1.
Методологічні засади
допрофесійної військової підготовки
1.1.
Науковий
підхід.
Формулювання проблеми. Як зазначалось вище (загальні положення), історично
виявлено, що, не зважаючи на актуальність і необхідність якісної професійної
підготовки з офіцерського фаху, сучасний стан виховання у військових закладах
освіти, закладах, які здійснюють допрофесійну військову підготовку
характеризується безсистемністю, проведенням значної кількості різноманітних
виховних заходів, які у своїй більшості не мають спільного методологічного
підґрунтя і не об’єднані єдиною концепцією [2].
У
навчальних закладах фактично відсутні єдині вимоги, професіограма діяльності
фахівця, схема психолого-педагогічного аналізу особистості майбутнього офіцера
як першооснова особистісно-орієнтованого виховання. Ще не зжита традиція
вирішення всіх питань виховання адміністративно-командними методами, без
копіткої, цілеспрямованої роботи з особовим складом. Не вдалося подолати
дистанцію відчуження й авторитарного стилю у спілкуванні офіцерів-вихователів з
ліцеїстами. Військово-педагогічному складу бракує педагогічних знань, мистецтва
переконувати та аргументувати, здатності бути прикладом у виконанні тих чи
інших завдань. Таким чином, організація виховного процесу у військовому
навчальному закладі не відповідає завданням реформування Збройних сил, про що
свідчить наявність таких основних суперечностей: між проголошеною метою
особистісної орієнтації в підготовці висококваліфікованих офіцерських кадрів і
відсутністю науково обґрунтованого процесу та системи засобів її реалізації;
між видами, методами та формами організації життєдіяльності курсантів у
військовому навчальному закладі і недостатнім урахуванням при їх використанні
особистісних інтересів молодої людини; між потребами особистості курсанта в
самовираженні, самотворенні, з одного боку, і пануючим у нинішніх умовах
авторитаризмом, нерозумінням військово-педагогічним складом сутності й
специфіки особистісно орієнтованого виховного процесу – з іншого. Позбавлення
самостійності і надмірний контроль за поведінкою і життєдіяльністю ліцеїстів
знижують пізнавальний інтерес, їхню навчальну і виховну самоактивність.
Педагоги і ліцеїсти ще не стали рівноправними суб'єктами виховного процесу,
останні виступають лише об'єктами педагогічної діяльності.
Концептуальна ідея. Допрофесійна військова підготовка
ліцеїстів/ліцеїсток та подальше особистісно-орієнтоване виховання військових
фахівців є нагальним завданням у системі модернізації Збройних сил України на
демократичних засадах. Воно відбувається на основі поєднання передусім
антропоцентричного і соціоцентричного підходів і забезпечує формування гуманно
спрямованої особистості, що сприяє утвердженню у військах культури людської
гідності; підготовки захисника Вітчизни, патріота і громадянина з широким державницьким
світоглядом, розвинутим почуттям офіцерської честі й водночас – компетентного
професіонала, здатного до вирішення сучасних військово-бойових та
інженерно-технічних завдань, у тому числі за програмою «Партнерство заради
миру» у складі миротворчих сил. Це досягається в системі єдиної військової
освіти з поступовим поетапним зміщенням акцентів через суб'єкт-суб'єктні
відносини з виховання на самовиховання.
Гіпотеза наукова. Неперервний цілісний процес
особистісно орієнтованого виховання майбутніх офіцерів у системі єдиної
військової освіти може бути забезпечений на основі його науково-теоретичного
обґрунтування, виявлення сутності й специфіки, з'ясування послідовних етапів,
конструювання педагогічного виховного середовища, розроблення відповідної науково-методичної
системи засобів його здійснення у практиці виховної діяльності вищих військових
навчальних закладів [2].
Методологічну основу Концепції складають: застосування діалектичного методу пізнання явищ і процесів
соціально-педагогічної дійсності, філософські положення про людину як «міру
всіх речей», про виховання як специфічну форму суспільної діяльності; ідеї
психологічної науки про сутність особистості та активізацію особистісного потенціалу,
про специфіку діяльності, її детермінованість суб'єктивними та об'єктивними
чинниками, про відносини, спілкування і діяльність як фактори формування
особистості; цілісний, особистісно-діяльнісний, аксіологічний,
антропоцентричний та соціоцентричний підходи до виховання; педагогічні
принципи: природовідповідності, суб'єктності, культуровідповідності, ціннісної
орієнтації, самоактивності та самотворення особистості [2].
За
даними дослідження, проведеного науковцями (зокрема, Левченко С.М.), юнаки, які вступають до військового навчального закладу, мають
достатній рівень загальної компетенції, самостійні й незалежні особистості, хоч
зі значною мірою непокори, з невизначеними у своїй більшості цінностями та
ідеалами [2]. Перетворення їх у сучасних військових фахівців вимагає спеціально
організованого особистісно і соціально значущого навчально-виховного процесу,
організованого ще на рівні допрофесійної підготовки – в системі
ліцеїв-інтернатів з посиленою військово-фізичною підготовкою.
1.2.
Організація освітнього
(навчально-вихованого) процесу.
Концептуальне
рішення.
Науковий
аналіз теорії і досвіду виховання у військових закладах освіти показує
доцільність об'єднання у сучасній концепції особистісно орієнтованого виховання
майбутніх військових фахівців антропоцентричного і соціоцентричного підходів
(за Левченко С.М.). Установлено, що виховна
парадигма, побудована лише на основі ідей антропоцентризму, метою яких є
виховання людини як вільного суб'єкта, звільнення у зв'язку з цим його
залежності від національної культури, соціуму тощо, недопустима у вихованні
майбутнього офіцера [2]. Отже, у допрофесійній підготовці майбутнього військового
фахівця ми не поділяємо концепції, згідно з якою процес і результати розвитку
людини визначаються лише її внутрішньою логікою, так як це призводить, з одного
боку, до диктатури «вільної людини», а з іншого – до формування
безвідповідальної особистості, нездатної до інтеграції в соціальні структури
суспільства і виконання функцій захисника України. Поряд із цим не сприймається
як однозначно правильна й відкрита соціоцентрична модель із превалюванням
колективу над особистістю, її повною залежністю від соціуму.
Об'єднуючи
позитивне цих протилежних підходів, на рівні Концепції необхідно дотримуватися
особистісно-соціального підходу, що дає можливість включити механізми
індивідуально-особистісного і соціально-професійного саморозвитку, формувати
мотивацію досягнення власних і соціально значущих цілей. Це дозволяє
представити педагогічну характеристику особистісно-орієнтованого виховання ліцеїстів,
майбутніх офіцерів Збройних сил України «через таку ієрархію цінностей, як людина (особистість) – народ (нація, культура, мова,
історія, освіта) – держава (суспільство)» (О.В.
Сухомлинська) [2].
Сутністю
особистісно-орієнтованого виховання військових фахівців, ураховуючи викладені
наукові засади, власний практичний досвід, виступає віра в людину, її здатність
до особистісного і професійного самопроектування і самоактивності. Поряд із цим
– розробка засобів і умов, що стимулюють процеси самопізнання, цілепокладання і
самовиховання на основі педагогічно доцільного поєднання вимогливості і поваги
до особистості кожного ліцеїста/ліцеїстки, визнання його/її людської гідності.
На
основі, по-перше, обґрунтованої сутності процесу особистісно-орієнтованого
виховання майбутніх офіцерів; по-друге, визначення педагогічних передумов і
прогресивних тенденцій; по-третє, структури організаційно-функціональної
моделі, даних її апробації; по-четверте, практичного досвіду офіцера-вихователя,
виділяються на концептуальному рівні три послідовні
етапи
цілісного, неперервного процесу особистісно-орієнтованого виховання [2]
майбутніх офіцерів у системі єдиної військової та допрофесійної військової освіти.
Сьогодення:
- Етап допрофесійного особистісно-орієнтованого виховання майбутніх абітурієнтів
військового навчального закладу передусім передбачає формування внутрішньої
глибокої переконаності і готовності стати офіцером Збройних сил України,
служити українському народові, Батьківщині. Ефективності особистісно-орієнтованого
виховання ліцеїстів/ліцеїсток як майбутніх курсантів військових
університетів/академій сприяє вибудована
система відповідного спрямування занять і виховних заходів*, які відбуваються у
сконструйованому виховному середовищі ліцею-інтернату. З урахуванням
розробленої за результатами вхідного діагностування «Програми допрофесійної
військової підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів» [2], що
включає такі головні напрями: знання про професію офіцера; формування його
громадянської позиції; фізичну підготовку; виховання інтересу до діяльності
військового фахівця; свідомий вибір військової професії, Концепцією вибудовано
систему організації навчально-виховного процесу предметною кафедрою як
наскрізною і випускаючою (кафедра військово-патріотичного виховання
ліцею-інтернату). Її реалізація потребує
консолідованих зусиль педагогічного складу і адміністрації закладу, ліцеїстів і
ліцеїсток.
Майбутнє тактичне:
- Етап фундаментальної військово-професійної підготовки має своєю метою
особистісне, військово-технічне і громадянсько-патріотичне формування
військового фахівця, виховання і самовиховання моральних норм і установок,
безпосередньо пов'язаних із військовою професією, у тому числі офіцерської
честі, прагнення бути гідним високого звання офіцера Збройних сил України. На
цьому етапі важливо констатувати, що військові інститути та університети, які
покликані створювати належні умови для успішного процесу особистісно
орієнтованого виховання майбутніх офіцерів, у сучасних умовах залишаються у
своїй більшості індиферентними і недостатньо динамічними. Тому науковцями
розроблені організаційно-педагогічні вимоги щодо особистісно орієнтованого
виховання, які були сприйняті і чітко виконувалися всім військово-педагогічним
складом (сприйняття, усвідомлення і реалізація всіма, хто бере участь у
вихованні курсантів, нової
суб'єкт-суб'єктної парадигми виховання; забезпечення гармонії
особистісного і соціально значущого; урахування специфічних умов діяльності
певного військового навчального закладу тощо) [2].
На
розвиток процесу особистісно-орієнтованого виховання на цьому етапі мають
вплив:
1)
творчість і результативність при проведенні тактичних навчань, підготовленість
до бойової стрільби, активна участь у спільних тактико-спеціальних заняттях,
чіткість при виконанні завдань вартової служби, в добовому наряді;
2)
участь курсантів у проведенні дидактичних бліц-ігор, інсценувань, рольових
тренінгів тощо;
3)
активність та самоактивність курсанта при проведенні всіх видів і форм виховної
діяльності, її варіативності та різноплановості;
4)
підготовленість педагогічно-виховного (освітнього) середовища.
Враховуючи
окреслені чинники, виникла необхідність створення «Програми особистісно
орієнтованого виховання курсантів у вищому військовому навчальному закладі» в
період отримання фундаментальної професійної освіти, яка передбачала
наступність з програмою першого етапу і відрізнялася певними формами, видами та
технологіями аудиторної і позааудиторної
роботи, доповнювалася активізацією таких напрямів і аспектів діяльності, як
формування інтересу до професії, отримання фахових знань, конкретизація методів
і прийомів щодо виявлення творчого потенціалу і самовдосконалення професійних
якостей. І це має враховуватись як майбутня система виховання особистості в
процесі допрофесійної військової підготовки.
Особистісно-орієнтоване
виховання у військовому підрозділі намагалися здійснювати науковці з
урахуванням основних положень теорії виховуючих суб'єкт-суб'єктних відносин
(А.М. Бойко), що дало можливість визначити коло індивідуальних оптимальних
виховних впливів на особистість курсанта, спрямувати особистісно орієнтоване
виховання майбутнього офіцера на вироблення умінь і навичок самовиховання і
самотворення його особистості з урахуванням досягнень попереднього етапу.
Стратегічне майбутнє:
- Післядипломний етап особистісно орієнтованого виховання офіцерів Збройних сил України
передбачає самовдосконалення особистісних якостей і практичних умінь
військово-професійної майстерності офіцера, спрямованих на самопізнання і
постійне професійне самотворення, досягнення відповідної військової кар'єри.
Одним із
головних завдань особистісно-орієнтованого виховання офіцера в період
післядипломної підготовки є подальше формування потреби постійного
самовиховання, удосконалення вміння працювати самостійно. Самостійна робота
спрямовується на розвиток і виявлення унікального потенціалу здібностей офіцера,
пов'язаних із характером його діяльності, особливо бойової, коли неможливо діяти стандартно, а
потрібно творчо аналізувати обстановку, оцінювати найбільш імовірні дії
противника, варіативно підходити до розробки рішень, які дозволять добитися
високих результатів.
На
розвиток творчих професійних умінь у період післядипломної самоосвіти мають
вплив: 1) досвід участі у бойових діях (Операція об’єднаних сил на сході
України), локальних конфліктах при виконанні завдань у складі миротворчих сил;
2) високі досягнення у тактичних навчаннях з бойовою стрільбою та участь у
спільних тактико-спеціальних заняттях; 3) участь офіцерів у роботі
науково-практичних конференцій, круглих столів, ділових ігор, рольових тренінгів з проблем бойового
застосування різних родів військ у сучасному бою; 4) власна активна позиція і
творчість у проведенні виховної діяльності. Тому на третьому етапі у «Програмі
особистісно орієнтованого виховання офіцерів у післядипломний період» не тільки
розвиваються всі визначені напрями, але й активізувалася самоосвіта офіцера,
утвердження громадянської позиції, формування творчого підходу до професійної
діяльності [2]. Аналіз діяльності в післядипломний період дозволяє
удосконалювати попередні етапи, а саме: етап фундаментальної, професійної підготовки
та допрофесійної військової підготовки у військових ліцеях та ліцеях-інтернатах
з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Комментариев нет:
Отправить комментарий