Щодо п. 3
зазначеного переліку проблем. ООН засуджує застосування дітей у війнах, бойових діях.
Міжнародна спільнота має також засоби, жорсткіші за осуд. Гуманітарне міжнародне право та Конвенція ООН про права дитини
забороняють залучення дітей як солдатів. Якщо діти є молодшими 15 років, то
йдеться про воєнний злочин, який може переслідувати Міжнародний кримінальний
суд у Гаазі.
В «Паризьких принципах» зазначається, що використання
дітей збройними силами та формуваннями «порушує їх права та завдає фізичної,
емоційної, ментальної, духовної шкоди, а також шкоди їх розвитку». Багато з
таких дітей згодом ще протягом тривалого часу стикаються з психологічними наслідками.
«Навіть якщо діти напряму і не залучені у бій, сам їх
зв'язок зі збройними формуваннями чи силами робить дітей більш уразливими. Вони
можуть потрапити під перехресний вогонь, підірватися на міні чи зазнати
каліцтва від нерозірваних боєприпасів або, особливо що стосується дівчат та
жінок, стати жертвами сексуального насильства та експлуатації», – пояснює Аннетте Ліс (ЮНІСЕФ).
Про
військове навчання. Є ще один вид
діяльності, заборонений Конвенцією ООН про
права дитини. «Дітей до 17 років не
можна навчати поводженню зі зброєю», – зауважує Барбара Кюпперс (ООН). Втім, за словами фахівчині, цих норм не
завжди дотримуються обидві сторони конфлікту на Донбасі.
Наприклад, в «Луганському
козачому кадетському корпусі» розповіли, що у них діти вчаться з п'ятого
класу. Відмінність від шкільної програми полягає в тому, що більше годин
відведено на загальну фізичну та військову підготовки. «Початкова військова
підготовка поділяється на стройову, вивчення статутів, тактичну, вогневу
підготовку», – уточнив представник корпусу.
Неформальна військова
підготовка для дітей. На підконтрольній уряду території України певну військову
підготовку для неповнолітніх пропонував «Правий сектор» (ПС) як громадська
організація. «Звісно, бойову зброю їм (дітям) ніхто не дає: ні автоматів, ні
гранат. Тобто, вони беруть участь у військово-політичній грі. Я не бачу нічого
страшного чи поганого, це патріотичне виховання дітей», – заявляв у 2017 році
DW прес-секретар ПС Артем Скоропадський.
Він уточнював, що такі тренування проходять на Закарпатті, Тернопільщині,
Львівщині. «Діти вчаться, як, наприклад, збирати автомат. Ясно, що йому ніхто
не дасть автомат справжній, а лише макет», – додав Скоропадський. Він додав, що
до «Добровольчого українського корпусу» ПС беруть лише повнолітніх. «Але у 18
років людина ще надто молода, тому ми намагаємося брати з 21-22 років», –
уточнив прес-секретар ПС. Зазначимо, що президент України Петро Порошенко в інтерв'ю DW заявив, що ПС перебуває «в
процесі роззброєння».
В ЮНІСЕФ дуже занепокоєні трендом мілітаризації дітей в Україні. «Школи та інші освітні заклади мають бути
територією миру, де діти можуть зосередитися на навчанні у спокійному та
безпечному оточенні», – наголошує Аннетте
Ліс. Така мілітаризація, зокрема, веде до «прийняття насильства як
легітимного засобу отримати те, що хочеш». «Ми можемо уже бачити вплив у іграх
дітей, які включають, наприклад, «взяття у заручники». Крім того, є доповіді
про підвищення домашнього насильства у сім'ях внутрішньо переміщених осіб та
українських солдатів, які повернулися (з фронту – Ред.)», –
говорить співробітниця ЮНІСЕФ.
Ця проблематика перебуває у
перманентному розвитку і потребує регулярного моніторингу, оскільки торкається
не лише прав дитини, а й життя конкретних неповнолітніх громадян України.
Історичний аспект розгляду проблематики ДВП
Про важливість визначення понять зі
сфери військової підготовки.
За матеріалами дисертації Топоренка О.Ю.
на тему: «Військова підготовка старшокласниць на західноукраїнських землях у
роки Другої Речі Посполитої (1922-1939 рр.)» [2].
«Групою краківських вчених на чолі з В.
Сипнєвським (W. Sypniewski) [366], а пізніше і С. Забдирським (S.
Zabdyrski) систематизовано фундаментальні вимоги педагогіки щодо ВП, а саме:
1) зв’язок
дидактичного компонента із практикою, в тому числі з наявним бойовим досвідом,
який обов’язково повинен оновлювати змістовний компонент дисципліни;
2) пристосування
навчання і виховання у сфері ВП до шкільних вимог та педагогічного процесу
школи;
3) виховання
учнівської молоді в дусі любові до батьківщини» [2, с. 44].
Топоренко зазначає, вишукуючи тлумачення
військових термінів: «Значна частина вчених особливу увагу приділяли визначенню
понять
«військова підготовка», «військова
підготовка старшокласниць», «військова підготовка юначок», «вишкіл учениць»
тощо. Необхідно зазначити, що висвітленню проблеми військової термінології у
педагогічній площині загалом присвячені праці радянських (А. Аронов, І. Жуков,
В. Третьяков, В. Чудний) та вітчизняних (О. Гончаренко, А. Дубовик, В. Задунайський,
В. Кульчицький, Н. Соколова) вчених, однак вони становлять беззаперечну
цінність для аналізу проблем лише української освіти та підготовки до служіння
в українському війську, а також при аналізі радянської системи допризовної і
медичної підготовки в освітніх закладах. Аналіз такої практики у працях
вітчизняних авторів (О. Гончаренко [26], О. Жаровська [53], В. Задунайський
[54], В. Кульчицький [74], Н. Соколова, М. Тимчик [121] та ін.) дає підстави стверджувати,
що зміст цього поняття визначається тільки у руслі освітньої практики з
формування в учнів військово-патріотичних якостей під час самовідданої служби
українському народу, забезпечення культуровідповідності та природовідповідності,
виховання почуття любові до української Вітчизни. Посилання – дисертаційні.
Відзначимо, що незважаючи на популярність та
значну кількість
інтерпретацій термінів з військово-патріотичної тематики у сучасній
історикопедагогічній науці, вітчизняними вченими не розглядалося обґрунтування теоретичних
основ концепту «військова підготовка»,
що означав практику з надання військових знань, умінь та навичок різним групам
населення західноукраїнських земель в Другій Речі Посполитій.
Я. Кабасувна (J. Kabasówna) зазначала, що для нового виду роботи, від
якого залежить можливість жінок виконувати свої обов’язки під час воєн,
потрібно скласти особливий підхід, що відповідає їхнім можливостям,
понятійно-термінологічний апарат, а також методологічний інструментарій,
оскільки жінки у деяких параметрах відстають від чоловіків (наприклад, фізична сила).
Це необхідно для якісної роботи з жінками, а також рівноправної співпраці із чоловіками.
Авторка радила запозичувати досвід такої практики у сусідніх країнах (Франції,
Німеччини тощо) [226, с. 139].
На думку громадської діячки міжвоєнного періоду з поширення військової
освіти для учениць у Львові В.
Ямьолковської (W. Jamiolkowska), термін
«військова підготовка учениць» у шкільній практиці не потрібно розглядати як продукт
фемінізму, який є вже непотрібним, бо у Польщі 1920-х р. офіційно існувало
рівноправ’я. Цей термін є важливою ознакою того, що молоді юначки хочуть
боротися з пасивністю, закріпити свою перемогу у процесах захисту країни через
пролиту кров польок під час Першої світової війни та війни за незалежність
Польщі. Це дасть змогу рівноправно з
хлопцями навчатися військовій справі, нести відповідальність за свою діяльність
перед Богом, державою та історією тих забутих жінок, які впродовж століть
виборювали собі право на місце у військовій справі [218, с.29].
Цілий ряд визначень ВП подано автором на
стор. 47-48 дисертації.
Далі О.
Топоренко уточнює: «під військовою підготовкою
різні науковці міжвоєнної доби розуміли сукупність цільових загальних дій в
дидактичному та виховному аспектах, що мають за мету формування свідомо
визначених умінь та навичок в період військових загроз та стихійних лих. Ще
інакше трактується цей термін у нормативно-правовій базі (детальніше див. розділ 3.1.)
через видання безлічі нормативних актів різними політичними таборами, які
приходили до влади. Натомість, поняття ВП в сучасній психолого-педагогічній і
військовій літературі розглядається не тільки як колишня назва навчального
предмета, а й як процес взаємодії
суб’єкта й об’єкта освіти для передачі молодому поколінню елементарних основ
військових знань, формування рухових умінь, фізичних
якостей, військово-патріотичних почуттів і морально-психологічної готовності до
захисту Вітчизни у небезпечний для неї час [381]. Так, в Універсальному словнику
польської мови ВП конкретизується як практика навчання всієї учнівської молоді
на засадах військової дисципліни, військової честі, патріотизму до Вітчизни,
військової тактики, техніки, військових звань, муштри, стрілецьких вправ та
інше, що впроваджувались у деяких польських середніх школах [344].
Зазначимо, що існує значна частина сучасних
дослідників, які
ототожнюють ВП учениць досліджуваного періоду із практикою патріотичного виховання,
яке називають також громадянським вихованням учениць [4, С. 6-7], [10], [78, С.
122-123], [169], [238], [259], [329].
Однак варто зауважити, що таке трактування є
недостатньо правильним, оскільки патріотичне виховання не передбачає набуття знань,
умінь та навичок із військової справи, а сприяє формуванню любові до своєї
батьківщини, її минулого і теперішнього, зміцненню відповідальності за її
всебічний розвиток іі місце серед інших країн [276, с. 448].
Аналіз спогадів польських жінок-офіцерок, що зібрані Бр. Санейко-Квасніцкою
(Br. Sanejko-Kwaśnicka) [316], а також спогадів громадської діячки родом з
Одеси Г. Крахельської (H. Krachelska) [243], дає підстави стверджувати, що
офіційно використовувався термін «військова
підготовка», однак інколи застосовувалися і «військове виховання», «бойове
виховання» тощо. Ми не погоджуємося, що термін «бойове виховання» є прийнятним до освіти та освітньої діяльності у
закладах середньої освіти, оскільки
процес формування бойових якостей стосується сфери діяльності
військової інституції в процесі проходження військової служби.
Поняття вишкіл
теж є неоднозначним. Так, вітчизняний Академічний
тлумачний словник української мови визначає його, як «ретельне навчання чого не
будь, прищеплення певних навиків, привчання до дисципліни та ін. [113].
Тогочасний словник польської мови трактує це
поняття як: «навчити когось в певній галузі, як правило, в короткий проміжок
часу, на курсах» [322]. Інший польський словник вбачає у терміні «навчання
навичок людини у якійсь сфері» [325]. Більш точнішим, на наш погляд, є визначення
«вишколу» в інструкції Державного управління фізичного виховання та військової
підготовки (далі – ДУФВіВП) «Військова підготовка дівчат-учениць», де «основою
вишколу старшокласниць є фізичне виховання, для досягнення дівчатами
необхідного рівня здоров’я і потрібної підготовленості та фізичної
витривалості» [267].
Комментариев нет:
Отправить комментарий