"В путь"

 

Якщо ти вирушила в путь – твої вітрила

Не зможе зупинити вітра сила.

Не зможе ніч чорнішою там стати,

Де згинув день аби тебе не мати.

Все є можливим і лише до ранку

Час заворожений, не вірним є світанку,

Бо в ній, у тій, що не помила келих,

Є музика і блискавка весела,

Яка пронизує єство моє щоразу,

Коли твою змити я міг заразу,

Але нівроку сподівань зітхання

Там, де любов моя передостання.

Була, цвіла. Тепер гниє і пахне

Тобою і «Чекаю, пане…»

Пронизує мов лезо порцеляну.

Я буду тихим, ніч залиже рану.

Посипе сіль на сало, як на рану,

Мій друг новітній, що не спати рано

Не вміє і тому з мене сміється.

Минає все і ця туга минеться…

Якщо ти стверджуєш, що я не розумію

Тебе і цілувать не вмію,

Не можу пальцями душі торкатись,

То значить край, не варто братись

За смуток там, де вперемішку свято

І фестиваль добра, що пахне м’ятою,

І є прошарок цигарок і пива,

Що міг тебе зробити тут щасливою,

Але ти вперто не руйнуєш стіни

Десь там є я, десь ти і на коліна

Мої не сядеш просто так, як діти

Шукають спокою у травах, щоб злетіти

Мов зграя тих птахів, що вирій

Назвала домом… В путь на щирій

І недосяжній для псування мові.

Твої часи були такі чудові,

Твої зіниці мов з дощем криниці…

В путі не сплять, бо маячня насниться.

Щасливо ж! Будь, не повертайся

Аби стелилась в піднебесся траса,

Аби дощі писали мокро-щиро

Свої поеми і пройшли щоб з миром.

Прощай і бережи свої вітрила,

Бо в них не ти, а лише твоя сила.