«Маніфест Толерантності» (заклик до реалізації ідеї створення науково-методичного центру «Лабораторія толерантності»)

Толерантність… Визначення цього поняття не має однозначного формулювання. Кожен може розуміти по-своєму і усвідомлювати по-різному. Але, все ж таки, слово «Толерантність» пояснюється як «терплячість». Толерантна людина – це перш за все особистість, якій притаманні духовні, моральні цінності та якості. Як зазначав видатний український кінематографіст і письменник Олександр Довженко: «Людина повинна бути Людиною…». Цей одночасно простий і разом з тим по-філософськи складний і наповнений змістом вислів пояснюється перш за все тим, що кожен з нас повинен задуматися над своїм відношенням до інших, вміти правильно підтримати ближнього, поважати людей в цілому, прислуховуватися до інших думок, поглядів, сприймати їх такими, якими вони є. В цьому є сутність ідеї людиноцентризму як підгрунтя існування соціальної філософії, якщо хочете.

Звісно, що толерантність потрібно розвивати з раннього дитинства. Сім’я це перші прояви любові до рідного слова, до рідної пісні, до рідної землі, до Батьківщини. Виховання в сім’ї займає одне з найважливіших значень. Батьки прагнуть виховати у своїх дітях певні духовні цінності, скарби, які допоможуть пристосуватися до життя. Всі батьки стараються прив’язати своїм дітям такі цінності як: щирість, любов, взаємодопомога, доброта, повага, краса, турбота та й багато інших. Ні в якому разі не силою, не фізичним впливом і авторитарним вихованням, не насиллям, а своїм особистим прикладом, тобто міцною сім’єю в якій толерантність – це важлива умова і обов’язковий грунт для спілкування. Мати з батьком повинні закликати і виховувати дітей в любові в злагоді, в довірі, тому що толерантне виховання і культура толерантності як зміст спілкування починаються з раннього віку, з батьківської опіки і допомоги. Мають засвоюватися з першими словами, вимовленими особисто і голосно.

…Людина починається з батьків, з сімейного спілкування. Наступний етап її розвитку продовжують вчителі і вихователі, це безпосередньо певний і дієвий етап життя дитини, в якому вчителі стають другими мамою і батьком. Звичайно, школа дає ті необхідні знання, що супроводжують всіх і кожного протягом життя. Це виявляється під час виховних бесід, класних годин, походів у музеї, під час відвідування різноманітних культурних закладів, тематичних екскурсій, поїздок до інших міст, країн, відвідування концертів, театральних вистав, врешті – активна і діяльнісна громадська позиція – все це особистісно виховує, згуртовує колектив як спільноту індивідуальностей, а як відомо, справжній колектив робить людину добрішою, знищує той контрпродуктивний егоїзм, що надто заважає нам, нашому суспільству. Хотілося сказати те, що колектив сприяє вихованню толерантності, спрямовує нас і виховує в нас певні особливості спілкування, надає впевненості в собі, що дозволяє ставати досвідченими і комунікативно компетентними, бо, знову повторюся, ідеальний колектив – це друга родина, а в ідеальній родині спілкування толерантне, дружнє, доброзичливе, відносини теплі, щирі, привітні, сповнені любові та поваги один до одного.

Отож, бути толерантним – це перш за все мати здатність (бути компетентним) до культурного спілкування з оточуючими, допомагати близьким і чужим людям, випромінювати гарячий відгук на чужий біль, вміти правильно і щиро підтримати людину і в радості і в горі, поважати, шанувати і передавати з покоління в покоління звичаї, традиції і навички нашого народу.

Толерантність – це вихованість, це стриманість, це рівність! Толерантність – це культура добрих манер і вчинків! Толерантність – це базис гендерної культури, яка є запорукою і демократичною гарантією панування прав і свобод людини на суспільному рівні.

Отже, якщо кожен з нас задумається, як його виховували і що хотіли навчити і розвинути в ньому (в ній), то неодмінно зробить висновок, що добро шанується завжди, що батьки привчали нас ще з дитинства через казки, колискові до поваги, терпимості, людяності, до тих якостей, які ми неодмінно передаватимемо своїм дітям, онукам та правнукам. Толерантні люди – це люди, які йдуть по житті не сірою тінню, а людьми з великими надіями, переконаннями і цілями. Ми повинні з відкритою душею і щирим серцем відноситися до інших, вислуховувати чужі думки, погляди і переконання і вміло, толерантно дати аналіз тій чи іншій життєвій ситуації, зрозуміти серцем, сприйняти такими, якими вони є.

Кожна людина – особистість, індивідуальність, неповторність, до кожної людини потрібно знайти свій підхід і бути толерантним в кожній ситуації, яка б не трапилася в нашому житті. Відповідь на запитання «Де межа толерантності?» в розумінні нетолерантного ставлення до себе. Реакція на нетолерантність і ворожість не може бути толерантною, але це реалії життя, в яких людина має бути компетентною і мати підстави для успішного просування в процесі соціалізації.

Толерантність – це вшанування чужих почуттів, поглядів, вірувань, звичаїв, які б вони не були, хоч і суперечливі і неподібні до наших. Ми повинні ставитися один до одного в дусі Братерства!

Наприклад, людина, яка не щира, але за певних обставин прагне проявити себе з хорошої сторони, може толерантно спілкуватися з іншими, але водночас може відчувати ненависть, підлість і неповагу до інших, то таку людину толерантною ні в якому випадку не назвеш… Як її розрізнити і зробити кращою? Це «інторелантна» людина, тобто протилежна до толерантної, але все ж таки така людина, яка толерантна на стільки, на скільки їй властива особлива поведінка, особливі риси характеру, може бути залученою до процесу формування толерантності як принципу співжиття в суспільстві. Отже, вона зможе досягнути успіху в спілкуванні, заслужити повагу до себе від оточуючих в перспективі.

Творити добро – ось заклик толерантності, ось гідний вчинок кожної людини, кожного громадянина. Кожен з нас повинен вірити в добро, повинен творити сам його, не чекаючи на поштовх, а сам з своєї ініціативи зробити щось таке, щоб це обов’язково принесло користь для всіх хто оточує нас. Зробити те, що інші вважають неможливим. Зацікавити всіх, подати гідний приклад і віру в хороше, бути дороговказом у незабутнє продовження життя, бо життя по-іншому, за інакшими правилами, які вибудовані на християнській моралі.

Толерантна людина відрізняється особливими рисами, способом спілкуванням, вона впевнена в собі, розуміє і розділяє думку інших і вміло, сміливо визнає свої недоліки і помилки, бере відповідальність на себе за результати діяльності. З такою людиною хочеться спілкуватися, співпрацювати і перебувати в її оточення.

Пам’ятаймо одне: я почав, а ви почніть, будь-ласка, з себе і тоді весь життєвий шлях наповниться гармонією, дружніми посмішками, яскравим сонцем над головою, щирими враженнями, хорошими відгуками від оточуючих. І тоді життя не пройде марно і ви з гідністю можете себе називати Людиною! В цьому сенс позитивного мислення, яке людину робить здоровою і розумною.

Давайте згадаємо всім відомі чотири філософські питанні Канта. Вони говорять нам про те, що людина може сподіватися на щось, розраховувати на щось і кимось бути як людина, але не більше того. Тобто вище названі акценти дають нам змогу не забувати, що є певні цінності, яких нам потрібно дотримуватися, що є певні межі, які не можна переходити.

Варто прагнути бути Людиною, яка не боїться змін, яка прагне внести цінний внесок в життя оточуючих, яка хоче збудувати достойне майбутнє завдяки толерантному спілкуванню. Бути соціальним конструктором – означає розуміти сенс конструктивного застосування принципів толерантного ставлення до життя. Соціальний педагог і соціальний працівник відносяться до фахових апологетів толерантності як демократичної цінності, що слугує базисом ефективного суспільного розвитку.

Толерантність – це необхідна умова успішного спілкування, запорука комунікативної компетентності як особливої характеристики особистості професіонала. Від толерантності кожного з нас залежить культурний і моральний розвиток в суспільстві, його здатність до соціальної адаптації згідно з кращими демократичними стандартами організації життя. Дуже важливо в цьому зв’язку забезпечити діяльність у формі співпраці в інтелектуальній лабораторії толерантності, справжній майстерні формування комунікативно компетентних, ініціативних і дієвих, здатних нести персональну відповідальність за результати реалізації проектів соціальних змін в суспільстві. І першою цеглиною в цій лабораторії має стати внутрішня готовність кожного до толерантного ставлення у відповідь на наявні життєві пропозиції як раціонального так і ірраціонального контексту…

Друзі, запрошую до Лабораторії толерантності. Двері відчинені, у вікнах гармонійної будівлі світло і добро, які заповнюють атмосферу спілкування розумних і відважних людей!    

Отже, давайте разом самореалізовуватись, самоудосконалюватись, виховувати в собі ті людські якості, які будуть наповнювати наше буття тільки позитивними емоціями і кожною щасливою хвилинкою нашого життя, бо життя дається людині лише один раз і прожити його потрібно з гідністю.

Спілкуймось толерантно – ось гідний майбутнього суспільний заклик!

Нехай кожен з нас пробудить в себе і в своєму ближньому (ближній) людські почуття щирості і доброти, терпимості і порозумінні, прагнення нести позитивні зміни і сіяти вічні знання, вести постійний інтелектуальний пошук, досліджувати навколишній світ і людську спільноту як соціум, запроваджувати інноваційні моделі їх удосконалення під акомпанемент викликів сучасного життя.

Сьогодні комунікативна компетентність вважається найбільш запитуваною в соціально-гуманітарному фаховому середовищі ознакою особистості. Без толерантності комунікативна компетентність неможлива, так само як і не можливе дотримання в суспільстві пріоритетності прав і свобод конкретної людини по відношенню до колективних та державницьких цінностей.

Саме тому…

«Маніфест Толерантності».