. ВП трактується як колишній предмет, участь дівчат в якому була добровільною,
і реалізація якого відбувалася у старших VII і VIIII класах шкіл хлопців та дівчат,
сфера навчання якого обіймала широкі поняття цивільного захисту, методи захисту
перед різними небезпеками і підготовка до дій у випадку катастроф; надання
першої медичної допомоги; а також військова
тематика – загальна інформація про види зброї, стрілецька підготовка,
принципи військової служби, топографія, міжнародне право в сфері збройних конфліктів.
На нашу думку, це трактування найбільш повно і точно відображає сутність ВП у
польській освіті досліджуваного періоду.
«Розглядаючи поняття «військова підготовка»,
науковець міжвоєнного
періоду С. Федорович зауважив, що під ВП дівчат потрібно розуміти
обов’язковий предмет, а не роботу в шкільній організації, що проводиться
військовим органом. ВП не є нагромадженням таких предметів, як: служба,
стрільба, бій (теренознавство, протиповітряна і протигазова оборона (далі – ППіПГО),
бойова організація), медична підготовка, фізичне виховання. Кожний з тих
предметів опирається на знання інших загальноосвітніх дисциплін, наприклад,
протигазова оборона – на хімію, теренознавство – на географію, картографію і
тригонометрію, стрільба – на балістику (розділ фізики) тощо, з чого і випливає
міжпредметний характер дисципліни. Для цього науковець радив здійснювати на
початку року предметні комісії, де б кожний навчальний предмет обговорювався на
питання потенціалу ВП, що фактично і здійснювалося на терені середніх шкіл ЗУЗ
[198, с. 135-136]».
Доцільно представити цілісну схему моделі ВП
учениць, відповідно до
цілей і завдань ВП, яка охоплювала всі класи середніх загальноосвітніх
закладів, демонструючи певні етапи її викладу Модель – це послідовне
розгортання сукупності діяльностей, що згруповані відповідно до специфіки
класів, особливостей поетапної організації навчально-виховної діяльності у
класах для учениць та її здійснення. Загалом така модель органічно демонструє
наявний у Другій Речі Посполитій
процесуальний зміст організації навчально-виховного процесу учениць та важливий
дидактико-виховний аспект ВП у всіх класах.
«Серед педагогів Галичини та Волині утворилося
два ворогуючі табори на це нововведення – консеквенціоналістів та утилітаристів.
Перші (більшість вчителів-предметників та консервативних педагогів) в основному
виступали проти такої ідеї, оскільки подібний крок нівелював би сутність загальноосвітніх
предметів «в угоду ВП» [2, с. 56].
«Прихильниками іншого методу були
утилітаристи у галузі ВП (в основному комендантський склад, вчителі ФВ,
військове відомство і напіввійськові організації), які, на думку науковця,
абсолютно не розуміли загальних педагогічних цінностей ВП. Ці цінності вдасться
досягти лише тоді, коли шкільний гуфєц
і його робота буде у цілком військовій атмосфері за прикладом жіночого військового
підрозділу, і до інших сфер шкільного життя не буде мати ніякого відношення.
Все інше, розпорошене у навчальних програмах загальноосвітніх предметів, в очах
учениць буде смішним та проігнорованим, у такій серйозній роботі, як ВП учениць.
У такому випадку зусилля у цьому напрямку будуть працювати протилежно і
попрямують на бажання ухилитися молоддю від роботи у шкільному гуфці [145, арк. 16].
Однак, вище викладені концепції по суті є або
офіційними, або ж
повторенням визначень офіційних нормативних актів, а на наше переконання, будь-яка
підготовка – це, насамперед, самоорганізація
власної активної, вмотивованої діяльності, що полягає у бажанні навчатися, та у
контексті військової справи потребує і педагогічного, і командного супроводу.
Інтеграцію досліджуваного поняття у
педагогічну площину найбільш
повно, на нашу думку, було здійснено в Урядовому журналі (Dziennik Urzędowy) куратором
Львівського шкільного округу др. Т.
Купчиньський (T. Kupczyński) від 05.05.1938 р., який визначав, що
«військова підготовка учнівства до оборони краю є головним, початковим
завданням сучасної школи. І недостатньо оточити ученицю шкільним гуфцем ВП, забезпечивши якомога найкращі для неї умови роботи,
а в сукупності виховної роботи необхідно прагнути до вироблення в учнівства
відповідної моральної постави, при навчанні та реалізації програм
окремих предметів, прямо та побічно підкреслювати всі питання, що пов’язані із національною
обороною, пронизуючи ними зміст навчальних предметів» [192, c.62].
І на останок про визначення «військової
підготовки» в контексті навчання старшокласниць О. Топоренко таким чинок робить
висновок: «Із врахуванням
вищезазначеного пропонуємо таке трактування військової підготовки учениць у
школах: «військова підготовка
учениць в освітніх закладах часів Другої Речі Посполитої – це існуюча в межах
досліджуваного періоду робота з первинного
військового навчання та виховання дівчат, опанування елементарних військових
знань та оволодіння способами їх практичної реалізації – і як результат їх
можлива підготовка до служби у допоміжних військових підрозділах, і
водночас інструмент полонізації в освіті, що був спрямований на формування свідомості польок, які були готові у критичний для держави час
стати на її захист» [2, с. 58].
Все б добре, якби не результат спроби захисту Другої Речі
Посполитої у вересні-листопаді 1939 року. Навіть така унікальна платформа
виховання національної готовності до захисту/оборони як «військова підготовка
старшокласниць» не спрацювала в конкретному історичному періоді. Війська
вермахту (Німеччина) окупували Польщу за лічені місяці і потім поділили з СРСР.
Висновок може бути один: ця сфера не є визначальною з точки зору можливості
захищати незалежність країни у війні. Разом з тим, історична правда враховує і
сучасність, в якій Польща є розвинутою країною, членом НАТО і ЄС. Тому, варто
проходити історичні випробування максимально активізуючи національний потенціал
задля захисту держави. Як вчить досвід Другої Речі Посполитої, аби мати успішну
перспективу справжньої незалежності держави потрібно набратись мужності і
витримки, долати труднощі, якими б кривавими вони не були, бо боротьба за
суверенітет і захист Вітчизни мають історичне значення не так у конкретному, як
у перспективно-історичному розумінні.
Окреме місце в життєдіяльності ліцею-інтернату з
посиленою військово-фізичною підготовкою і у сфері ДВП зокрема
відводиться самоврядуванню, яке
функціонально є елементом військової підготовки, оскільки торкається
проблематики управління (як функції) колективами як у формальній так і у
неформальній проекції.
Загальні збори взводів (рот)
ліцеїстів:
-
висувають своїх представників до Ради ліцеїстів
ліцею;
-
обирають Раду ліцеїстів роти;
-
обирають редколегію шкільної газети «Шкільний
кур’єр» (в т.ч. стінного друкування);
-
розглядають і обговорюють питання, спрямовані на
виховання ліцеїстів у дусі вірності своїй професії – захисника Батьківщини,
формування в них високих професійних, ділових і моральних якостей, активності і
відповідальності за виконання завдань навчального процесу, службових і
громадських обов'язків;
-
згуртовують колектив ліцеїстів навколо патріотичної
ідеї державної незалежності України, підтримують у ньому товариські відносини;
-
пропагують військово-історичні традиції народу
України, свого військового ліцею, забезпечують участь ліцеїстів у
військово-патріотичному вихованні учнів молодших класів місцевих загальноосвітніх
шкіл, пропаганді серед них офіцерської професії, ратних подвигів народу
України, у наданні допомоги молоді в підготовці до вступу до військових ліцеїв
та ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою;
-
розглядають всілякі негативні явища в колективі:
конфліктні ситуації між ліцеїстами, випадки образи і негативної поведінки,
підрив авторитету і гідності, грубості, порушення дисципліни й етики ліцеїста;
-
спільно з командуванням організовують дозвілля і
культурно-освітні заходи для ліцеїстів, спортивно-масову роботу з ними;
-
відзначають ліцеїстів, які досягли успіхів у спорті,
вітають їх зі знаменними подіями в особистому житті;
-
мобілізують ліцеїстів на зразкове утримання
приміщень і території ліцею, виховують у них культуру в організації свого побуту,
ведуть боротьбу зі шкідливими звичками.
Обговорення на загальних зборах
рот ліцеїстів проводиться за умови гласності, вільної дискусії (тематичних
дебатів), товариської критики й самокритики. Кожний ліцеїст має право на
виступ.
Всілякі дії, спрямовані на
утиск критики, обмеження свободи слова, не допускаються.
Рішення загальних зборів
ліцеїстів приймаються відкритим
голосуваннями і вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало більше
половини присутніх на зборах.
Рішення загальних зборів з
питань, які належать до компетенції зборів ліцеїстів, є обов’язковими для всіх
ліцеїстів і доводяться до всього особового складу роти.
Загальні збори взводу (роти)
проводяться за необхідністю, але не менше двох разів на семестр.
На загальних зборах ліцеїстів
обирається відкритим голосуванням Рада
зборів ліцеїстів у кількості, яку
визначає рішення загальних зборів.
У практичній діяльності Рада
зборів ліцеїстів (або по іншому названа колегіальна рада) виходить з рішень
загальних зборів ліцеїстів, завдань, які стоять перед особовим складом,
ініціативних пропозицій ліцеїстів:
-
готує і розглядає питання, які підлягають
обговоренню на загальних зборах ліцеїстів, проводить у життя і здійснює
контроль за виконанням прийнятих постанов;
-
у повсякденному житті проводить індивідуальну роботу
з ліцеїстами, запрошує їх на засідання ради, вказує їм на недоліки в навчанні,
у службі, осуджує негативні вчинки;
-
розглядає заяви, пропозиції ліцеїстів, готує рішення
щодо їх виконання;
-
разом з командуванням вивчає моральну атмосферу в
роті, намічає й обговорює заходи, пов'язані з її покращенням;
-
організовує дозвілля, культурно-освітні заходи для
ліцеїстів, залучає їх до художньої самодіяльності, занять у клубах за
інтересами.
Загальні збори взводів проводяться по мірі необхідності, але
не менше 1 разу на місяць.
Командири підрозділів повинні з
повагою ставитися до думки загальних зборів ліцеїстів і брати активну участь у
реалізації прийнятих рішень.
Список використаних джерел:
1. Про затвердження Державного стандарту
базової і повної загальної середньої освіти. – Постанова КМУ від 23 листопада
2011 р. № 1392. – [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/often-
2. Топоренко О.Ю. Дисертаційне дослідження на тему:
«Військова підготовка старшокласниць на західноукраїнських землях у роки Другої
Речі Посполитої (1922-1939 рр.)», 2018. – 405 с.
3. Шевченко А. Хімія у військовій справі:
Навчальний посібник. – К. : Київська книжково-журнальна фабрика, 2011. – 104с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий