«Мій день»

 

Я вирвав день із пащі однорога.

Тепер би сонце упізнати у пітьмі,

Тоді, коли не стелиться дорога

До твого серця. Привиди самі

Серед людей. І люди вже не люди,

А вбиті променями того, що було.

Я вирвав день і він кровавить всюди,

Бо ледь живий там, де гуляє зло.

 

Але ж ти поруч. Ти на рівні моря

Була і будеш. Тінь від субмарин

Лягає на мою бездонність з горя,

Що я не привид і я геть один.

Топи мою надію в поцілунках,

Руками серце обійми, що є.

Ти – Сяйво, як у неба на лаштунках.

Було і будеш, бо завжди Моє.

 

Не буду пити. Геть облишу келих,

Знайду дорогу до своїх світів,

Де ти і я. Сумна ти, я – веселий.

Все через те, що привиди-свати

Знайшли дорогу і тебе не мучать,

Бо ти дала їм все, що віддають

Красиві і німі... Знай, там, де круча,

Там Сяйвом ненародженим встаю

 

І тінь шукаю я твою завзято,

Як пензликом, торкаюсь язиком

Тіла, що не дозволить свята.

Та я й не прагну бути молоком

Тоді, коли вино пролите.

І стелиться в саду печаль-журба..

І знову хай звучать копита –

Я вирвав день, щоб проросли хліба.