Читаючи про Швейка...

       Якщо і існують різноманітні підходи до написання роману, то приклад Ярослава Гашека і його роману «Пригоди бравого вояка Швейка» і Джеймса Джойса і його роману «Улісс» є найяскравішим як прототипний.

         Гашек помер, працюючи над романом і в цьому велика сакральна таїна і разом з тим несправедливість епохальна. Автору не вдалося реалізувати задум через тяжку хворобу, в цьому великий смуток, який пролився і навіть зараз ллється на читача і читачку.

         З Джойсом дещо простіше, бо робота над романом «Улісс» тривала протягом багатьох років, вмонтовуючи в його структуру найнеочікуваніші стилі і сюжетні повороти. Автор нагадував того, хто йде з несесером і то кидає його, то знову повертається і підбирає свою ношу… Автор має право на довільні рішення і, разом з тим, несе відповідальність за його реалізацію і сприйняття публікою. В цьому сенсі вимальовується спільність між згаданими авторами і їхніми творами: незрозумілість стилю і незавершеність як поєднання раціонального і ірраціонального. Прототипність.  

         Романи виходять як твори в один і той же час. В них багато комедійного і дотепного, такого, що породжує посмішку у читача і читачки, породжує велику втіху за результат від читання.

         Цитата з роману Гашека, яка окреслює важливість символічного рішення проблеми взаємостосунків на війні, дозволяє чіткіше усвідомлювати себе там, де ти не є зараз, але де можеш опинитись через штучний план або збіг обставин:

         «Хто був у армії, той, звичайно, розуміє, яка різниця між таким цивільним типом і «пердуном» у мундирі. Тут це слово означало «дідка», який був справді «паршивим», ліз усюди, як оса, а проте пасував перед кожною перешкодою, солдатів не любив і марно з ними боровся. Не вмів здобути собі авторитету, який мав «дідок» і навіть «паршивий дідок».

         Доцільно навчатись адекватно реагувати на пропозиції, породжені вищою формою людського безладу – війною. Спокуса бути непокараним і з іншого боку самопокарання – ось що є протиріччям і реальністю, яка входить в людину на війні, хоче вона того, чи ні.

«Злодія завжди робить добра нагода. Це самовизначення людини. Кожна людина протягом нескінченного життя переживає численні метаморфози й раз у житті, в певний період своєї діяльності на цьому світі, мусить зробитися злодієм. Особисто я вже переживав один такий період…». 

Життя любити і цінувати за його строкатість, не зводити до лаконічності ті його прояви, які вимагають довгого і детального викладення. Спілкування у формі монологу є критичною формою підготовки до діалогу, що в житті, на жаль, виявляється ідіотизмом.

Дивно, але саме вчора, на студентському кінофестивалі «Довжен.com» народився тост-побажання студентству у вустах дошкільнят (хлопчиків): вони побажали студентам і студенткам життя!

Саме цей лейтмотив і пробуджує книга Гашека, вона є побажанням життя. У Джойса все складніше…