Не хочеш війни, турбуйся про військо. Не матимеш війська –
матимеш війну. Певною мірою, ці тези є лише перефразуванням відомого вислову «Хочеш
миру – готуйся до війни» / «Si
vis pacem, para bellum» (Вегецій,
давньоримський військовий теоретик, автор роботи «Про військову справу»).
Варто спробувати розібратись у термінах і визначеннях
(дефініціях) «військовий» і «воєнний» як важливих компонентах усвідомленого
ставлення до проблематики війни і миру як об’єкту політики, оскільки на
побутовому рівні існує певна плутанина в цих поняттях. Здається, що саме це
викликає суспільне нерозуміння сутності подій і важливості вчасного і
правильного реагування на процеси суспільних відносин у контексті балансування
між війною і миром.
«Воєнний»,
«військовий»… Етимологія цих
слів близька і плутанина, на мою думку, через те, що існує російськомовна
калька – «военный» и «войсковой». Коли говорять про людину, яка є професіоналом у військовій
справі, то кажуть українською «військовий», а російською «военный». Так само і
певна різниця з трактуванням воєнного стану (чи військового?), наприклад. Як
бачимо, наслідки для України більш ніж плачевні (анексія Криму саме через невведення
воєнного стану і не застосування зброї контингентом ЗСУ в Криму з метою
відбиття агресії «зелених чоловічків», найманців РФ).
Корінь «війна»
як визначальний у сенсі визначення геополітичного стану, конфлікту збройного
між державами, а «військо» як сфера професійної
діяльності. Та чи змінює це ситуацію з тим, щоб усвідомити різницю між «військове
училище» і «военное училище»? Мова, її знання – вирішальний фактор для розуміння і
експліцитного застосування в процесі мисленнєвого пошуку правильних рішень з
застосуванням законів логіки і критичного мислення для оптимального виходу зі
складної ситуації.
В цьому контексті поняття «військова підготовка» означає не підготовку до війни, а підготовку
до служби у війську, тобто – набуття професійної компетентності у сфері
взаємодії та забезпечення військ. «Воєнна
підготовка» передбачає тактику і стратегію ведення війни як способу вирішення
проблем міждержавного соціально-політичного існування, передбачає досвід
бойових дій, об’єднаних операцій. Тут не варто говорити про співвідношення
загального і конкретного, або цілого і частини. Мова про різні точки зору на об’єкт
застосування і осмислення: професійна підготовка і результат практики ведення
воєнних дій.
З Закону України «Про
правовий режим воєнного стану», ст. 1: «Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в
Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу,
небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та
передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому
командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування
повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та
забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності
України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою,
обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних
інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень».
Воєнний стан, перш за все, регламентує діяльність військ як спосіб ведення війни, а ми прагнемо
розглядати його як організацію дій цивільних мас в екстрений період. Звісно,
коли б було поняття «військовий стан»,
то адресність була б акцентованою – для війська, було б зрозуміло, кому і що
робити перш за все. А війна, на справді, б’є, перш за все по цивільному
населенню, як не парадоксально. Однак основний актор під час війни – військо, а
засіб – зброя і техніка.
Військова підготовка передбачає
виховання готовності до війни, готовності з боку війська (військових
професіоналів). Тому нема сенсу тлумачити «воєнну підготовку», бо вона містить
у собі компонент професійної діяльності апріорі (артилерист, наприклад, вчиться
стріляти не для того, щоб потрапляти в ціль як це робить спортсмен-лучник, а
для того щоб забезпечувати вогневу підтримку військ під час бою в період війни,
знищувати агресора).
Законом України «Про
військовий обов’язок і військову службу» (Стаття 8. Підготовка до
військової служби) наступним чином визначається комплекс підготовчих заходів:
«Підготовка громадян
України до військової служби включає патріотичне виховання, допризовну
підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей,
підготовку у військових оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою
військово-фізичною підготовкою, підготовку до вступу у вищі військові навчальні
заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, військову
підготовку у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу,
фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої
підготовки, вивчення державної мови».
Виходячи з законодавчого визначення, можемо
розкласти комплекс на складові військової підготовки:
1)
патріотичне виховання;
2)
допризовна підготовка;
3)
підготовка призовників з
військово-технічних спеціальностей;
4)
підготовка у військових
оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною
підготовкою;
5)
підготовка до вступу у вищі
військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних
закладів;
6)
військова підготовка у вищих
навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу;
7)
фізичну підготовку;
8)
лікувально-оздоровча робота;
9)
підвищення рівня освітньої
підготовки;
10) вивчення державної мови.
Останній пункт є особливо важливим акцентом,
який зазвичай помилково сприймається як щось зайве, «шкільне» і передбачає
необхідність засвоєння української мови (державної мови), її особливостей задля
точного застосування термінів і їх трактування (інтерпретації), що усуває
непорозуміння і складність комунікації (особливо в екстремальних умовах
воєнного стану, ведення бою тощо), дозволяє діяти злагоджено з розумінням
завдань і наказів.
Теоретично засвоїти дефініції військової справи (базису воєнної справи як
справи ведення війни) важливо у прийнятний спосіб з врахуванням особистих
якостей ліцеїста. Пропонується це зробити у комплексі з опануванням практикою «Військових дебатів» – спеціалізованого
навчального курсу у рамках допрофесійної військової підготовки в
ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою, яким передбачається
розгляд тем і понять військово/воєнного спрямування (характеру). Курсом
передбачається засвоєння основ освітньої технології «Дебати» як способу розвитку
критичного мислення і ораторського мистецтва ліцеїстів, практичне дебатування у
Британському форматі парламентських дебатів (не з метою відрепетированого театралізованого
перформансу як показового заняття, а з метою набуття індивідуальної і групової компетентності
аргументованого переконання усім особовим складом навчальних підрозділів).
Врешті, правильне і релевантне застосування
української мови (в т.ч. спеціальних військових термінів, понять) з
усвідомленням необхідності її популяризації і використання як мови не лише
службового, а й повсякденного спілкування – є запорукою порозуміння, вчасно і
правильно прийнятого рішення, успішної самореалізації у процесі виконання комплексних
завдань військової підготовки (з думкою про формування особистісної компетентності
у сфері ведення війни як способу досягнення миру, забезпечення суверенітету
держави).
Комментариев нет:
Отправить комментарий