«Про засідання Дебатного штабу ліцею», від 05.05.20.

Епізод VІІІ. Про дружбу.

(Засідання Дебатного штабу 05.05.20).

         Які цінності застосовуються нами щодня?

Тема: «Дружба як цінність».

Резолюція (тема дебатного раунду): «Ця палата вважає, що дружба на віки».

З одного боку: так, а як інакше? З іншого – кожен може згадати друга (подругу), який вже в минулому.

Завдання: назвати літературних героїв, які дружили і працювали (виконували місію) в парі.

Дружба – справа взаємовигідна. Однобоких дружніх стосунків не буває. Тоді це не дружба, а її спроба. Характеризується нетривким зв'язком. Дружба може перейти до квазі-дружби (викривлена нещирістю і паразитуванням). Тоді рано чи пізно руйнується. Щасливий випадок у дружбі – перетікання дружніх стосунків до любові.

Дружба – обтяжлива і відповідальна, бо маєш постійно реагувати на інший суб'єкт дружніх стосунків. З роками люди стають більш закритими і немов би економнішими, навіть цинічними і скептичними по відношенню до дружби. Ніцше зазначав: «І бути повелителем своїх чотирьох чеснот: мужности, прозірдливости, співчуття, самотности. Бо самотність – це наша чеснота, це високе прагнення притаманне чистоті, яке передбачає, яке провидить, яке вгадує, що при людських контактах (у «товаристві») годі уникати бруду. Будь-який загал, – байдуже, де, як і коли, – змушує бруднитися об загальники».

Якщо друг просить допомоги – допомогти. Якщо просить гроші – знайти і дати. Якщо сумує – розвеселити. Якщо не знає як – зробити за нього... Чи не так? Що неприпустимо в дружніх відносинах? Ваші відповіді стануть провокацією на зрілість.

Пропоную на цьому засіданні Дебатного штабу ліцею надати ваші варіанти прикладів дружби між видатними людьми (можна літературні герої). Чому саме так? Чому вони дружили? Той, хто відповість першим отримає +10 балів до рейтингу ОРЕЛ за квітень. Всі подальші +5. За розлоге пояснення позиції – ще до +5 балів.

Роздуми Фрідріха Ніцше з приводу: «Філософ: ох, це істота, що часто втікає від самої себе, часто боїться себе, але надто цікава, щоб не повернутися щоразу до себе».

Як тут не згадати Сковороду про те, що світ його ловив та не спіймав... Ніцше не визнає загалу типу «світ», концентруючись на індивідуальному...

І ще думка від Фрідріха Ніцше: «Вільна» людина, власник тривкої незламної волі, має в такій власності ще й своє мірило вартости: вона сама, поглянувши на інших, визначає міру поваги і зневаги, і з меншою необхідністю, з якою шанує рівних собі, сильних і надійних (тих, хто сміє обіцяти), – отже, кожен, хто обіцяє як суверен, важко, зрідка, не кваплячись, хто скупий на довіру, хто винагороджує своєю довірою, хто дає слово як те, на що можна покластися, почуваючись досить сильним, щоб дотримати його навіть усупереч прикрим несподіванкам, навіть «усупереч долі», – вона готова дати копняка паршивому псові, який обіцяє, не сміючи цього робити і тримає напоготові різку для брехуна, який ламає своє слово, не встигнувши його й вимовити».

Так як бути? Дружити, чи не дружити? Відповідь не приймається.