Цитати як витвір розуму. Спробуємо зайти до цвинтаря?

«Збірка корисних порад»

Це – матеріал з мого смартфону, точніше – з папки «Нотатки». На столі в квартирі на вулиці Шевальє Густаво в передмісті Буенос-Айреса сиджу за столом на якому кава (тільки но закипіла), шоколадні фрагменти (дві частинки з пористого шоколаду від Єви), книга Гріна (читаю саме зараз «Та, що біжить по хвилях»/ “Бегущая по волнам”) і – моє бажання завершити цей життєвий період якомога швидше, але красиво і майстерно. Я відчуваю, що багато чого не хотів би змінювати, однак – неможливо інакше, залишаючи все на місцях. Тоді навіть саме місце стає мотлохом, поширюючи затхлий сморід стомленого тіла. А з дзеркала - майже незнайома людина, що колись могла вершити долі...  Комфорт – це те, до чого звикав роками. Потрібно змінювати оточення, в яких людям пріоритетне місце. Речі починають воювати, а це погана ознака депресивного стану, бо людям притаманна бійка і коли хтось її уникає, то стає неперевершеним ворогом. На все життя...

Порадити, порадіти. Радіо. Радий, о!

Мистецтво спокою. Піко Айєр. Чули про такого?

Книга, яка може пролити світло на ситуацію, в якій я перебуваю. Точніше, позитивні маркери цього стану і періоду життя, який його породив.

Айєр П. Мистецтво спокою: пригоди на шляху в Нікуди  / Піко Айєр ; пер. з англ. Т. Скрипник. – Х. : Віват, 2017. – 96 с.

Варто згадати і іншу книгу (Віктор Пелевін, «Generation «П»), в якій згадується, так само як і в першій, з двох, які взяв сьогодні в бібліотеці, що захована в катакомбах поблизу театру вар'єте,  поет Леонард Коен як творець життя  зі спокою.

Стор. 20: «Як пояснив мені Коен, прямувати в Нікуди – означає поринути в грандіозну пригоду, що розкриває істинний зміст усіх інших місць на світі».

Стор. 31: «Рух набуває найбільшого сенсу, коли обрамлюєш його спокоєм».

Книга, яка нині оживає для мене є романом Орхана Памука, турецького письменників, лауреата Нобелівської премії 2006 року, Харків, «Фоліо». – 2012.

Стор. 238: «Таємниці снігу з давніх часів викликали зацікавлення й захоплення у людства. В 1555 році священик Олаус Магнус із шведського міста Уппсала першим зауважив, що кожна сніжинка має унікальну шестикутну будову...»

Стор. 279: «Ідучи тим маршрутом, яким Ка в останні роки щоранку діставався до міської бібліотеки, ми вийшли на залізничний майдан...

Міською бібліотекою Франкфурта виявився модерний, невідомо чий будинок. Всередині сиділа типова читацька публіка таких бібліотек: домогосподарки, старі, що вбивали час, безробітні, кілька арабів і турки, студенти, які хихотіли, виконуючи домашні завдання, та невиправні завсідники цих місць; ті, хто страждав від ожиріння, каліки, жебраки, розумово відсталі».

Мой друг Фромм.

«Человек для самого себя». Книга мудрости.

«Самосознание, разум и воображение разрушили «гармонию», свойственную животному существованию. Их появление превратило человека в аномалию, в причуду Вселенной. Он часть природы, субъект ее физических законов, неспособный изменить их, и все же он выходит за пределы остальной природы. Он обособлен, будучи в то же время и частью; он бездомен и при этом прикован к дому, который он делит с другими творениями. Заброшенный в этот мир, в место и время, которых не выбирал, он оказывается выброшенным из мира опять же не по своей воле. Осознавая себя, он ясно понимает свою беспомощность и ограниченность своего существования.

Он предвидит свой собственный конец: смерть. Никогда он не бывает свободен от дихотомии своего существования: он не может избавиться от своего ума, даже если б и захотел; он не может избавиться от своего тела, пока жив, – и это тело заставляет его хотеть жить».

Семенов Ю. С. Позиція : Роман : Кн. 4 : Експансія-ІІІ; Відчай. - К. : Вид-во «Україна», 1991. – 702 с.

Стор. 181: «Я змушений відповісти вам словами Льва Толстого: «Патріотизм – останнє сховище негідників».

Стор. 182: «Любий мій, раз хаос почався, то надовго! Не тіш себе надією! На жаль, тільки пора закоханості й спокою швидкоплинна».

Стор. 198: «Необхідне військове навчання всієї молоді. Загальне військове навчання приведе народ до дисципліни й патріотизму!».

Стор. 210: «Марнославні й самовпевнені люди не можуть бути хорошими керівниками, бо вони вразливі».

Стор. 211: «Людина, яка змогла створити собі кумира, найщасливіша людина на землі».

Я знав, що ця книга буде гарним другом і на день народження ювілейно-карантинний я матиму чим згаяти час без особливої уваги від людей. Аргентинці не вчать чужу мову. Принципово. 

Семенов Ю. С. Позиція : Роман : Кн. 4 : Експансія-ІІІ; Відчай. – К. : Вид-во «Україна», 1991. – 702 с.

Я винайшов слово «кредоратив», що є поєднанням двох слів «імператив» і «кредо». У цій книзі я знайшов приклад кредоративу.

Стор. 114: «Не кури, Пол. Не втрачай глузду. Ти навмисне граєшся життям. Навіщо? Коли вже воно тобі зовсім не дороге, розпорядись ним на загальне благо».

«Євангеліє від Томи». Роман Іваничук.

Стор. 115: «Я усвідомив, що в цю мить стикаюся не з ворожою мені ідеєю, а з реальним ворогом, який замахнувся на мою внутрішню свободу, на моє право мислити так, як я хочу, на мою особистість. Ворог прийшов до мене для того, щоб при мені здолати сам принцип чистоти сумління, затягнути мене на стезю пристосовництва, компромісу з власною совістю, поступливості моральним засадам задля досягнення мети - розчавити мене й самому залишитися зразком порядності, оскільки після знівечення моєї особистості його поведінку не буде з чим порівнювати. Велика небезпека нависла наді мною, і я шукав аргументів для словесного двобою з підступним супротивником».

Стор. 119: «Яка різниця: коли хворого перенесуть з дерев'яного ліжка на золоте, хвороба все одно залишиться з ним...»

Стор. 140: «Сказав Сенека: «Справжня та людина, яка глиняною посудиною користується так само, як срібною».

Стор. 148: «Я сумнівався в божественності Ісуса не тому, що не любив або не вірив у його вищість: невіра моя була протестом проти власної тимчасовості. Щоб змиритися з Вічністю, я мусив діткнутися до неї, бо вірити без переконання – це те саме, що уявляти море за такими побічними ознаками, як хмари, грім або дощ».

Стор. 150: «...То був глум над людиною, яка не могла збагнути, що усамітнитись на землі нікому не дано, і в останню мить  зрозумів Тома, що єдина на світі істина, яка не підлягає сумніву, – то смерть.

Та раптом стих регіт Сатани: життя цвіло білою чашею лотоса на мертвоводді, чаша розкрилася до неба, звідки проглянув на землю лик Христа – холодний, мов Закон.

Мовив Ісус до Томи:

- Ти єдиний з моїх  апостолів мужньо витерпів тортури мислі й за те ще сьогодні будеш зі мною в раю».

Айн Ренд, том 1, цитати

Стор. 308: «Ознакою чесноти є відсутність щастя. Якщо людина нещасна, нещасна реально, по-справжньому, – це свідчить про те, що вона належить до найвищих створінь, які живуть серед людей».

Стор. 345: «Коли одружені люди дивляться одне на одного, в їхніх очах не видно думок про ліжко. Людям властиво одне з двох – вони або дотримуються моральних принципів, або насолоджуються життям. Одночасно одного й іншого просто бути не може».

Абстрактне мислення

Насім Ніколас Талеб (1960), «Чорний лебідь», «Наш формат», 2017.

Стор. 134: «На жаль, людство у його теперішньому варіанті не вміє розуміти абстрактне – нам потрібен контекст, а випадковість і невизначеність – абстрактні. Ми переймаємося тим, що відбулося, ігноруючи те, що могло відбутися. Іншими словами, ми від природи створення неглибокі й поверхові, але не здогадуємося про це. Проблема навіть не в  психології,  а в основній властивості інформації. Темний бік місяця важче роздивитися - на освітлення піде багато ресурсів.  Так само важко побачити  невидиме - треба провести чимало обрахунків і докласти розумових зусиль".

Стор. 135: «Тренуйтеся приймати рішення головою, а в особливо важливих випадках вимикайте Систему І (емпіричну, емоційну). Учиться бачити різницю між тим, що відчувається, і тим, що відбувається. Відійти на певну дистанцію від токсичного світу ще й для здоров'я корисно. І не забувайте,  на скільки поверхово ми розуміємо ймовірність – матір усіх абстрактних понять. Цього цілком вистачить, щоб глибше розуміти світ».

«Прогноз, а не наратив – ось мірило світу».

Стор. 144: «...Людина від природи схильна недооцінювати виняткове, тобто Чорних лебедів».

Стор. 149: «Зазвичай справжні фахівці: оцінники худоби, астрономи, льотчики-випробники, шахісти-гросмейстери...

Зазвичай «ліві» фахівці: біржові брокери, клінічні психологи, психіатри, голови приймальних комісій, судді, різного роду радники, кадровики, аналітики розвідданих...»

«Річ у тім, що в галузях, де є рух, а отже, й потреба в постійному оновленні знань, фахівців зазвичай немає; фахівці  є в тих галузях, де немає руху».

Стор. 150: «Самообман – штука серйозна. Проблема фахівців полягає у тому, що вони не знають, чого вони не знають. Неповнота знань і переоцінка користі цих знань ідуть у комплекті – один і той самий процес заважає розширювати знання і вселяє задоволення наявним знанням».

Стор. 203: «Шукайте ситуації, у яких позитивні наслідки набагато більші за негативні.

Асиметричність результату – головна ідея цієї книжки: я ніколи не знатиму невідомого, бо воно за визначенням невідоме. Але я можу припускати, як воно на мене вплине, і на основі цих припущень ухвалювати рішення.

Такий хід думок помилково плутають з відомим «парі Паскаля», названим так за іменем філософа і (вдумливого) математика Блеза Паскаля. Він міркував так: я не знаю, чи існує Бог, але знаю, що від атеїзму нічого не отримаю, якщо його не існує, і багато втрачу, якщо він існує. Тому вірити в Бога раціонально».

Стор. 213: «Минає все. Щасливий випадок створив і знищив Карфаген; щасливий випадок створив і знищив Рим».

«Щасливий випадок, скажімо, куди демократичніший, ніж інтелект».

Стор. 281: «Діяти за власним вибором – це не програти в бійці щурів за місце біля годівниці, а піднятися над нею.

Із власної волі звільнившись з добре оплачуваної роботи, ви виграєте більше, ніж зможете купити за ці гроші (знаю, важко повірити, але я спробував – і все вийшло). Це перший крок до того, щоб стоїчно послати долю в дупу. Самостійно обираючи критерії, ти стаєш господарем свого життя».

«Дійте рішуче; самі виходьте з гри, якщо маєте хребет.

Якщо сам установлюєш правила, програти важче.

У чорнолебединому контексті це означає, що неймовірне вам загрожує тільки тоді, коли ви дозволяєте йому себе контролювати. Що сам робиш, то сам контролюєш, тож до цього й варто йти».

Цитати з роману У. Еко «Празький цвинтар».

Еко У. Празький цвинтар: роман / У. Еко; пер. з італ. Ю. В. Артеменко.  - Харків : Фоліо, 2012. – 6 33 с. – (Карта світу).

Стор. 256: «Дурень – це я, бо захотів боротися з вітряками».

Стор. 259: «Коли хочуть знищити шпигуна, його не вбивають, а дезінформують. А для цього нам потрібні ті, що грають у подвійну гру».

Стор. 290 – про празький цвинтар.

Стор. 369: «...То були часи, коли, якщо тобі не довіряють, тебе пристрелять».

Стор. 371: «Яка там у біса зрада, казав я сам до себе, ви просто не вмієте боротися по-іншому, тільки й знаєте, що влаштовувати революцію...».

Стор. 385: «Настає мить, коли всередині щось обривається, й тоді вже немає ані снаги, ані волі. Кажуть, потрібно жити, але життя – то морока, що, врешті-решт,  доводить до самогубства».

Стор. 396: «Коли домовляються джентльмени, зайве укладати письмові угоди».

Стор. 488: «Хтось сказав, що патріотизм – це останній засіб негідників: морально безпринципні люди завжди загортаються у стяг, а байстрюччя завжди посилається на чистоту своєї раси. Національна ідентичність – це останній засіб незаможних. Наразі почуття ідентичності грунтується на ненависті, ненависті до того, хто не є ідентичним. Ненависть треба зрощувати як громадянську пристрасть. Ворог – це насправді друг народу. Щоб виправдовувати власну нікчемність, завжди потрібен хтось, кого можна ненавидіти. Ненависть – це єдина перворідна пристрасть. Любов – ось відхилення від норми. Чому Христа розп'яли? Бо говорив він речі чужі природі. Не можна любити когось усе життя, й саме через це марне сподівання перелюбствують у шлюбі, убивають матерів і зраджують друзів... А от ненавидіти можна протягом усього життя. Аби тільки ця людина завжди була поряд, щоб не дати згаснути нашій ненависті. Ненависть розжарює наші серця».

Стор. 500: «Тому самому Фердинанду Лессепсу, батькові Суецького каналу, доручили збудувати й Панамський перешийок».

Стор. 508: «Гав'ялі сказав, що йому байдуже, кому служити, аби добре платили, тож Сімоніні заплатив йому достатньо, аби місяць він не жив з лахміття. Щоб змусити людину коритися тому, хто віддає накази, немає нічого кращого за лаву підсудних».

Стор. 510: «...Найбільш охочі підняти галас – студенти.  Найзручніше – організувати у студентському середовищі якесь заворушення,  а потім вкинути туди кілька професійних організаторів суспільного безладу».

Стор. 597: «...Та чи є щось цікаве для студентства, окрім згадок про розрахунки? У Росії студентство має неабияке значення,  це гарячі голови, які треба тримати під контролем».

Стор. 598: «А ось: «Коли заберемо владу у свої руки, приберемо з освітніх програм усі предмети, які можуть бентежити розум молоді, перетворивши їх у покірних істот, які обожнюють свого правителя. Замість вивчення класиків та античної історії, в якій більше поганого, ніж доброго, змусимо їх вивчати проблеми майбутнього. Зітремо з пам'яті молоді спогади про минулі століття, які були для нас сповнені прикрощів. За допомогою послідовності в освіті знищимо у головах залишки самостійності думки, котра довгий час була нам у нагоді у досягненні наших цілей. Книжки об'ємом менше трьохсот сторінок обкладемо подвійним податком, й через такі критерії письменники будуть змушені писати довжелезні твори, які ніхто не захоче читати».

          Стор. 600: «У політиці допускається лише  неприхована сила, насилля – ось, що має стати підґрунтям; хитрість та лицемірство мають узяти за правило. Зло – це єдиний засіб досягнення добра. Нам не треба спинятися ані перед корупцією, ані перед обманом чи зрадою: мета виправдовує засоби».