«Про засідання Дебатного штабу ліцею»

Епізод ІХ.І. Баланс і взаємини.

(Засідання Дебатного штабу 19.05.20).

         Які цінності нас примушують змінюватись? Що нас робить терпимими до ближніх?

Тема: «Баланс цивілізації і людські взаємини».

Антуан де Сент-Екзюпері, роман «Цитадель».

Стор. 30: «Той, хто принижує, – казав мій батько, – чинить так, що й сам ниций».

«Проводиря, – казав мій батько, – ніколи не судитимуть підлеглі».

Стор. 32: «Не вигадуй імперій, де все було б досконалим. Адже добрий смак – чеснота музейного куратора. А якщо зневажати несмак, ти не матимеш ані картин, ані танцю, ані палацу, ані садків. Ти створиш огидне внаслідок страху перед нечистою працею землі. Ти будеш позбавлений тих об'єктів унаслідок порожнечі твоєї досконалості. Вигадуй імперію, де все буде просто сповненим завзяття».

Стор. 66: «Я бачив тих, хто страждав від спраги, від прагнення води, ще невблаганнішого за хворобу, бо тіло знає свої ліки й вимагає їх, як вимагало б жінки, й бачить у мріях, як п'ють інші люди. Адже  бачать жінку, яка всміхається іншим. Ніщо не має сенсу, якщо я не додам до нього свого тіла і духу. Немає ніяких дій, якщо я не беру в них участі».

«Кажу вам: ви маєте право уникнути зусиль тільки в ім'я інших зусиль, бо ви повинні рости».

Стор. 72: «Господи! Звозячи до клуні своїх створінь, відчини коли-небудь, широку браму й для балакучого людського поріддя, заведи його до вічної стайні, коли завершиться час, і забери в нього, як ото зцілюють від хвороби,  властиве йому розуміння наших питань.

Адже мені дано зрозуміти, що весь прогрес людини полягає в послідовному з'ясуванні, що  всі її запитання не мають значення, бо я радився зі своїми вченими, і йдеться, Господи, не про те, що вони знайшли якісь відповіді на торішні запитання, а про те, що сьогодні вони самі кепкують із себе, бо істина явилася їм як скасування запитань».

Стор. 73: «Тиша – це порт корабля. Тиша в Богу – порт усіх кораблів».

Стор. 79: «...Я не замкнутий у своєму тілі, що тріщить, мов стара шкаралуща. Під час повільного спуску схилом моєї гори мені здалося, ніби воно, наче широкий плащ, несе всі схили та всі рівнини, і, розкинуті тут і там вогники моїх осель, немов золоті зорі. Я гнувся, важкий від моїх дарів, наче дерево».

Стор. 84: «Адже я зневажаю тих, які отуплюють себе, щоб забути, і, спрощуючись, придушують, щоб жити в мирі, це одне зі сподівань їхнього серця. Адже знай: усяка нерозв'язана суперечність, усяка непоправна сварка зобов'язує тебе  вирости, щоб поглинути її. У вузлах свого коріння ти береш землю без обличчя, її камінці та гумус, й будуєш кедр на славу Господню...
І ти сам, якщо хочеш вирости, зуживай себе у своїх суперечках, бо саме вони ведуть до Бога. Це єдиний шлях, що існує у світі. Звідси випливає, що страждання звеличує тебе, коли ти приймаєш його».

Стор. 86: «Тож тим паче не замикайся і в жінці, щоб шукати в ній те, що ти вже знаходив. Можна лише повертатися до неї час від часу, як-от той, що  живе в горах, інколи спускається аж до моря».

Сьогодні варто говорити про дружні стосунки. 30 липня - день Дружби. Дружба, як особлива структура людських стосунків, має суттєвий вплив на здатність до самореалізації. Вона конче потрібна і так само непотрібна (зайва), бо не є ресурсом, а даністю з віковою ознакою. Дружити простіше коли? В дитинстві? В юнацтві? В молодості? А може у зрілому віці? Чи можливі конфлікти між друзями? Чи це виключено? Дружба - це як гра у шахи, потребує витонченості і самопожертви.

Подумайте і напишіть мені свої думки у вайбер.

Це останнє зайняття в Дебатному штабі ліцею у цьому сезоні.