Існують декілька моделей ставлення до життя на рівні
особистісного сприйняття. Звісно, що кожен з нас має право обрати свій
світогляд та світосприйняття як спосіб виявлення реальності, що оточує. Для
когось не важливо, що стоїть за терміном «успіх» або «мрія» (бо примітизується
матеріальними статками і можливостями втілювати потреби і бажання), а для
когось – розгадка змісту цих понять (дефініцій) стає приводом для щасливого
життя.
Як вдалося мені встановити наприкінці цього року
(2018-й), буває дуже складно сформулювати мрію або визначити успіх. Саме тому
потрібно ввести ще один термін, який дозволить абстрагуватись від емоційного
або виключно екзистенціального сприйняття світу і подивитись на процес життєвий
як на завмерлий об’єкт дослідження, такий собі галактичний конструктор в руках
людини. І тоді виявляється, що успіхом є досягнення мрії в процесі виконання
місії. Дуже просто і при тому складно уявити, що життєве коло (100%)
залишається умовно визначеним для людини як сума спілкування або комунікативної
практики (50%), мислення особи або творення суджень, тверджень (40%) і знань
або інформаційного досвіду (аналіз інформації), що складає 10%.
Спробуємо визначити
мрію як прагнення опинитись в такій життєвій точці, в якій забезпечується
найвищий рівень самореалізації. Тобто, коли відчуття власної потрібності і
корисності перетворюються на творчість, що приносить усталене задоволення.
Кажуть, що найбільш щасливими (до певної межі, звісно) є талановиті творчі люди
(письменники, режисери, поети, художники, музиканти, спортсмени, підприємці,
політики), успіхи яких носять глобальний характер (необмежений вплив через
сприйняття іншими як досягнення вищого рівня самореалізації). Чому до певної
міри? Бо часто після перебування на плато успіху ці персони опускаються до
низу, залишаючись при цьому казково багатими, або (і так буває в більшості
випадків) втрачаючи все. Знати межу матеріального достатку, балансувати на
рівні, який дозволяє залишати живі комунікації і пошукову активність доступними
і відповідними до статусу особистості – ось в чому сенс життя. Це знання дає
Бог, репрезентує церква і втілює в життя улюблена робота.
Для мене 6 років перебування у складі колективу
Глухівського НПУ імені Олександра Довженка було спробою досягнути мету, а
точніше – мрію. І, не зважаючи на те, що в повній мірі мені цього не вдалося,
зараз, звільняючись з університету, я відчуваю себе щасливою людиною, яка
обов’язково має попросити вибачення у того (тих), кого образила і подякувати
тим, кого окрилила і ким була окрилена у процесі співпраці!
Нехай Глухівський національний педагогічний університет
імені Олександра Довженка продовжує бути фрегатом з рожевими вітрилами, який
несеться до Мрії! Нехай все більше стає щасливих людей, які можуть сказати «Я
пишаюсь тим, що є частиною Університету!» і менше буде тих, хто спіткав поразку
на шляху до своєї мрії в стінах найстарішого педагогічного вишу України. Але,
життя не стоїть на місці і нові горизонти відкриваються перед тими людьми, які
розуміють або неодмінно зрозуміють, що досягнення успіху це процес місійного
служіння, прагнення бути корисним і потрібним, постійно творити добро. І благо
дарувати… Бути вдячними.
Новорічні свята минуть швидко, однак хочу, щоб відчуття
шаленого драйву від завершення стало імпульсом для нового зростання і до весни
несло нас у струмені творчого натхнення, давало енергію для балансу у
оточуючому світі, гармонії у спілкуванні з близькими, нескінченного ентузіазму
і віри в себе!
З новим, 2019-м, роком! :)
Комментариев нет:
Отправить комментарий